Джерела аграрного права § 1. Поняття і види джерел аграрного права

1. Джерелом аграрного права є Конституція України, її за­кони та підзаконні акти — Укази Президента України, поста­нови, декрети і розпорядження Кабінету Міністрів України, затверджені ним Положення, а також накази, інструкції тд Ін­ші акти, прийняті Міністерством агропромислового комплек­су України, Державним комітетом України по земельних ре­сурсах та іншими відомствами України.

Здійснювані соціально-економічні та правові реформи повною мірою стосуються аграрного сектора економіки Ук­раїни і дістають свій прояв у відповідних законодавчих актах. Правове регулювання найістотніших суспільних аграрних від­носин нормами законів є принципом, вимогою та ознакою гарантії, що ця правова норма відображає інтереси І волю на­роду за допомогою законодавчого акта, прийнятого найви­щим органом державної влади.

Джерелами аграрного права є правові акти, що містять норми аграрного права як галузі, а також норми, які є в актах інших галузей національного і міжнародного законодавства, в тій їх частині, де вони регулюють аграрні відносини.

Вміщені в законах правові норми за своїм призначенням характеризуються як такі, що мають загальний (уніфікова­ний) І спеціальний (диференційований) зміст. Ці акти визна­чають правовий статус та правосуб'єктність усіх легальних суб'єктів аграрного підприємництва (див. схему 3).

Джерелами аграрного права України є уніфіковані й ди­ференційовані акти правотворчості державних органів. Вони регулюють аграрні ринкові відносини, встановлюють і за­кріплюють аграрну політику, сформульовану законодавчою владою. На відміну від джерел інших галузей права, джерела аграрного права України мають такі характерні особливості: 1) уніфіковані акти аграрного законодавства — являють со­бою ядро аграрного законодавства і становлення аграрного права як самостійної та інтегрованої галузі національного права; 2) відсутність єдиного фундаторного акта кодифікова­ного характеру (на відміну від традиційних галузей права, де таким актом є кодекси; від аграрного права Франції, Мекси­ки, Уругваю та інших країн, де основним таким актом висту­пають аграрні кодекси); 3) значущість локальних актів санк­ціонованої та делегованої правотворчості суб'єктам сіль­ськогосподарського виробництва і ринкових економічних відносин; 4) збереження рекомендаційної правотворчості; 5) використання правових норм інших галузей права, які од­ночасно належать і до норм аграрного та інших галузей права (земельного, господарського, фінансового тощо), оскільки вони регулюють окремі питання діяльності суб'єктів аграрно­го підприємництва; 6) зростання ролі міжнародних норм пра­ва та уніфікації національного аграрного законодавства щодо міжнародного права.

2. Уніфіковані акти аграрного законодавства — це юри­дична форма закріплення норм аграрного права, спрямова­них на інтеграцію правового регулювання аграрних відносин, уніфікацію правового статусу і правової регламентації діяль­ності суб'єктів аграрного підприємництва усіх форм власності та легальних організаційно-правових форм. Вони включають у себе нормативно-правові акти, що регулюють у єдності та взаємозв'язку економічні, організаційні та інші заходи, спря­мовані на реалізацію аграрної реформи, підприємництва всіх аграрних товаровиробників.

Диференційовані акти аграрного законодавства — це нор­мативно-правові акти, що розробляються з урахуванням від­мінностей у статусі суб'єктів аграрного підприємництва.

Уніфіковані й диференційовані нормативно-правові акти є основою системи (видів) джерел аграрного права (див. схему 4).

3. Аграрне законодавство становлять закони і нормативно-правові акти, спрямовані на організаційно-управлінське за­безпечення раціонального використання земель сільськогос­подарського призначення. До нього належать акти, спрямо­вані на належну організацію ведення головних і допоміжних галузей сільськогосподарського виробництва: рослинництва і тваринництва та їхніх складових (насінництво, селекція, пле­мінна справа, бджільництво, ставкове рибальство тощо). Ни­ми є акти, які визначають нормативно-правові вимоги, спря­мовані на охорону здоров'я працівників сільського господар­ства, додержання правил техніки безпеки і виробничої саніта­рії в процесі аграрного виробництва.

Нормативно-правові положення цих актів визначають ко­ло аграрних підприємців як суб'єктів аграрних виробничих відносин. Ці акти поширюють свою чинність на діяльність усіх сільськогосподарських підприємств.

4. Різновидом джерел аграрного права слід розглядати та­кож внутрішньогосподарські локальні акти, чиє виникнення і функціонування зумовлено насамперед тим, що громадяни як члени і/чи учасники (акціонери) через вищі органи управ­ління самостійно закріплюють модель (правила) поведінки.

5. Роз'яснення, інформаційні листи судових органів — Ви­щого арбітражного суду, Верховного Суду України — мають важливе значення для належного правозастосування, виго­товлення таких за змістом локальних актів, що піддаються прогнозуванню судової перспективи.