logo
Аграрне_право_Украiни[1]

§ 6. Договори матеріально-технічного забезпечення

1. Підприємницька діяльність виробників продуктів харчу­вання і сировини рослинного і тваринного походження знач­ною мірою залежить від рівня їхнього матеріально-технічного забезпечення продукцією виробничо-технічного призначення (сільськогосподарськими машинами, устаткуванням, запас­ними частинами до них, пально-мастильними матеріалами, мінеральними добривами, засобами захисту рослин тощо). Це забезпечення здійснюється: по-перше, через систему Мінаг-ропрому України та концерну "Украгротехсервіс"; по-друге, здійсненням оптової торгівлі; по-третє, завдяки постачанню за прямими довгостроковими господарськими зв'язками; по-четверте, придбанням на біржах та в інших підприємств (установ, організацій) і громадян.

Основною правовою формою, яка юридичне опосередко­вує відносини, пов'язані з матеріально-технічним забезпечен­ням аграрних підприємців, є договір постачання продукції виробничо-технічного призначення, зміст і порядок укладан­ня якого мають відповідати вимогам Цивільного кодексу (статті 245—253), Арбітражного процесуального кодексу України, Указів Президента України від 4 жовтня 1994 р. "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів", "Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладаються суб'єктами підприємницької ді­яльності України" та від 7 листопада 1994 р. "Про облік окре­мих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні", а в разі здійснення імпортних, у тому числі бартер­них, поставок — іще й Положення про форму зовнішньоеко­номічних договорів (контрактів), затвердженого наказом Мі­ністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 5 жовтня 1995 р., та інших правових актів.

У договорі постачання мають зазначатися: 1) найменуван­ня, кількість, номенклатура продукції, а в разі потреби — комплекти машин та устаткування, державний стандарт або технічні умови, зареєстровані в органі Держстандарту; 2) якість і комплектність продукції; 3) термін дії договору; 4) ціна продукції, порядок і форми взаєморозрахунків (за зов­нішньоекономічними контрактами розрахунки мають здій­снюватися виключно відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів Міжнародної торго­вельної палати та Уніфікованих правил з інкасо Міжнародної торговельної палати (далі — Уніфіковані правила); 5) умови постачання з обов'язковим застосуванням Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів (Правила ІНКОТЕРМС) Міжнародної торговельної палати (1953 р.), а в разі потреби — також обов'язки аграрного підприємця щодо облаштуван­ня і оснащення (самостійно чи разом із постачальником) площадок для розвантаження, порядок затвердження графіків доставляння продукції; 6) строки повернення тари багатора­зового використання; 7) поштові та банківські реквізити сто­рін; 8) за міжнародними контрактами — арбітражні застере­ження та інші реквізити, передбачені зазначеним вище нака­зом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі; 9) інші умови, що їх сторони визнають за потрібне передба­чити в договорі.

Договір постачання вважається укладеним і набуває юри­дичної сили від дня його підписання сторонами. За наявності заперечень до умов договору при його укладанні складається протокол розбіжностей. Якщо постачальник, одержавши про­токол розбіжностей щодо умов договору, який ґрунтується на державному замовленні, не передасть розбіжності, що залишилися неврегульованими, на вирішення арбітражного суду в 20-денний строк від дня одержання протоколу, пропозиції аграрного підприємця вважаються прийнятими. В інших ви­падках договір вважається неукладеним. У разі невідповіднос­ті договору Уніфікованим правилам зовнішньоекономічні контракти постачання у встановленому порядку визнаються недійсними. В разі ухилення постачальника від укладання до­говору, що випливає з державного замовлення, арбітражний суд змушує його укласти цей договір.

2. Важливою правовою формою, яка юридичне опосеред­ковує матеріально-технічне забезпечення аграрних підприєм­ців, є договір постачання споживачам продукції виробничо-технічного призначення в порядку оптової торгівлі.

У цьому договорі зазначаються сторони (з поштовими та банківськими реквізитами), код продукції, її найменування, марка (тип, ГОСТ, ТУ), код одиниці виміру, кількість замов­леної продукції (всього та по роках), кількість прийнятої до постачання продукції (всього та по роках), її вартість. Визна­чаються також порядок повернення тари і засобів пакетуван­ня, доставляння продукції з обов'язковим застосуванням Правил ШКОТЕРМС, а в разі потреби — й порядок затвер­дження графіків доставляння продукції, зобов'язання сторін щодо її відвантаження, страхування та оформлення товарно-транспортних документів. У договорі фіксуються порядок і форми взаєморозрахунків (за міжнародними контрактами — з обов'язковим застосуванням Уніфікованих правил і арбітраж­них застережень), а також додаткові умови. Треба зазначити, що прийняте до виконання постачальником замовлення на постачання продукції в порядку оптової торгівлі має силу договору.

