§ 4. Додержання законодавства щодо якості і безпеки харчових продуктів, продовольчої сировини та супутніх матеріалів

1. Виробництво високоякісної продукції є першорядним обов'язком кожного сільськогосподарського товаровиробни­ка. Залежно від якості цієї продукції визначається попит на неї споживачів, реалізація і одержання прибутку, наступне її виробництво, спроможність бути конкурентоздатною на рин­ку, як на внутрішньому, так і на зовнішньому.

За загальним поняттям якість продукції (у тому числі сільськогосподарської) — це сукупність споживчих власти­востей товарів, продуктів, що забезпечують певні потреби на­селення та народного господарства відповідно до її призна­чення. Водночас, Декрет Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1993 р. "Про державний нагляд за додержанням стан­дартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" дає підстави стверджувати, що якість сільськогосподарської про­дукції — це система різноманітних показників, яким має від­повідати остання і які повинні впроваджуватись у процесі ви­робництва. Такий висновок випливає зі змісту ст. 1 цього Декрету, де зазначено, що якість продукції — це сукупність властивостей, які відображають безпечність, новизну, довговічність, надійність, економічність, енергоємність, естетичність, екологічність продукції тощо, які надають їй здатності задовольняти споживача відповідно до її призначення.

Визначення поняття якості дане в Міжнародному стандарті ISO 9001.87 за яким якість — сукупність властивостей, ха­рактеристик продукції чи послуги, котрі надають цим власти­востям можливість задовольняти обумовлені потреби, які пе­редбачаються, відповідно ідеологією стандартів серії 9000. Система якості повинна функціонувати таким чином, щоб забезпечити упевненість у тому, що протягом певного часу після її використання не виявляться недоліки.

Серед правових актів, що стосуються якості визначним є Закон "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини", прийнятий Верховною Радою України 23 грудня 1997 р. У ст. 1 цього Закону викладено поняття якості продуктів харчування, а саме: якість харчового продук­ту являє собою сукупність властивостей харчового продукту, що визначає його здатність забезпечувати потребу організму людини в енергії, поживних та ароматизованих речовинах, бс теку для її здоров'я, стабільність складу і споживчих влас­тивостей протягом строку придатності до споживання. У цьому Законі наведені терміни та дається пояснення щодо їх значення стосовно якості і безпеки харчових продуктів і про­довольчої сировини. Зокрема, безпека останніх ознак, відсутність токсичної, канцерогенної, мутагенної, алергенної чи іншої несприятливої для організму людини дії харчових про­дуктів при їхньому споживанні у загальноприйнятих кількостях, межі яких встановлюють Міністерством охорони здоров’я України та ін. Цей Закон встановлює правові засади забезпечення якості і безпеки харчових продуктів, продовольчої сировини для здоров'я населення, регулює відносини між органами виконавчої влади і виробниками, продавцями (по­стачальниками і споживачами) під час розробки, виробницт­ві, ввезення на митну територію України, закупівлі, поста­чання, зберігання, транспортування, реалізації, використання, споживання та утилізації харчових продуктів, продоволь­чої сировини, а також надання послуг у сфері громадського харчування.

2. Забезпечення належної якості вирощуваної сільськогос­подарської продукції, харчових продуктів і продовольчої си­ровини має визначне системне значення і характеризується відповідними принципами. Закон "Про якість та безпеку хар­чових продуктів і продовольчої сировини", прийнятий Вер­ховною Радою України 23 грудня 1997 p., закріпив відповідні принципи у ст. З Закону. Основними заходами державної по­літики щодо забезпечення якості та безпеки харчових продук­тів і продовольчої сировини є:

створення гарантій безпеки для здоров'я людини під час виготовлення, ввезення, транспортування, зберігання, реалі­зації, використання, споживання, утилізації або знищення харчових продуктів і харчової сировини;

