§ 5. Вирішення спорів про оплату праці в сільськогосподарських підприємствах

1 Згідно зі ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Спори про одержання винагороди працівників державних сільсько­господарських підприємств, членів та інших працівників ко­лективних сільськогосподарських підприємств вирішуються у встановленому чинним законодавством порядку комісіями з трудових спорів, а також судами.

Безпосередньо в районних (міських) судах розглядаються трудові спори за заявами:

а) працівників сільськогосподарських підприємств, де ко­місії з трудових спорів не обираються;

б) працівників підприємств, зазначених у пунктах 2, З ст. 232 КЗпП, про оплату за час вимушеного прогулу або виконання роботи з нижчою оплатою та в деяких інших випадках.

Встановлений чинним трудовим законодавством порядок розгляду спорів не поширюється на спори, що виникають між працівниками та власником підприємства чи уповнова­женим ним органом з приводу встановлення нових або зміни існуючих умов праці, не врегульованих законодавством або іншими нормативними положеннями про працю.

2. Спори про одержання винагороди є різновидом спорів про грошові вимоги. Органи, які розглядають спір про оплату праці, мають виходити з того, що згідно з Законами "Про під­приємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про се­лянське (фермерське) господарство", "Про оплату праці" та іншими законодавчими і підзаконними актами форми, систе­ми, розміри і порядок оплати праці членів і працівників сільськогосподарських підприємств визначаються останніми самостійно. Виходячи з цього, предметом спору можуть бути як основна заробітна плата, так і додаткова (в грошовій або натуральній формі), а також вимоги про забезпечення вста­новленого законодавством мінімального розміру заробітної плати та її індексації.

При вирішенні спорів про одержання винагороди мають бути застосовані прийняті в господарствах локальні правові акти — Статут колективного сільськогосподарського підпри­ємства, Положення (Правила) про оплату праці, трудовий контракт, а також колективний договір у частині визначення конкретних розмірів тарифних ставок і окладів (ст. 96 КЗпП).

3. Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує вимоги про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання роботи з нижчою оплатою, але не більш як за один рік.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (зі змінами, внесеними постановами Пленуму від 1 квітня 1994 р. № 4 та від 26 жовтня 1995 р. № 18) роз'яснено, що, поновлюючи на роботі працівника, звільненого без за­конних підстав чи з порушенням встановленого порядку або незаконно переведеного на іншу роботу, суд виносить рішен­ня про виплату йому заробітної плати чи різниці в заробітній платі на роботі з нижчою оплатою. Якщо ж працівника не­можливо поновити на попередній роботі, суд визнає звіль­нення неправильним і зобов'язує ліквідаційну комісію, а в належних випадках — правонаступника чи вищестоящий у порядку підлеглості орган виплатити йому заробітну плату за час вимушеного прогулу.

4. Оскільки згідно зі ст. 235 КЗпП оплаті підлягає вимуше­ний прогул, вимоги працівника про стягнення середнього за­робітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню в тому разі й за той період, протягом якого з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки або ж неправильне формулювання у ній причин звільнення перешкоджало працевлаштуванню.

При присудженні оплати праці за час вимушеного прогулу враховується заробіток за місцем нової роботи (одержана до­помога з тимчасової непрацездатності, вихідна допомога, се­редній заробіток на період працевлаштування, допомога з безробіття), що працівник мав на той час.

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу цей заробіток визнача­ється за загальними правилами його обчислення — виходячи із заробітку за два останні календарні місяці роботи.

Для працівників, які пропрацювали на даному підпри­ємстві менше двох місяців, обчислення проводиться з розра­хунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. Ііри цьому враховуються також положення Порядку обчис­лення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р.

5. Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП у разі розгляду заяви про поновлення на роботі довше одного року не з вини пра­цівника орган, який розглядає трудовий спір, виносить рі­шення про виплату середнього заробітку за весь час вимуше­ного прогулу. В разі часткової вини працівника оплата вимушеного прогулу за цей період може бути відповідно зменшена судом. У випадку затримки з вини власника або уповноваже­ного ним органу видачі трудової книжки працівникові теж виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

При розгляді трудових спорів про грошові вимоги (крім названих вище вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання роботи з нижчою оплатою) орган, який роз­глядає спір, має право винести рішення про виплату належ­них сум без обмеження будь-яким строком.

У разі скасування виконаних судових рішень про стягнен­ня заробітної плати чи інших виплат, що випливають із тру­дових правовідносин, поворот виконання допускається лише тоді, коли скасоване рішення грунтується на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроб­лених документах. Також допускається стягнення сум, виплачених йому відповідно до раніше прийнятого рішення комісії, з трудових спорів, при повторному розгляді спору (ст. 239 КЗпП).