§ 3. Системи оплати праці працівників сільськогосподарських підприємств

1. Одержаний внаслідок виробничо-господарської підпри­ємницької діяльності колективних і державних сільськогос­подарських підприємств госпрозрахунковий дохід є джерелом коштів для оплати праці та інших видів матеріального стиму­лювання членів колективних підприємств і працівників рад­госпів. Цей дохід визначається як різниця між сумою виручки від реалізації сільськогосподарської сировини і продовольчих продуктів (прибутку від виконаних робіт і наданих послуг), а також інших грошових надходжень і матеріальними витрата­ми на виробництво продукції, виплатами відсотків за кредит, страховими платежами, відрахуваннями за спеціальним стра­хуванням членів колективних підприємств та іншими обов'язковими відрахуваннями. Виплата винагороди за працю Провадиться таким чином, щоб забезпечити пряму залежність її розміру від внеску конкретного працівника в підсумкові ре­зультати діяльності підприємства.

2. Матеріальною основою оплати праці та інших видів матеріального стимулювання є єдиний фонд оплати праці кожного окремого колективного і державного сільськогоспо­дарського підприємства. Цей фонд має своїм завданням по­силення госпрозрахункових принципів у діяльності виробни­ків сільськогосподарської продукції та становить залишок госпрозрахункового доходу після відрахування від нього кош­тів, які повинні використовуватись для розвитку виробницт­ва, науки і прогресивних технологій, а також на соціальні потреби.

Крім цього, до єдиного фонду оплати праці підприємства спрямовуються також кошти, що їх перераховують заготівельні та переробні підприємства на преміювання працівників за окремі види продукції; кошти на оплату праці, передбачені в кошторисах на утримання невиробничих підрозділів підпри­ємства, джерелами фінансування яких є фонди економічного стимулювання; кошти на оплату праці, які виділяються на ка­пітальне будівництво господарським способом за рахунок усіх джерел фінансування. Єдиний фонд оплати праці використо­вується для авансування і для оплати праці за підсумкові ре­зультати роботи, для матеріального заохочення членів колек­тивних сільськогосподарських підприємств, надання матері­альної допомоги, для оплати працівникам чергових відпус­ток, виплат (надбавок) за стаж роботи, для забезпечення інших соціальних пільг, а також для утворення резерву з оплати праці.

3. Сільське господарство України — це сполучення основ­них (зернове господарство, тваринництво, овочівництво) та допоміжних галузей сільськогосподарського виробництва, що виробляють продукти харчування і сировину для переробної промисловості. Кожна з цих галузей характеризується своїми виробничо-технічними умовами та особливостями. Зазначені та інші фактори зумовлюють потребу у використанні відпо­відних систем оплати праці працівників сільського господар­ства. Системою оплати праці прийнято вважати певне спів­відношення між затраченою працею, вимірюваною згідно з певними показниками, і нарахованими за неї розмірами ви­нагороди. Обрання форми, системи оплати праці та її розміру віднесено до повноважень підприємства (ст. 96 КЗпП).

В сучасних умовах колективні й державні сільськогоспо­дарські підприємства використовують для оплати праці своїх працівників, зайнятих в основних, допоміжних та інших галу­зях виробництва, такі системи оплати праці: відрядну, акорд­ну, відрядно-преміальну, акордно-преміальну, погодинно-преміальну та інші.

4. Відрядно-преміальна система передбачає оплату праці за виконання денної норми виробітку або її частини, а також за обслуговування тварин і птиці за встановленою нормою, виходячи з визначеного для цієї роботи тарифного розряду та відповідної денної тарифної сітки оплати праці. За якісне і своєчасне виконання робіт нараховується премія у відсотках від основного заробітку за відрядною розцінкою. Цю систему оплати праці доцільно застосовувати тоді, коли немає можливості ви­користовувати акордно-преміальну систему.

5. При акордно-преміальній системі оплата праці прова­диться за підсумковими результатами роботи, тобто за вироб­лену продукцію або за певний закінчений цикл робіт. Крім оплати за встановленими розцінками, за одиницю продукції виплачуються премії у відсотках від вартості надпланової про­дукції або від суми економії прямих затрат (зниження собі­вартості продукції).