державний контроль і нагляд за їх виробництвом, перероб­кою, транспортуванням, зберіганням, реалізацією, викорис­танням, утилізацією або знищенням, які забезпечують збере­ження навколишнього природного середовища, ввезення в Україну, а також наданням послуг у сфері громадського харчування;

стимулювання впровадження нових безпечних науково-обгрунтованих технологій виготовлення (обробки, перероб­ки) харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх ма­теріалів та виробництва нових видів спеціальних і екологічно чистих харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх товарів;

підтримка контрольної якості харчових продуктів з боку громадських організацій;

координація дій органів виконавчої влади при розробці і реалізації політики щодо забезпечення належної якості хар­чових продуктів і продовольчої сировини;

встановлення відповідальності виробників, продавців (по­стачальників) харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх товарів за забезпечення їх належної якості та безпе­ки для здоров'я людини під час виготовлення, приготування, зберігання та реалізації, а також за реалізацією всієї продукції у разі її невідповідності стандарту, санітарним, ветеринарним та фітосанітарним нормам.

3. Згідно з цими правовими нормами визначаються повно­важення органів державного управління щодо забезпечення якості сільськогосподарської продукції. Зокрема, в Мінагропромі України функціонує Державна інспекція по заготівлях і якості продукції Міністерства агропромислового комплексу України. Відповідно до Положення ця Державна інспекція є міжгалузевим органом АПК України з питань державного контролю щодо заготівель і якості сільськогосподарської про­дукції, а також самостійним структурним підрозділом цен­трального апарату Мінагропрому України. Цей орган здій­снює контроль за якістю сільськогосподарської продукції та сировини під час їх виробництва і збереження та реалізації, у тому числі при проведенні експортно-імпортних операцій.

До його компетенції віднесено здійснення контролю за дотриманням підприємствами і організаціями галузі встанов­леного порядку визначення якості і кількості сільськогоспо­дарської продукції, що закуповується у товаровиробників, правила зберігання, проведення своєчасних розрахунків за неї.

Положенням про цю інспекцію передбачені і права (п. 6). їй надано право проведення перевірок господарств, заготі­вельних організацій всіх форм власності з питань дотримання ними вимог стандартів, технічних умов якості сільськогоспо­дарської продукції і сировини при здачі-прийманні, тран­спортуванні, розміщенні, зберіганні та розрахунках за неї, а також при переробці сировини у власних цехах товаровироб­ників. У разі виявлення порушень інспекція складає акти з відповідними вимогами, які є належними до виконання.

Органом державного контролю є Державна хлібна інспек­ція, що також є структурним підрозділом Мінагропрому України. Вона діє на підставі відповідного Положення від 19 грудня 1997 р. На інспекцію накладається обов'язок здій­снювати аналіз стану, кількісного, якісного зберігання зерна І а продуктів його переробки, бобових та олійних культур і си­ровини при виникненні спірних питань у процесі їх прий­мання підприємствами галузі тощо.

Аграрне законодавство накладає на сільськогосподарсько­го товаровиробника першорядний обов'язок — виробляти сільськогосподарську продукцію, харчові продукти і продо­вольчу сировину високої якості. Виконанню цих обов'язків сприяють відповідні виробничо-господарські передумови в тому числі використання нових високоврожайних сільсько­господарських культур, племінної худоби, прогресивних тех­нологій, сучасних збиральних машин, таких мінеральних доб­рив, пестицидів, що не шкодять здоров'ю людини, як спожи­вача продуктів харчування.

4. Чинні нормативно-технічні документи насамперед пе­редбачають вимоги до вирощування та виробництва продук­ції рослинництва і тваринництва. Вони встановлюють показ­ники, яким мають відповідати насіння та сільськогосподар­ська техніка, що відіграють важливу роль у процесі вирощу­вання сільськогосподарських рослин. Причому нині, коли надто часто використовується імпортне насіння, треба, щоб воно в повному обсязі відповідало щонайперше стандартам країни вирощування, а також України з огляду на можливість його використання в наших природно-кліматичних умовах. Для відтворення поголів'я худоби велике значення має систе­ма показників, додержання яких може забезпечити вирощу­вання високопродуктивної худоби і високу якість продукції тваринництва.

