logo
Аграрне_право_Украiни[1]

Предмет і система аграрного права § 1. Поняття і предмет аграрного права

1. Аграрне право України — одна з найважливіших галузей національного права. Воно певною мірою є правонаступни­ком як колишнього колгоспного, так і сільськогосподарсько­го права. Однак на відміну від останнього (комплексної, ін­тегрованої галузі) аграрне право України перебуває в стані становлення як самостійної та інтегрованої галузі національ­ного права, котрій притаманні власний предмет, власні й част­ково інтегровані об'єкти, власні суб'єкти, методи, система.

Кожна галузь права характеризується властивим їй пред­метом правового регулювання. Таким своєрідним предметом є аграрні правовідносини, які, по-перше, випливають із спе­ціальної правосуб'єктності суб'єктів аграрного права, із специфіки їхніх завдань та предмета діяльності; по-друге, складаються в сфері виробництва продуктів харчування, про­довольства і сировини рослинного і тваринного походження, переробки і реалізації останньої суб'єктами аграрної підпри­ємницької діяльності. Аграрні правовідносини як предмет зграйного права являють собою взаємопов'язані інтегровані відносини майнового, земельного, членського, учасницького, корпоративного, управлінського й трудового характеру в усій багатогранності їх прояву в процесі здійснення завдань діяль­ності суб'єктів аграрного підприємництва.

їм притаманний певний суб'єктний склад, наділений спе­ціальною правосуб'єктністю, а також об'єктний склад, тобто засоби виробництва продуктів харчування, сировини й про­довольства рослинного і тваринного походження. Тому особ­ливістю діяльності суб'єктів аграрного підприємництва і властивостями об'єктів аграрного права визначається своє­рідність предмета аграрного права як галузі національного права. На своєрідність цього предмета впливає також прита­манне українському аграрному праву визначення й здійснення соціально-економічної діяльності колективних, кооперативних, корпоративних (по суті — приватних) та державних виробників товарної маси продовольства, продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походження.

2. Предметом аграрного права є ті суспільні (в тому числі виробничі, підприємницькі та соціального спрямування) від­енки, що виникають у зв'язку з утворенням (заснуванням) і статутною діяльністю суб'єктів аграрного підприємництва форм власності та легальних організаційно-правових норм господарювання. Вони являють собою складний комплекс відносин як за складом суб'єктів (зокрема громадян, які беруть участь і є членами чи акціонерами або учасниками суб'єктів аграрного підприємництва, кооперативного чи корпоративного типів), так і за предметом та змістом. Суб'єктами цих відносин є кожний аграрний підприємець зі статусом юридичної особи приватного права кооперативного чи корпоративного типів і відповідно його члени чи акціонери або учасники. У підприємствах кооперативного типу між цією юридичною особою (кооперативом) та його членами виникають складні, засновані на праві членства, внутрішньогосподарські трудові, управлінські, майнові та земельні правовідносини. Як родове поняття всі вони складаються з окремих і зумовлюються характером виробничо-господарської, фінансової, соціально-побутової діяльності аграрного суб'єкта підприємництва. Кожний з видів цих відносин має притаманний йому суб'єктний склад (наприклад, орган управління) об’єкт та зміст правового регулювання. Майнові відносини, що складаються при цьому, своєю соціально-економічною основою мають власність і право власності, засноване на членстві. Останнє позначається як на характері трудових, управлінських відносин, так і на сутності майнових відносин, що виникають при розподілі прибутків між членами утворення, зокрема при одержанні членами колективного сільсько­господарського підприємства (КСГП), сільськогосподарсько­го виробничого кооперативу (ВСГК) чи спілки селян (СпС) свого паю в разі виходу зі складу такої юридичної особи. Усі ці відносини за своїм предметом і суттю є аграрними.

3. Відмова від монополії державної власності та піднесен­ня значущості приватної власності у сфері сільськогосподар­ського виробництва через створення селянських (фермер­ських) господарств привели до розширення предмета аграрного права. Цим предметом, насамперед, є відносини приват­ної власності селянського (фермерського) господарства на зе­мельну ділянку, надану особі державою для ведення товарно­го сільськогосподарського виробництва, відносини власності на засоби, знаряддя і продукцію виробництва, своєрідні від­носини між членами родини з приводу майна, спільної праці, розподілу доходів, одержаних внаслідок господарювання. Правосуб'єктність цього аграрного товаровиробника визна­чається (поряд із загальними нормативними актами) також Законом "Про селянське (фермерське) господарство", яким урегульовано відносини, що за своїм предметом і суттю є ви­ключно аграрними.

4. Самостійним видом аграрних відносин як різновиду предмета аграрного права є відносини, що виникають внаслі­док утворення міжгосподарських підприємств (об'єднань). Предметом аграрного права в даному разі є відносини щодо створення цих державно-колективних суб'єктів підприєм­ництва, майнові відносини щодо утворення їх статутного фонду, визначення правового режиму майнових фондів, роз­поділу одержаних прибутків, а також визначення правового становища часток учасників як суб'єктів права спільної част­кової власності. За своєю правовою природою є аграрними і управлінські відносини, що утворюються в процесі управлін­ня ними на засадах самоврядування і демократії.

