logo
Аграрне_право_Украiни[1]

§ 2. Правові форми використання земель та інших природних ресурсів в аграрному виробництві

1. Використання земель та інших природних ресурсів суб'єктами сільськогосподарської діяльності може здійснюва­тися на праві колективної і приватної власності на землю та права природокористування, в тому числі орендного. Основ­ними користувачами земель сільськогосподарського призна­чення є колективні та інші сільськогосподарські підприєм­ства, сільськогосподарські кооперативи і акціонерні това­риства, а також сільськогосподарські науково-дослідні й нав­чальні заклади.

На праві колективної власності можуть використовуватись землі, які передаються безкоштовно колективним сільсько­господарським: підприємствам, кооперативам, акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та ін­ших державних сільськогосподарських підприємств. Переда­ча ділянок у колективну власність провадиться місцевими ра­дами народних депутатів, на території яких вони розташовані. Разом з тим, не можуть передаватись у таку власність землі загального користування населених пунктів, землі гірничодо­бувної промисловості, єдиної енергетичної системи, транспорту, зв'язку, оборонного, природоохоронного, оздоровчо­го, рекреаційного та історико-культурного призначення, лі­сового фонду, за винятком невеликих ділянок до 5 га; водно­го фонду, за винятком невеликих до 3 га, земельних ділянок, що входять до складу сільськогосподарських угідь, та землі сільськогосподарських науково-дослідних установ, навчаль­них закладів тощо. Розпорядження землями, які перебувають у колективній власності, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників.

Кожний член колективу сільськогосподарського підпри­ємства, кооперативу, акціонерного товариства має право на земельну частку (пай) землі, яка перебуває у власності відпо­відного підприємства, кооперативу, товариства. Це право посвідчується Сертифікатом на право на земельну частку (пай) із зазначенням у ньому розміру частки в умовних кадастрових гектарах та вартісному виразі, яке може бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування й застави. В той же час ці особи можуть безперешкодно вийти з відповідного підприємства, кооперативу, товариства та одержати безкош­товно у приватну власність належний їм пай у натурі на міс­цевості і отримати на цю частку Державний акт на право при­ватної власності на землю.

Разом з тим, власникам таких земель можуть передаватися для використання ділянки для сільськогосподарських цілей на праві постійного або тимчасового користування, у тому числі на праві орендного використання земель.

Розміщення об'єктів внутрішньогосподарського будів­ництва на землях сільськогосподарських кооперативів, під­приємств, товариств проводиться відповідно до затверджува­них проектів внутрішньогосподарського землеустрою. Однак, як правило, не допускається використання для будівництва цих об'єктів зрошувальних і осушених земель, ріллі, ділянок, зайнятих багаторічними плодовими насадженнями, тощо.

Громадяни, зайняті у сільському господарстві, або ті, які проживають у селах, можуть використовувати землі на праві приватної власності для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, для будів­ництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, садівництва, дачного і гаражного будівництва.

Зокрема, громадянам, які виявили бажання вести селян­ське (фермерське) господарство, що грунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, передаються за їх заявами земельні ділянки у власність або користування відпо­відними районними (міськими) радами. Якщо члени колек­тивного сільськогосподарського підприємства та працівники інших сільськогосподарських підприємств (крім дослідних господарств), члени сільськогосподарських кооперативів та акціонерних товариств побажають вийти з їх складу і вести особисте селянське (фермерське) господарство, то за рішен­ням відповідної районної, міської ради їм передаються ділян­ки із земель зазначених юридичних осіб безплатно або за пла­ту, якщо розмір ділянки перевищує середню земельну частку. Всім іншим громадянам для ведення селянського (фермер­ського) господарства ділянки повинні надаватися із земель запасу та резервного фонду. Переважне право на одержання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства мають громадяни, у яких є досвід роботи у сільському господарстві і необхідна кваліфікація. У разі від­мови такі громадяни вправі оскаржити це питання в судовому порядку.

Для ведення селянського господарства використовуються земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 га сільськогосподарських угідь і 100 га усіх інших земель. Кон­кретні розміри ділянок в межах норм визначають відповідно районні, міські ради, з урахуванням регіональних особливос­тей, спеціалізації селянського господарства і можливостей обробітку наданих земель переважно членами даних госпо­дарств. До того ж ці ділянки не підлягають поділу.

Поряд з названою формою права власності законодав­ством передбачається передача безоплатно земельної ділянки у розмірі не більше 0,6 га громадянам для ведення особистого підсобного господарства на підставі рішень сільської, селищ­ної, міської ради. Збільшення розміру таких ділянок до 2 га може провадитись за погодженням з обласною радою.

У сільських населених пунктах громадянам за рішенням сільської ради можуть надаватися у власність земельні ділян­ки для будівництва та обслуговування жилого будинку у роз­мірі не більше 0,25 га, для будівництва гаражів — площею не більше 0,01 га та для індивідуального дачного будівництва — ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 0,10 га.

Земельні ділянки для ведення садівництва використову­ються громадянами при умові, що вони не мають на праві власності або в користуванні ділянок для ведення селянсько­го (фермерського) господарства, особистого підсобного гос­подарства та дачного будівництва. Для індивідуального садів­ництва використовуються ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 0,12 га; а для ведення колективного садівницт­ва кооперативам громадян передаються і використовуються в подальшому ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 0,12 га на одного члена кооперативу. Для зайняття традицій­ними народними промислами використовуються земельні ді­лянки, які надаються громадянам у сільській місцевості за рі­шенням сільських рад. Розміри їх встановлюються відповід­ними радами з урахуванням місцевих умов.