6. Погодинно-преміальна система оплати праці передбачає оплату за відпрацьовані години, виходячи з розряду викону­ваної роботи і погодинної (денної) тарифної ставки, що цьому розрядові відповідає. За якісне виконання робіт нара­ховується премія у відсотках від одержуваного заробітку. Таку систему оплати праці рекомендується застосовувати на робо­тах, на яких не можна встановити норми виробітку або норми обслуговування (робота обліковця, касира, сторожа тощо).

7. Засобом ефективного використання наведених систем оплати праці є тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадо­вих окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики, а та­кож відповідним чином визначений фонд заробітної плати — в державному та фонд оплати праці — в колективному сільсь­когосподарських .підприємствах. Питання визначення розмі­ру виплати заробітку вирішуються директором радгоспу, ТОВ або правлінням КСГП, AT.

Фонд оплати праці у рослинництві визначається за техно­логічними картами, складеними для кожної культури на ос­нові запланованого обсягу роботи (включно з незавершеним виробництвом), встановлених норм виробітку і відповідних тарифних ставок. У тваринництві він розраховується виходя­чи з нормативної кількості працівників, розрахованої за тех­нічно обгрунтованими нормами, професійного складу тва­ринників і відповідних тарифних ставок.

8. Норма виробітку для розрахунку розцінок встановлю­ється в сільськогосподарських підприємствах відповідно до конкретних умов виробництва (технології, норми внесення добрив, сортів насіння, умов утримання тварин, ступеня ме­ханізації тощо) з урахуванням рівня врожайності та продук­тивності, досягнутих за попередні три—п'ять років, або пла­нових показників.

Діленням збільшення тарифного фонду на вартість про­дукції за нормою виробітку визначається розцінка, яка ви­плачується підрядному колективові за вироблену ним одини­цю продукції.

9. Для нарахування оплати за вироблену продукцію під­рядному колективові виділяється фонд авансування. Він не може перевищувати суми тарифного фонду з урахуванням надбавок за класність, звання "Майстер", підвищеної оплати праці на збиранні врожаю і додаткової оплати за якість про­дукції. Конкретний порядок авансування визначається самим колективом підрядного підрозділу. Розмір авансу може бути встановлено однаковий для всіх працівників або диференці­йований залежно від складності виконуваних робіт, кваліфі­кації працівників, видів і марок закріплених за ними тракто­рів і сільськогосподарських машин.

У галузях тваринництва, де продукція надходить протягом усього року (молоко, яйця тощо), оплата нараховується за встановленими розцінками на продукцію за результатами ро­боти за місяць. Авансування при цьому не застосовується.

Після завершення сільськогосподарських робіт із підряд­ним колективом проводиться остаточний розрахунок за ви­роблену та оприбутковану продукцію. Із суми колективного заробітку, націнок за продукцію вираховується (без урахуван­ня надбавок) виданий аванс включно із сумою заробітної плати осіб, залучених на сільськогосподарські роботи.

Праця підрядних колективів може оплачуватися залежно від валового доходу підприємства. Фонд для оплати праці працівників радгоспів, членів КСГП обчислюється як різни­ця між вартістю виробленої продукції та матеріальними витратами на її виробництво. При цьому можуть використову­ватись різні варіанти його обчислення: на основі показників вартості продукції, що фактично склалася (матеріальних ви­трат і оплати праці) в кожному окремому підрозділі за останні три— п'ять років, або ж на основі нормативних (планових) показників.

Нормативи (розцінки) оплати праці від одержаного вало­вого доходу визначаються за формулою:

???????????

де Р — норматив у відсотках або розцінка за 100 грн. вало­вого доходу;

ФО — фонд оплати праці;

ВП — вартість валової продукції;

МЗ — матеріальні затрати на виробництво продукції.

Нормативи (розцінки) оплати праці від валового доходу встановлюються на кілька років. Підрядному колективові га­рантується виплата всього акордного фонду оплати праці не­залежно від одержаного підсумкового результату. До остаточ­ного розрахунку за підсумками роботи за рік членам цього колективу виплачується аванс.

10. Для розрахунку фонду оплати праці й винагороди за непідрядні роботи в сільському господарстві використовую­ться відрядна й погодинна системи. При відрядній системі праця винагороджується за тарифними ставками за виконан­ня норми, при погодинній оплаті — за відпрацьований час. У державних сільськогосподарських підприємствах технічно обгрунтовані норми праці встановлюються адміністрацією за погодженням із профспілковим комітетом. У КСГП норми праці (норми виробітку, часу, обслуговування, кількості) роз­робляються з урахуванням конкретних організаційно-техніч­них умов і в міру поліпшення останніх переглядаються за участю членів підприємства і спеціалістів. Вони затверджу­ються рішенням загальних зборів або (за їх дорученням) правлінням підприємства.