На рівні законодавчих актів та нормативно-технічних до­кументів встановлено також конкретні вимоги до екологічної безпеки вирощуваної в Україні та імпортованої сировини продукції рослинництва і тваринництва, в тому числі й у пе­реробленому вигляді. Ґрунтовність таких вимог обумовлена застосуванням хімічних засобів захисту і стимулювання росту рослин, впровадженням у країнах-імпортерах генної інжене­рії, використанням різних (інколи заборонених у цих країнах) стимуляторів росту в галузях м'ясного скотарства і птахів­ництва.

Скажімо, Законом "Про пестициди і агрохімікати” врегу­льовано правові відносини, пов'язані з державною реєстра­цією, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, збері­ганням, реалізацією та безпечним для здоров'я людини і навколишнього природного середовища застосуванням пес­тицидів і агрохімікатів. Ним спеціально визначено права та обов'язки підприємств, установ, організацій і громадян, а та­кож повноваження органів державної виконавчої влади і по­садових осіб у відповідній сфері.

Цей Закон закріпив вимоги до якості за критеріями без­печності сільськогосподарської сировини і харчових продук­тів. Так у ст. 18 даного акта зазначено, що сільськогосподарська сировина І харчові продукти рослинного і тваринного походження, при виробництві, зберіганні й транспортуванні яких використовувалися пестициди і агрохімікати, мусять від­повідати санітарно-гігієнічним вимогам, що має бути під­тверджено сертифікатом відповідності. Рішення про порядок використання сільськогосподарської сировини і харчових продуктів, що не відповідають санітарно-гігієнічним вимо­гам, приймають органи Державного санітарного нагляду і державної ветеринарної медицини. Сільськогосподарська си­ровина і харчові продукти, що не можуть бути використані, підлягають вилученню, утилізації та знищенню в порядку, встановленому Урядом України.

Крім того, цим Законом (ст. 19) визначено вимоги до якості за критеріями безпечності імпортованої сільськогоспо­дарської сировини і харчових продуктів. У ньому зазначено, що вони за цими критеріями мають відповідати державним стандартам України та іншим нормативним документам, суп­роводжуватися сертифікатами відповідності.

5. Суспільні відносини, що виникають з приводу якості сільськогосподарської продукції, значною мірою мають регу­люватися нормами цивільного права і є цивільно-правовими, зокрема це стосується таких понять як ідентифікація і серти­фікація. Ідентифікація як термін означає визначення від­повідності показників якості харчових продуктів і продоволь­чої сировини показникам, встановленим у нормативній і тех­нічній документації виробника харчових продуктів чи наве­денням в інформації про ці продукти, а також визначенням відповідності харчових продуктів і продовольчої сировини у звичайній загальній назві з метою сертифікації.

Відповідно під сертифікацією розуміється процедура, в процесі якої уповноважений (акредитований) Державним ко­мітетом по стандартизації, метрології та сертифікації орган документально засвідчує, що харчові продукти або продо­вольча сировина відповідає встановленим вимогам.

Згідно зі ст. 15 Закону "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини" встановлена обов'язко­вість сертифікації харчових продуктів, продовольчої сирови­ни, супутніх матеріалів, послуг у сфері громадського харчу­вання та сертифікація системи якості їх виробництва.

Порядок і правила сертифікації встановлюються Держав­ним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації.

Обов'язкова сертифікація харчових продуктів, продоволь­чої сировини, супутніх матеріалів, послуг у сфері громадсько­го харчування, а також сертифікація систем якості цих про­дуктів, сировини, матеріалів, надання послуг здійснюється органами сертифікації, акредитованими Державним коміте­том України по стандартизації, метрології та сертифікації.

