§ 4. Система аграрного права

1. Система (структура) аграрного права як галузі права — це науково обгрунтоване, логічно послідовне розміщення аграрно-правових інститутів, нормами яких регулюються суспільні аг­рарні відносини суб'єктів аграрного підприємництва всіх форм власності й форм господарювання їх представницьких органів управління, а також селянських (фермерських) господарств, приватних підсобних домашніх господарств членів КСГП, ВСГК, СпС, найманих сільськогосподарських працівників ДСП, AT та інших громадян, які проживають у сільській місцевості.

Визначення системи аграрного права має важливе наукове і практично-прикладне значення при застосуванні й тлума­ченні правових норм, систематизації (кодифікації, інкорпорації, консолідації) аграрного (сільськогосподарського) законо­давства, при з'ясуванні науково обгрунтованого співвідно­шення поняття системи аграрного права як галузі правової науки і навчальної дисципліни.

2. Особливим інститутом аграрного права є інститут права членства в юридичних особах. Юридичні норми, що утворю­ють цей інститут, регулюють організаційно-правові відноси­ни, пов'язані з умовами і порядком вступу в члени КСГП, ВСГК, СпС тощо і виходом з нього, порядком і наслідками припинення членства.

Важливим інститутом є також інститут права самовряду­вання в колективному сільськогосподарському підприємстві, сільгоспвиробничому кооперативі, спілці селян і міжгоспо­дарському утворенні (підприємстві, організації, об'єднанні). В ньому закріплено метод колективного самоврядування.

Правовий режим основних, обігових та інших громадських фондів у колективному сільськогосподарському підприємстві визначається інститутом права колективної власності. Його нормами регулюється порядок утворення, використання, по­повнення всіх фондів у процесі розподілу продукції та доходів у колективному сільськогосподарському підприємстві, правомочностей органів управління щодо здійснення права розпо­рядження майном і коштами, паювання і визначення диві­дендів та їхня виплата.

3. Важливим інститутом аграрного права є інститут права засновництва та корпоративного права. Правові норми, що регулюють цей інститут, пов'язані з умовами і порядком зас­нування господарських товариств шляхом, по-перше, прива­тизації ДСП через створення відкритих AT, по-друге, пере­творення КСГП, СпС, ВСГК у AT (відкритого чи закритого типу) або товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Правові норми цього інституту визначають корпоративні пра­ва акціонерів та/чи учасників щодо отримання дивідендів та управління справами AT чи ТОВ залежно від частки (паю) громадян у статутному фонді (капіталі) цих юридичних осіб.

Правові норми цього інституту регулюють також відносини щодо повного чи часткового розпорядження громадянами своїми акціями, частками у статутних фондах (капіталах) AT та ТОВ. Таке розпорядження акціями, частками акціонери та учасники здійснюють у порядку, визначеному Законом "Про господарські товариства" та установчими документами цих господарських товариств.

4. З прийняттям Закону "Про селянське (фермерське) господарство" правовим інститутом даної галузі права слід вва­жати правове становище селянських (фермерських) господарств.

Своєрідним інститутом аграрного права є інститут право­вого становища приватних підсобних господарств інших гро­мадян, які проживають у сільській місцевості. Правовими нормами цього інституту регламентуються відносини щодо суб'єкта права ведення приватного підсобного господарства, права останнього на присадибну земельну ділянку і майно, що є об'єктами права приватної власності, правовий режим доходів, договори, стосунки приватних підсобних господарств та інші питання.

5. Інститут правового регулювання виробничо-господар­ської діяльності всіх суб'єктів аграрного підприємництва рег­ламентує правове становище і господарську самостійність сільськогосподарського товаровиробника як юридичної особи приватного права, державних сільськогосподарських під­приємств, порядок утворення його виробничих підрозділів в основних, спеціалізованих і допоміжних галузях господарю­вання. Норми цього інституту регулюють відносини плану­вання виробничої та фінансової діяльності всього господар­ства і його підрозділів. Сюди входять норми, що мають здійс­нити правове забезпечення функціонування господарського розрахунку, чекові форми контролю, самоокупності й само­фінансування. Даний інститут спрямований на організацію виконання виробничих планів, ефективної фінансової діяль­ності та додержання фінансової дисципліни, підвищення рентабельності кожної галузі господарювання, створення умов для активної участі підприємства в ринкових економіч­них відносинах, обліку і звітності, а також вирішення проб­лем соціального розвитку господарства та ін.

