§ 1. Організаційно-правове забезпечення використання земель та інших природних ресурсів в аграрному виробництві

Організаційно-правове забезпечення ефективного вико­ристання земель та інших природних ресурсів в аграрному виробництві — це сукупність організаційно-правових засобів, що забезпечують продуктивне, ощадливе, економне, еколо­гічно безпечне використання земель та інших природних ре­сурсів, їх постійне відтворення і захист від погіршення якості у процесі сільськогосподарського виробництва. Юридичною базою правового забезпечення такого ощадливого викорис­тання земель і природних ресурсів є чинне законодавство.

1. Відповідно до Закону про колективне сільськогосподар­ське підприємство від 14 лютого 1992 р. земля передається у колективну власність або надається у постійне чи тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Колективне сільськогосподарське підприємство має право використову­вати у встановленому порядку для потреб господарства наяв­ні на землі корисні копалини місцевого значення, торф, лісо­ві угіддя, водні об'єкти та експлуатувати інші корисні власти­вості землі. Правові засади ефективного природокористуван­ня у сільському господарстві передбачаються також щодо інших суб'єктів господарювання — державних сільськогоспо­дарських підприємств, селянських (фермерських) госпо­дарств тощо. Згідно з Законом "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. користування землею та іншими при­родними ресурсами підприємство здійснює у встановленому порядку за плату, а у випадках, передбаченим законодавчими актами України, на пільгових умовах.

Сільськогосподарське підприємство зобов'язане своєчасно здійснювати природоохоронні заходи, спрямовані на знижен­ня і компенсацію негативного впливу його виробництва на природне середовище, здоров'я людей. Фінансування таких заходів робиться за рахунок власних коштів від продажу його майна або ж за рахунок бюджету відповідної місцевої ради або держави. В той же час таке підприємство несе відпові­дальність за додержання вимог і норм щодо охорони, раціо­нального використання та відновлення до рівня встановлених нормативів земель, вод, надр, лісів, інших природних ресур­сів, відшкодовує збитки, завдані в результаті його діяльності. Закон "Про селянське (фермерське) господарство" (в редак­ції від 22 червня 1993 р.) передбачає порядок надання земель для його ведення, встановлює конкретні розміри ділянок, які можуть передаватися у власність та користування, визначає права і обов'язки щодо ефективного використання та охоро­ни земель, закріплює право селянського (фермерського) гос­подарства на використання загальнопоширених корисних ко­палин, водних об'єктів, лісових, мисливських угідь та інших природних ресурсів.

Право на одержання ділянок, інших природних ресурсів, необхідних для здійснення підприємницької діяльності, га­рантує суб'єктам такої діяльності у сільському господарстві Закон "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р. Створення необхідної природноресурсової бази для всебічного задово­лення виробничих потреб, розвитку соціальної інфраструкту­ри передбачається законодавством про пріоритетність соці­ального розвитку села і агропромислового комплексу в на­родному господарстві. Забезпечення ефективного викорис­тання земель та інших природних ресурсів здійснюється за допомогою законодавства про використання природних ре­сурсів, охорону навколишнього середовища та забезпечення екологічної безпеки.

Закон "Про охорону навколишнього природного середо­вища" від 25 червня 1991 р. визначає форми власності на природні ресурси, права громадян, які працюють у сільському господарстві, на участь у розробці та здійсненні заходів щодо раціонального і комплексного використання природних ре­сурсів, здійснення громадянами та юридичними особами аг­ропромислового комплексу спеціального, а у випадках, пе­редбачених законом, і загального природокористування, га­рантії їх реалізації, закріплює компетенцію рад та виконавчо-розпорядчих органів у галузі природокористування, функції управління в цій сфері тощо. Законодавство регламентує використання природних ресурсів, їх поділ на ресурси рес­публіканського і місцевого значення, додержання екологіч­них вимог при їх використанні у сільському господарстві, економне та ефективне природокористування, здійснення екологічної експертизи у разі надання ресурсів у користуван­ня, проведення контролю за їх використанням та визначає види відповідальності за порушення вимог природокористу­вання у сільському господарстві.

Земельний кодекс (в редакції Закону від 13 березня 1992 р.) визначає місце земель сільськогосподарського при­значення в складі земель України, використання, порядок пе­редачі їх у власність, надання у користування і в оренду, особливості їх правового режиму, порядок використання, права і обов'язки землевласників та землекористувачів по ра­ціональному використанню, відтворенню і охороні цих зе­мель, підстави припинення права колективної і приватної власності, користування землями сільськогосподарського призначення та форми охорони порушених прав землевлас­ників, користувачів таких земель. Закон України "Про плату за землю" (в редакції 1996 р.) визначає розміри і порядок пла­ти за використання земель сільськогосподарського та іншого призначення, форми використання рентних платежів, конт­роль та види відповідальності за порушення порядку обчис­лення і справляння земельного податку.