11. Норми праці встановлюються щодо кожного виду ро­біт. Всі роботи в сільському господарстві тарифікуються за шістьма тарифними розрядами. За виконану норму (на від­рядних роботах) або за робочий день (робочий час) на пого­динних роботах працівникові виплачується тарифна ставка.

Відповідна сітка діє для працівників тваринницьких під­розділів, для працівників, зайнятих на виконанні кінно-руч­них робіт. Для працівників майстерень і цехів із ремонту сільськогосподарської техніки, устаткування та інструменту застосовуються погодинні тарифні ставки.

12. Праця осіб управлінсько-обслуговуючого персоналу винагороджується, як правило, на основі посадових окладів або відповідно до контракту. Державне підприємство само­стійно визначає структуру управління і встановлює штати. У колективному сільськогосподарському підприємстві штатну чисельність управлінсько-обслуговуючого персоналу встанов­люють загальні збори членів підприємства.

Системи й форми оплати праці працівників, спеціалістів сільськогосподарські підприємства теж визначають тепер са­мостійно.

Для підвищення заінтересованості керівників і спеціаліс­тів державних і колективних сільськогосподарських підпри­ємств у підсумкових результатах праці визнано за доцільне проводити оплату їхньої праці за рахунок відповідної частини фонду оплати праці, що затверджується власником підприєм­ства або (за погодженням із ним) радою трудового колективу.

13. Тарифна система розцінок і окладів винагороджує фак­тичну працю працівників сільського господарства, яка відпо­відає суспільне визначеному рівневі складності робіт і дає се­редні соціальне необхідні результати. Через різноманітність конкретних видів сільськогосподарських робіт і суб'єктивних здібностей кожного працівника винагорода за тарифними ставками вимагає додаткових засобів обліку кількості, якості та результатів суспільне корисної праці. Доповнення і корек­тиви тарифної системи особливо важливі й необхідні при оцінці робіт, результативність яких багато в чому пов'язана з погодними, іншими природними та біологічними факторами сільськогосподарського виробництва, строками виконання найважливіших робіт. Тому в практиці сільськогосподарських підприємств склалися традиційні доплати і надбавки, що ко­ригують тарифні виплати.

14. Інтенсивність і тяжкість праці, швидкість виконання робіт, тобто праця в умовах, що відрізняються від нормаль­них, винагороджується звичайно збільшенням тарифних ста­вок за норму виробітку, відпрацьований час або встановлен­ням доплат до тарифних ставок, розрахованих на нормальні умови праці. Так, підвищені тарифні ставки застосовуються у сільськогосподарських підприємствах на роботах із важкими і шкідливими умовами праці, з особливо важкими і особливо шкідливими умовами праці щодо працівників майстерень і цехів із ремонту сільськогосподарських машин, обладнання та інструменту. За підвищеними ставками проводиться оплата праці також працівників тваринництва, зайнятих на роботах з обслуговування бруцельозної худоби і тварин, хворих на ящур, худоби на відгінних пасовищах та бджіл під час кочівлі з ними за межами землекористування підприємства.

Інтенсивність праці найочевидніше виявляється при роз­ширенні зон обслуговування, обсягу робіт. Керівник держав­ного підприємства за погодженням із профспілковим коміте­том може вводити за рахунок економії фонду оплати надбав­ки до тарифів і окладів працівників за суміщення професій і виконання робіт меншою кількістю працівників.

15. Враховуючи особливо важливе значення збирання вро­жаю та заготівлі кормів, державні й колективні сільськогоспо­дарські підприємства можуть встановлювати підвищені роз­цінки за такі роботи. Зокрема, трактористам-машиністам, які працюють на збиранні врожаю, оплата збільшується на 60 або 100 відсотків (залежно від району), всім іншим працівни­кам — на 15 або ЗО відсотків.

Аби матеріально зацікавити трактористів-машиністів сіль­ськогосподарських підприємств, їм присвоюють, залежно від рівня їхніх знань і досвіду роботи, І, II, III класи кваліфікації. На механізованих роботах, що оплачуються за тарифною сіт­кою, трактористові-машиністові І класу виплачується надбав­ка за класність у розмірі 20 відсотків, II класу — 10 відсотків.

Розділ XX