5. В Україні набула поширення практика організації в ко­лективних, кооперативних, корпоративних акціонерних аг­рарних утвореннях зі статусом юридичних осіб приватного права і в державних сільськогосподарських підприємствах внутрішньогосподарських орендно-підрядних формувань. Ці формування спрямовані на вдосконалення організації праці, підвищення рівня матеріальної заінтересованості працівни­ків у піднесенні результативності сільськогосподарського виробництва.

Правове регулювання орендно-підрядних взаємин здій­снюється локальними внутрішньогосподарськими актами, якими регулюються своєрідні внутрішньогосподарські органі­заційні, майнові, трудові, соціально-побутові та інші відноси­ни. Внутрішньогосподарські орендно-підрядні відносини між кооперативними, колективними, акціонерними і державними підприємствами в особі їхніх органів управління, з одного боку, і колективом орендно-підрядного підрозділу або окремим працівником, з іншого, — є внутрішньогосподарськими аг­рарними відносинами організації праці незалежно від того, яку форму господарського розрахунку вони використовують. З впровадженням і функціонуванням у сільському госпо­дарстві внутрішньогосподарської та інших видів оренди ви­никли нові майнові, трудові, земельні й відповідно — організаційно-управлінські, виробничо-господарські відносини, які за своїм характером і змістом є аграрними і являють собою предмет аграрного права.

6. Землі сільськогосподарського призначення надаються фермерам, а також колективним, кооперативним, акціонер­ним сільськогосподарським підприємствам за правом влас­ності або правом користування, з державним і спільним (у тому числі й з іноземним капіталом) — за правом користуван­ня безстроковим чи строковим, в тому числі — за правом оренди.

Земля одночасно є об'єктом як земельного, так і аграрного права. Ті суспільні відносини, які виникають та існують з приводу земель сільськогосподарського призначення, є час­тиною саме аграрних відносин і відповідно — складовою предмета аграрного права. Коло цих відносин охоплює: по­рядок і умови надання права власності на землю та права зем­лекористування, зміст цих правомочностей, а також питання організаційно-управлінського забезпечення раціонального використання й охорони земель сільськогосподарського при­значення.

7. Аграрні підприємці колективно-кооперативного типу, державні сільськогосподарські підприємства реалізують своє статутне право відповідно до існуючого економічного меха­нізму господарювання. Останній являє собою сукупність ор­ганізаційних, економічних та правових засобів, форм, мето­дів, що забезпечують функціонування аграрної економіки й тих ринкових товарно-грошових відносин, які запроваджу­ються в сучасних умовах. Своєрідним компонентом цього ме­ханізму є становлення ринкової, біржової торгівлі, державне стимулювання (податками, пільгами, кредитами) виробницт­ва певних видів продукції, а також існуючий порядок заготі­вель сільськогосподарської продукції через державні закупів лі, визначення цін на сільськогосподарську продукцію, сіль­ськогосподарську техніку, транспортні засоби, виробничо-технічне обслуговування та ін.

Таким чином, вище окреслено практично все коло реаль­них конкретних суспільних відносин, які існують в аграрному виробництві та в усій підприємницькій діяльності виробників товарної продукції харчування рослинного і тваринного по­ходження, заснованих на різних формах власності.

Ці суспільні відносини функціонують протягом усієї діяльності, починаючи з планування і вибору видів прибутко­вої продукції, організації самого виробництва і закінчуючи транспортуванням, зберіганням та реалізацією продуктів хар­чування, зокрема сільськогосподарської продукції і сирови­ни, в тому числі й у переробленому вигляді. Зазначені відно­сини є сільськогосподарськими, оскільки вони складаються в повсякденній діяльності аграрних товаровиробників і функ­ціонують у системі АПК України. Наведені відносини регу­люються як загальними нормами традиційних галузей права (цивільного і трудового), так і нормами виключно або пере­важно аграрного права. Це, зокрема, норми законів "Про се­лянське (фермерське) господарство", "Про сільськогосподар­ську кооперацію", "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про насіння", "Про племінне тваринниц­тво", "Про карантин рослин", "Про якість та безпеку харчо­вих продуктів і продовольчої сировини", норми статей 6, 8, 39, 40, 47—62 Земельного кодексу України тощо.

Зі сказаного логічно випливає, що предметом аграрного права є урегульовані нормами аграрного законодавства, за­сновані на багатоукладнності форм власності та господарю­вання реальні суспільні, членські, майнові, управлінські, тру­дові, соціальні, господарчо-підприємницькі відносини щодо правового становища суб'єктів аграрного підприємництва, їхньої виробничо-господарської діяльності з додержанням ринково-економічних закономірностей (див. схему 1).