6. Важливим етапом захисту прав споживачів, збереження належної якості сільськогосподарської сировини і харчових продуктів є цілеспрямована утилізація відходів виробництва та екологічної безпечності сировини і харчових продуктів, зокрема тих, що не відповідають санітарно-гігієнічним вимо­гам (надмірний вміст нітратів, молоко і м'ясо хворих тварин тощо).

На сільськогосподарські підприємства, сільські (фермер­ські) господарства як виробників сільськогосподарської про­дукції і сировини поширюються норми Закону "Про якість та безпеку харчових продуктів, продовольчої сировини" стосов­но їхніх правомочностей як виробників і постачальників цих товарів. Відповідно до ст. 19 суб'єкти підприємницької діяль­ності — фізичні та юридичні особи усіх форм власності, які займаються розробленням, виробництвом, зберіганням, транспортуванням, ввезенням в Україну, використанням, а також реалізацією харчових продуктів продовольчої сирови­ни, мають право: одержувати в установлений строк неодмінну та достовірну інформацію від відповідних органів виконавчої влади про можливість реалізації, використання і споживання харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх мате­ріалів в Україні і в разі потреби звертатися за захистом своїх прав до суду.

Поряд з цим суб'єкти підприємницької діяльності зобов'я­зані реалізовувати та використовувати харчові продукти, про­довольчу сировину і супутні матеріали лише за наявності до­кументального підтвердження їхньої якості та безпеки: забез­печувати безперешкодний доступ на відповідні об'єкти пра­цівниками, які здійснюють державний контроль і нагляд, для проведення перевірки відповідності виробництва, зберігання, транспортування, реалізації, використання харчових продук­тів і продовольчої сировини вимогам, нормам і правилам що­до якості та безпеки цих продуктів і сировини. Необхідно та­кож відшкодувати споживачам шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства України про якість та безпеку хар­чових продуктів і продовольчої сировини.

7. За порушення законодавства про додержання вимог що­до якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сиро­вини передбачено цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законів України.

Комплекс наведених заходів розробляється сільськогоспо­дарським підприємством і закріплюється в системі управлін­ня якістю продукції. Такі системи декілька років тому були розроблені та досить успішно використовувалися. Кризові явища якоюсь мірою загальмували цю досить важливу діяль­ність. Одначе боротьба за ринки збуту змусить українських аграрних товаровиробників підвищити вимоги до якості та екологічної безпеки своєї продукції, перейти на новий рівень використання системи управління її якістю, здійснюваного з додержанням міжнародних вимог.

Одне з чільних місць у системі забезпечення якості сіль­ськогосподарської продукції та безпеки споживачів посідає інститут відповідальності (насамперед, цивільно-правової та адміністративної, а вже потім і кримінальної).

Таку відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здо­ров'ю або майну споживача, на рівні законів встановлено, зокрема, Законом "Про захист прав споживачів", Декретом Кабінету Міністрів України "Про державний нагляд за додер­жанням стандартів, норм та правил та відповідальність за їх порушення", а на рівні локальної правотворчості — умовами конкретних договорів, конкретних контрактів купівлі-продажу, контрактації, міни, кредиту під заставу майбутнього вро­жаю, ф'ючерсних та ін. угод.

8. Законом "Про захист прав споживачів" (ст. 17), зокре­ма, встановлено майнову відповідальність за шкоду, заподія­ну товарами (роботами, послугами) неналежної якості. Відпо­відно до нього шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну споживачка товарами, що містять недоліки, підлягає відшко­дуванню в повному обсязі, якщо законодавством не передба­чено більш високої міри відповідальності. Право вимагати відшкодування заподіяної шкоди визначається за кожним по­терпілим споживачем незалежно від того, перебував він чи ні у договірних відносинах із виготовлювачем. Таке право збері­гається протягом встановленого терміну служби (терміну придатності).