3. В умовах розвитку ринкових відносин одне з провідних місць належить налагодженню прямих зв'язків аграрних під­приємців із безпосередніми виробниками техніки, запасних частин до неї, мінеральних добрив та іншої продукції виробничо-технічного призначення. Юридичне оформлення таких відносин здійснюється на підставі договору постачання про­дукції за прямими довгостроковими господарськими зв'язка­ми. За цим договором діють дві сторони: підприємство-поста-чальник і покупець, які укладають договір на певний строк. Постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийня­ти і оплатити продукцію чітко визначеного переліку (за одиницями виміру і обсягом, у тому числі й з розбивкою по ро­ках). Кількість і детальний асортимент продукції передбача­ються сторонами у щорічно погоджуваних специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору. Специфікацію покупець має передати постачальникові до терміну, зазначеного в дого­ворі. Вона вважається прийнятою, якщо постачальник протя­гом 20 днів після її одержання не передасть розбіжності, що залишилися неврегульованими на розгляд арбітражного суду. При цьому діють правила ст. 10 Арбітражного процесуального кодексу України. В договорі чітко визначаються вимоги до якості та комплектності продукції (зазначаються вид норма­тивно-технічних документів — стандарти, ТУ та інші доку­менти, їхні номери та індекси). Постачальник гарантує висо­ку якість і надійність продукції протягом строку, визначеного конкретним стандартом або ТУ, дає додаткові гарантії, зо­бов'язується усунути виробничі дефекти при прийманні про­дукції, її монтажі, налагодженні та експлуатації в період га­рантійного строку, який зазначається в тексті договору.

У договорі детально визначаються строки й порядок по­стачання продукції з використанням Правил ІНКОТЕРМС, ціни й порядок розрахунків (за міжнародними контрактами — з обов'язковим застосуванням Уніфікованих правил), по­рядок співробітництва сторін щодо забезпечення цих зв'язків, їх майнова відповідальність, додаткові умови та заключні по­ложення (за міжнародними контрактами — й арбітражні за­стереження).

4. З 1992 р. матеріально-технічне забезпечення аграрних підприємців ресурсами, технікою, будівельними матеріалами, пальним, мінеральними добривами стало здійснюватися че­рез біржі. Останнім актом було схвалено Концепцію організа­ції біржового сільськогосподарського ринку.

Відповідно до чинного законодавства суб'єкти аграрного підприємництва як клієнти за свій рахунок через брокера чи брокерську контору мають право купувати на біржах, в інших підприємств (установ, організацій) потрібну їм техніку, запас­ні частини до неї, пальне та іншу продукцію. Аграрні підпри­ємці укладають договори з брокерськими конторами або ку­пують брокерські місця; завдяки цьому реалізують вироблені ними продукти харчування і сировину та отримують через купівлю-продаж чи бартер (міну) потрібну їм продукцію вироб­ничо-технічного призначення. В договорі з брокерською конторою (брокером) підприємець обумовлює свої вимоги та ви­нагороду для контори чи брокера.

5. З 1996 р. матеріально-технічне забезпечення аграрних підприємців здійснюється також через систему надання і по­вернення бюджетної позички на постачання техніки. Так, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 10 січня 1996 р. "Про забезпечення технікою та обладнанням сіль­ськогосподарських товаровиробників у 1996 році" та "Поряд­ку надання і повернення бюджетної позички за поставлені сільськогосподарським товаровиробникам техніку і облад­нання", затвердженого спільним наказом Мінагропрому, Мінекономіки, Мінфіну, Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України від 22 липня 1996 р. з аграрними товаровиробниками почали укладатися договори постачання сільськогосподарської техні­ки на умовах розстрочення платежу за неї в рахунок держ­контракту як плати за одержану техніку.

Цей договір є багатостороннім і різнопредметним. Його укладають між собою райфінвідділ, постачальник, борошно­мельне підприємство та аграрний товаровиробник. Предмет договору становлять взаємні зобов'язання сторін щодо забез­печення за рахунок бюджетної позички аграрних товарови­робників технікою, а потім — постачання зерна в рахунок держконтракту як плати за техніку. Згідно з договором рай­фінвідділ надає постачальникові бюджетну позичку для при­дбання техніки з наступною її передачею аграрним товарови­робникам на умовах оплати техніки рівномірним постачан­ням упродовж 1996—1998 рр. зерна до державних ресурсів. Постачальник зобов'язується поставити товаровиробникові у повнокомплектному й високоякісному стані визначену в до­говорі кількість техніки певного асортименту, а також забез­печити в гарантійний період безплатне проведення її обслуго­вування та ремонту.