2. Поширеною формою використання природних ресурсів суб'єктами сільського господарства є право користування землею, водами, лісами, надрами та іншими природними ре­сурсами. Сільськогосподарським державним, кооперативним та іншим господарюючим підприємствам, установам і органі­заціям земля у користування надається для сільськогосподар­ських цілей, несільськогосподарським підприємствам, орга­нізаціям і установам надаються землі сільськогосподарського призначення для ведення підсобного господарства, а грома­дянам та їх об'єднанням — для городництва, сінокосіння і випасання худоби, ведення підсобного господарства тощо. Стаття 38 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачає, що використання природних ресур­сів здійснюється у загальному і спеціальному порядку. Грома­дянам, зайнятим у сільському господарстві, гарантується пра­во загального використання природних ресурсів для задово­лення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплен­ня цих ресурсів за ними та надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

Для спеціального використання земель та інших природ­них ресурсів громадянам та сільськогосподарським підприєм­ствам, установам, організаціям передаються у встановленому порядку землі та інші природні ресурси у власність або нада­ються у користування чи оренду на підставі спеціальних доз­волів, зареєстрованих у відповідних органах місцевої вико­навчої влади, за плату для здійснення виробничої та іншої ді­яльності, а у випадках, передбачених законодавством — на пільгових умовах.

Чинне законодавство передбачає такі види використання природних ресурсів: право землекористування, водокористу­вання, лісокористування, право користування надрами, ко­рисними копалинами місцевого значення, торфом тощо, пра­во користування тваринним світом для потреб сільського гос­подарства. Право користування землею може бути постійним або тимчасовим з встановленням строку до трьох років (ко­роткостроковим) та від трьох до десяти років (довгостроко­вим). Зокрема, громадянам можуть надаватися в користуван­ня земельні ділянки для індивідуального городництва у розмі­рі, що не перевищує 0,15 га. Кооперативам громадян нада­ються ділянки для колективного городництва. Якщо громадяни мають у власності худобу, то їм надаються в ко­ристування ділянки для сінокосіння і випасання худоби у розмірі, який не перевищує 1 га.

Користування водами для потреб сільського господарства здійснюється у порядку загального і спеціального водокорис­тування. Під час зрошення земель сільськогосподарського призначення водокористувачі повинні здійснювати заходи щодо попередження підтоплення, заболочення, засолення та забруднення земель. Для зрошення таких земель використо­вуються води, якість яких повинна відповідати встановленим нормативам. Зрошення сільськогосподарських угідь та ски­дання дренажних вод у водні об'єкти провадиться на підставі дозволу на спеціальне водокористування. Зрошення цих угідь стічними водами може дозволятися тільки органами охорони навколишнього природного середовища за погодженням з органами санітарного і ветеринарного нагляду.

У разі проведення осушення земель сільськогосподарсько­го призначення слід вживати заходів щодо запобігання дегра­дації та вітровій ерозії цих земель, а також погіршення стану водних об'єктів.

Для потреб сільського господарства можуть здійснюватися такі види використання земель лісового фонду та лісокорис­тування: заготівля деревини, другорядних лісових матеріалів, побічні лісокористування. Заготівля деревини у порядку спе­ціального використання може здійснюватися під час рубок головного користування в стиглих деревостанах, у винятко­вих випадках — у пристигаючих деревостанах у лісах другої групи та інших рубок (санітарних, з метою прокладення про­сік, реконструкції деревостанів, лісовідновних робіт тощо) за лісорубним квитком чи ордером, що видаються органами, які ведуть лісове господарство.

Найбільш поширеними є побічні лісові користування: ви­пасання худоби, розміщення пасік, заготівля сіна, деревних соків, дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лісової під­стилки та очерету на підставі лісових квитків. Для заготівлі сі­на і випасання худоби постійним лісокористувачам щороку визначаються земельні ділянки лісового фонду на підставі лі-совпровадження або спеціального обстеження.

Використання надр суб'єктами, що ведуть сільське госпо­дарство, може здійснюватися шляхом користування ними для своїх господарських і побутових потреб, не пов'язаних з добу­ванням корисних копалин, користування з метою добування для своїх потреб корисних копалин місцевого значення і тор­фу без надання гірничих відводів та промислова розробка та­ких копалин і торфу на підставі гірничих відводів.

Зокрема, вони мають право в межах наданих їм земельних ділянок користуватися надрами для своїх господарських та побутових потреб шляхом видобування корисних копалин місцевого значення без отримання спеціальних дозволів (лі­цензій). Користування з метою добування таких копалин і торфу без надання гірничого відводу дозволяється за умови, що це має здійснюватися в межах наданих ділянок загальною глибиною розробки до 2 м і прісних підземних вод до 20 м. У випадках застосування спеціальних технічних засобів ко­ристування надрами має погоджуватися з місцевими радами народних депутатів та органами Міністерства охорони навко­лишнього природного середовища та ядерної безпеки на місцях.

Відповідно до законодавства допускається використання сільськогосподарськими підприємствами, кооперативами та акціонерними товариствами корисних властивостей життєді­яльності тварин — природних санітарів середовища, запилю­вачів рослин, а також використання тварин з метою одержан­ня продуктів їх життєдіяльності (меду і воску диких бджіл то­що) без їх вилучення та знищення, погіршення середовища перебування і без заподіяння їм шкоди.

Не виключаються й інші види користування тваринним світом для потреб сільськогосподарського виробництва — до­бування диких тварин з метою утримання і розведення у не­волі чи напівневільних умовах, ведення рибальства у рибогос­подарських водоймах, в тому числі — і на умовах оренди тощо.