Згідно з п. 4 ст. 17 Закону "Про захист прав споживачів" виготовлювач несе відповідальність за шкоду, заподіяну жит­тю, здоров'ю або майну споживача у зв'язку з використанням матеріалів, обладнання, приладів, інструментів та інших засо­бів, необхідних для виробництва товарів незалежно від рівня його наукових і технічних знань.

Недолік — окрема невідповідність товару вимогам норма­тивних документів, умовам договорів або вимогам, що став­ляться до нього, а також інформації про товар, яка надана ви­готовлювачем (виконавцем, продавцем). Істотний недолік — недолік, який робить неможливим чи недопустимим вико­ристання товару відповідно до його цільового призначення, або який не може бути усунутий цим споживачем, або для його усунення необхідні великі затрати праці й часу, або він робить товар іншим, ніж передбачено договором, або прояв­ляється знову після його усунення (преамбула Закону "Про захист прав споживачів").

Декретом Кабінету Міністрів України "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відпові­дальність за їх порушення" (розділ 5) передбачено також від­повідальність за порушення стандартів, норм і правил, яка повною мірою поширюється й на сільськогосподарські під­приємства.

Відповідно до ст. 8 цього Декрету суб'єкт підприємницької діяльності (підприємець) несе відповідальність за порушення стандартів, норм і правил. Зокрема, за реалізацією продукції, що не відповідає їх вимогам, він сплачує штраф у розмірі 25 відсотків вартості реалізованої продукції: за ухилення від пред’явлення органам державного нагляду продукції, яка під­лягає контролю, — штраф у розмірі 25 відсотків вартості про­дукції, що випущена з моменту ухилення: за реалізацію про­дукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації, але не про­йшла її, — штраф у розмірі 25 відсотків вартості реалізованої продукції; за реалізацію експортної продукції, яка не відпові­дає вимогам стандартів, форм і правил, про що є письмове підтвердження споживача, — штраф у розмірі 25 відсотків вартості реалізованої продукції; за реалізацію продукції, забо­роненої до випуску і реалізації органами державного нагляду, — штраф у розмірі 100 відсотків вартості реалізованої продук­ції: за випуск, реалізацію продукції, яка внаслідок порушення вимог стандартів, норм і правил є небезпечною для життя, здоров'я і майна людей та навколишнього природного середовища, — штраф у розмірі 100 відсотків вартості випущеної реалізованої продукції.

Сплата зазначених штрафів не звільняє підприємця від обв’язку відшкодувати споживачам продукції збитки, яких вони зазнали внаслідок порушення стандартів, норм і правил, виконання умов договору на поставку продукції. Постанови про накладення штрафів видають головний державний інспектор Автономної Республіки Крим, області, міста або його заступник, а в окремих випадках — головний державний інспектор України або його заступники. Один примірник постанови надсилається державній податковій інспекції за місцезнаходженням підприємця для контролю за надходженням штрафу. В разі невиконання порушником постанови протя­гом 15 днів від дня її видання сума штрафу стягується у беззаперечному порядку державною інспекцією.

Треба, однак, зазначити, що відповідно до п. 7 ст. 8 вказа­ного декрету штрафи не накладаються, якщо є рішення уряду України про дозвіл реалізовувати сільськогосподарську про­дукцію з відхиленням щодо якості від вимог стандартів у ра­хунок виконання державного замовлення: підприємець має дозвіл на тимчасове відхилення від вимог відповідних стан­дартів щодо якості продукції, виданий Держстандартом Ук­раїни за наявності клопотання заінтересованого органу дер­жавної виконавчої влади, згоди споживача та спеціально уповноваженого органу, який здійснює державний нагляд за безпечністю цієї продукції. При цьому підприємець відрахо­вує в порядку, встановленому Мінфіном України, в дохід дер­жавного бюджету 10 відсотків вартості такої продукції протя­гом строку дії дозволу.