Водний кодекс від 6 червня 1995 р. та водне законодавство закріплюють основні вимоги по ефективному використанню та охороні вод для потреб сільського господарства, встанов­люють режим і право сільськогосподарського використання вод, визначають права і обов'язки суб'єктів цього виду водо­користування, умови, підстави для його припинення та від­повідальність за неналежне користування ними.

Лісовий кодекс від 27 січня 1994 p., лісове законодавство визначають можливості ведення лісового господарства сільсь­когосподарськими підприємствами, встановлюють порядок поділу лісів на групи, особливості та режим лісовикористання, зокрема порядок здійснення таких лісових користувань, як сінокосіння і випасання тварин, збирання лісової підстил­ки тощо сільськогосподарськими підприємствами, установа­ми, організаціями і громадянами, зайнятими в сільському господарстві, передбачають форми та методи забезпечення раціонального використання лісів для сільськогосподарських потреб.

Кодекс про надра від 27 липня 1994 р. та законодавство про надра передбачають право сільськогосподарських підпри­ємств, установ, організацій, інших юридичних осіб і грома­дян, які проживають в сільських поселеннях, використовува­ти надра в межах наданих їм земельних ділянок, добувати ко­рисні копалини місцевого значення і торф. Законодавство встановлює порядок видобування прісних підземних вод у межах наданих ділянок для сільськогосподарських та побуто­вих потреб, а також відповідальність за порушення режиму використання корисних копалин.

Законодавство про тваринний світ визначає види права колективної та приватної власності і правила користування тваринним світом сільськогосподарськими підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними особами і громадянами, зокрема, норми щодо ведення мисливства, ри­бальства, використання корисних властивостей життєдіяль­ності тварин —ґрунтоутворювачів, природних санітарів сере­довища, запилювачів рослин та інші, регламентують режим раціонального використання тваринного світу для потреб сільського господарства.

2. У системі організаційно-правового забезпечення раціо­нального використання земель та інших природних ресурсів чільне місце посідають норми законодавства про екологічну, в тому числі радіаційну безпеку. Так, Закон "Про правовий режим території, яка зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 р. визначає категорії зон радіоактивного забруднення, радіаційно небезпечних і радіоактивне забруднених земель. Зокрема, до радіаційне небезпечних відносяться землі, на яких немож­ливе подальше проживання населення, одержання сільсько­господарської та іншої продукції, продуктів харчування, які відповідали б державним та міжнародним допустимим рівням вмісту радіоактивних речовин, або використання яких недо­цільно за іншими екологічними умовами. Такі землі підляга­ють виключенню з сільськогосподарського обігу. До них на­лежать ділянки, що включають зону відчуження та зону без­умовного (обов'язкового) відселення.

Важливе значення для забезпечення ефективного і безпеч­ного використання земель та інших природних ресурсів має

Закон "Про пестициди і агрохімікати" від 2 березня 1995 p., Закон "Про карантин рослин" від ЗО червня 1993 p., інші ак­ти спеціального законодавства. Зокрема, у захищеному грун­ті, на землях водного фонду, водоохоронних зонах, інших територіях, які підлягають особливій охороні, забороняється застосування пестицидів, а в окремих випадках їх застосуван­ня можливе за наявності позитивних висновків державної санітарної і екологічної експертизи за дозволом Укрдержхім-комісії.

У разі застосування пестицидів і агрохімікатів відповідні власники земель і землекористувачі мають здійснювати захо­ди відповідно до регламентів, встановлених для певної грунтово-кліматичної зони, з урахуванням попереднього агрохі­мічного обстеження грунтів, даних агрохімічного паспорта земель, стану посівів, діагностики мінерального живлення рослин, прогнозу розвитку шкідників і хвороб.

Розповсюдження шкідників, збудників хвороб рослин та інших карантинних об'єктів можуть створити умови для за­провадження карантинного режиму з обмеженням викорис­тання природних ресурсів. Так, зокрема сільськогосподарська сировина для виготовлення продуктів дитячого і дієтичного харчування може вироблятися у спеціальних сировинних зо­нах, правовий режим яких визначається Кабінетом Міністрів України.

3. Складовою організаційно-правового механізму забезпе­чення ефективного природокористування у сільському госпо­дарстві є управління, тобто цілеспрямована діяльність упов­новажених органів, направлена на забезпечення додержання всіма підприємствами, організаціями, установами, іншими юридичними особами і громадянами агропромислового ком­плексу приписів і вимог чинного законодавства по ефектив­ному використанню земель, інших природних ресурсів, вжит­тя необхідних заходів щодо попередження, припинення і встановлення правопорушень у цій сфері, відновлення пору­шених прав та законних інтересів власників і користувачів зе­мель та інших природних ресурсів.

Управління природокористуванням у сільському госпо­дарстві передбачає досягнення ефективного, збалансованого, науково обгрунтованого, комплексного і цільового викорис­тання земель та інших природних ресурсів, стимулювання Відтворення цих ресурсів, захисту агроландшафтів, як складних природних (природноантропогенних) утворень (екосис­тем), гарантування сприятливої екологічної обстановки і без­пеки в процесі ведення сільського господарства.