6. Вимоги успішного здійснення соціально-економічної реформи зумовлюють необхідність вдосконалення внутрішньо­господарських трудових відносин у всіх суб'єктах аграрного під­приємництва, що позначається на вдосконаленні відповідних правових інститутів, норми яких регулюють трудові відносини в сільському господарстві. Таким є інститут правового регулю­вання робочого часу і часу відпочинку працівників.

Аграрне право містить ряд правових норм, які визначають трудові повноваження окремих категорій працівників, зокре­ма спеціалістів, керівників, механізаторів, тваринників, буді­вельників, буряководів та ін. Сукупність цих повноважень становить зміст трудової дисципліни як правової категорії та соціально-юридичного явища. А тому є підстави правову рег­ламентацію дисципліни праці в сільському господарстві також вважати інститутом аграрного права.

У сфері аграрних відносин інститутами аграрного права є інститут правового регулювання оплати праці, інститут пра­вового регулювання соціального забезпечення членів держав­них сільськогосподарських підприємств кооперативного типу (мається на увазі доплата до державних пенсій і соціальне страхування), інститут дисциплінарної та матеріальної відпо­відальності працівників.

7. Здійснення завдань соціальної переорієнтації економіки країни в цілому зумовлює активізацію соціального розвитку села, зокрема на рівні членів, акціонерів АСГТ, фермерів та інших селян. Цим зумовлюється потреба об'єднання таких правових норм у спеціальному правовому інституті. За своїм характером і змістом соціальні питання є однаковими і спіль­ними як для членів сільськогосподарських підприємств, так і для працівників господарських товариств, і для державних сільськогосподарських підприємств (організацій, об'єднань). Взяті в сукупності правові норми в цьому плані становлять інститут правового забезпечення соціального розвитку суб'єктів аграрного підприємництва.

8. За своїм суспільним призначенням, відповідною специ­фікою властивостей об'єкта і змісту регулювання характери­зуються відносини щодо додержання правил техніки безпеки, вимог виробничої санітарії та інших умов праці у суб'єктах аграрного підприємництва всіх форм власності. Ці відносини є аграрними, а правові норми, що їх регулюють, становлять інститут правового забезпечення охорони здоров'я працівників сільськогосподарського виробництва.

9. у вирішенні завдань аграрної політики сучасного суспільства зростає значущість аграрної оренди як організаційно-виробничої форми сільського господарства, відповідно ся коло аграрно-орендних відносин, набуває нового змісту аграрне право. Зі створенням аграрно-орендних відносин з'явилася потреба в їхньому правовому забезпеченні визначення правового становища орендодавця та орендаря у правовому регулюванні відносин щодо порядку та умов надання земельної ділянки, призначеної для виробництва сільськогосподарської продукції, регулювання внутрі­шньогосподарської оренди у тваринництві.

10. Характеризуючи суспільні відносини з приводу раціонального використання земель і вод сільськогосподарського : Призначення як предмета аграрного права, належить керуватися принципом, згідно з яким до правового інституту аграрного права належать ті правові норми, які регулюють відносини, що є предметом аграрного права. А такими є лише ті відносини щодо використання земель і водокористування, які безпосередньо стосуються організаційно-управлінської, виробничо-господарської та агроекологічної діяльності сільськогосподарських підприємств.

11. Аграрно-договірні відносини, без яких практично Неможлива виробничо-господарська діяльність аграрних то­варовиробників, дають підставу розглядати їх як правовий інститут аграрного права. Ті ж договори, які не мають такого значення для здійснення суб'єктами аграрного підприєм­ництва всіх форм власності своєї виробничо-господарської діяльності, слід відносити до цивільно-господарських дого­ворів.