Цьому сприятиме координація сільськогосподарської ді­яльності суб'єктів агропромислового комплексу по ефектив­ному використанню і відтворенню природних ресурсів з боку органів загального управління: організація комплексного прогнозування І цій сфері, облік і ведення земельного та ін­ших природноресурсових кадастрів, збалансований розподіл та перерозподіл природних ресурсів між суб'єктами сільсько­господарського природовикористання, організація землевпо­рядних та інших територіально-планувальних робіт, екологіч­ної та землевпорядної експертизи щодо обгрунтувань переда­чі у власність та надання у використання природних ресурсів, проведення екологічного контролю, стандартизації і норму­вання, встановлення лімітів використання природних ресур­сів, систематичне інформування населення та органів держа­ви про можливі зміни внаслідок здійснення сільськогоспо­дарської діяльності, моніторингу і вирішення спорів у галузі природовикористання.

Залежно від повноважень, структури, мети і завдань, які реалізують державні органи у сфері організації ефективного використання природних ресурсів, можна виділити такі фор­ми управління: загальне, спеціальне і галузеве.

Загальне управління здійснюється Кабінетом Міністрів України, урядом Автономної Республіки Крим, місцевими органами державної виконавчої влади, місцевими органами самоврядування.

Спеціальне управління покладається на уповноважені ор­гани — Міністерство охорони навколишнього природного се­редовища та ядерної безпеки, Державний комітет земельних ресурсів, Державний комітет лісового господарства, Держав­ний комітет по геології і використанню надр, Державний ко­мітет по водному господарству тощо.

Галузеве управління забезпечує Міністерство агропромис­лового комплексу.

Центральне місце у системі організаційно-правового меха­нізму (КСГП, ВСГК, АСГТ, ДСГТ) належить внутрішньогос­подарському управлінню щодо ефективного використання земель та інших природних ресурсів Йдеться, насамперед, про вищі органи самоврядування — загальні збори членів колективного сільськогосподарського підприємства або збори уповноважених, правління цих підприємств, а також про го­лову акціонерного сільськогосподарського товариства. Вони здійснюють управлінські функції у сфері внутрішньогоспо­дарського використання належних їм земель відповідно на праві колективної, приватної власності на землю або на праві користування окремими земельними ділянками, природними ресурсами відповідно до земельного законодавства.

Такі функції передбачають внутрішньогосподарське зону­вання земель відповідно до структури, спеціалізації господар­ської діяльності і внутрішньогосподарського проекту земле­устрою, первинного обліку земель та інших природних ресур­сів щодо їх кількісного та якісного використання, підготовки та своєчасного подання статистичної звітності про порядок використання, відтворення і охорони земель та природних ресурсів, участі у здійсненні моніторингу, контролю за цільо­вим і господарським природокористуванням, веденням ка­дастрів природних ресурсів тощо.

4 У системі організаційно-правового механізму забезпе­чення ефективного природокористування в сільському госпо­дарстві широкого застосування набувають заходи стимулю­вання, зокрема, економічні важелі. Йдеться про нормативи плати і розміри платежів за використання земель та інших природних ресурсів, погіршення якості цих ресурсів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне сере­довище. Економічні заходи застосовуються при встановленні лімітів використання природних ресурсів, наданні можливос­ті отримання останніх під заставу, наданні пільг при оподат­куванні сільськогосподарським юридичним особам та грома­дянам, зайнятим у сільськогосподарському виробництві, у ра­зі реалізації ними заходів щодо раціонального природокорис­тування, надання на пільгових умовах короткострокових і довгострокових позичок для реалізації заходів з метою від­шкодування збитків, заподіяних порушенням законодавства про використання природних ресурсів, а також застосовують­ся Інші економічно-правові заходи.

Запровадження плати за землю, інших економічних засад у формі різних платежів у даний механізм сприяє розвитку нових, незалежних зв'язків управлінської, науково-технічної і господарської діяльності сільськогосподарських підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб і громадян, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, стимулює ощадливе використання землі та інших природних ресурсів, створює умови для нових форм організації праці і господарю­вання та найбільш продуктивного природокористування і за­доволення матеріальних, естетичних, оздоровчих, пізнаваль­них та інших потреб суб'єктів агропромислового комплексу.

Стимулюючим чинником ефективного використання зе­мель та інших природних ресурсів у механізмі організаційно-правового забезпечення є юридична відповідальність за зе­мельні та інші правопорушення у цій сфері.

Залежно від характеру вчиненого правопорушення, еколо­гічного ризику і ступеня суспільної та екологічної небезпеки юридична відповідальність може наставати за винні і проти­правні дії власників земель і природокористувачів у формі ад­міністративної, кримінальної та майнової відповідальності шляхом відшкодування заподіяних збитків.