§ 2. Підрядно-орендні утворення

як форми організації праці в сільськогосподарських підприємствах

1. Форми організації праці в сільськогосподарських підприємствах не є застиглими. Вони постійно змінюються, вдосконалюються, що є об'єктивною необхідністю і однією з головних передумов швидкого піднесення сільського госпо­дарства.

На сучасному етапі розвитку сільськогосподарських під­приємств основною формою організації праці став підряд, який забезпечує досягнення високих результатів у вироб­ництві сільськогосподарської продукції з меншими затратами праці й коштів.

Порядок формування підрядних колективів, планування їхньої виробничої діяльності, організація обліку, оплата праці та інші організаційні питання регулюються відповідними ре­комендаціями.

Підряд має різноманітні організаційні форми: бригадну, ланкову, бригадно-ланкову, операційну, сімейну, особисту, орендну.

Суть колективного підряду полягає в тому, що трудовий колектив укладає з керівництвом підприємства договір, за яким зобов'язується виробити певну кількість сільськогоспо­дарської продукції, а господарство гарантує йому створення умов для успішного вирішення цього завдання, своєчасне на­дання необхідних виробничих ресурсів і оплату праці за одер­жану продукцію за наперед установленими розцінками і в пе­редбаченому договором порядку.

2. Значного розвитку набув орендний підряд, за якого ко­лективові передають в оренду землю, виробничі приміщення, техніку та інші основні фонди, необхідні для виконання дого­вірних зобов'язань. Відтворення цих фондів колектив забез­печує за рахунок власних засобів.

Орендний підряд є вищою порівняно з колективним під­рядом формою госпрозрахункових відносин. Це перехідна форма організації праці — від підряду до оренди. Маючи од­накову економічну природу, оренда й орендний підряд істот­но відрізняються один від одного як за рівнем самостійності в організації господарської діяльності, так і в питаннях пла­нування, організації виробництва, реалізації продукції, вико­ристання госпрозрахункового прибутку. Якщо за оренди орендар є вільним товаровиробником, який будує свої відно­сини з партнерами, керуючись лише міркуваннями економіч­ного характеру, то в умовах орендного підряду зберігається його залежність від орендодавця, який встановлює не лише завдання на виробництво певної продукції, а й ціни, за якими й купуватиме.

Взаємовідносини правління колективного господарства, дирекції державного сільськогосподарського підприємства з орендними колективами або окремими орендарями визнача­ються договором, який складається в трьох примірниках (два — орендодавцеві, один — орендареві). Орендар приймає зо­бов'язання виробити й реалізувати орендодавцеві (замовни­кові) або заготівельній організації відповідну продукцію. Вся продукція, вироблена понад зазначений у договорі обсяг, реа­лізується орендарем на свій розсуд. В договорі визначаються взаємні обов'язки орендодавця і орендаря. У разі недодер­жання договірних зобов'язань кожен із них має право в одно­сторонньому порядку розірвати договір (як правило, після за­вершення сільськогосподарського року), попередньо повідо­мивши про це другу сторону не пізніше як за два місяці.

3. В орендні відносини з колективними господарствами, державними сільськогосподарськими підприємствами та ін­шими землекористувачами можуть вступати кооперативи й окремі громадяни, які не є працівниками зазначених госпо­дарств. Вони укладають з господарствами (зазвичай на кон­курсній основі) договори оренди. При цьому враховуються певні особливості. Орендарі (кооператив, окремі громадяни або їх група) користуються правами юридичної особи і мають рахунок у відділенні банку; розпоряджаються всією виробле­ною продукцією на власний розсуд; для реалізації прав із со­ціального страхування і соціального забезпечення самостійно проводять відрахування від своїх доходів у державний фонд соціального страхування і сплачують державі прибутковий податок у порядку, встановленому для колективних госпо­дарств; купують матеріальні ресурси, необхідні для вироб­ництва продукції (на підприємствах і в організаціях системи Міністерства сільського господарства і продовольства Украї­ни — за оптовими цінами, на інших підприємствах і в органі­заціях — за договірними цінами).

4. Набуло поширення створення в сільськогосподарських підприємствах внутрішньогосподарських орендних підрозді­лів. На орендному підряді можуть працювати окремі праців­ники господарства, їх групи, цілі колективи підрозділів. Орендний колектив бере на себе за договором зобов'язання виробити й передати господарству або реалізувати іншим під­приємствам чи громадянам певну продукцію. При цьому під­розділи або окремі працівники, які працюють на орендному підряді, можуть залишатись у складі господарства, зберігаючи трудові відносини з ним, але користуючись при цьому госпо­дарською й фінансовою самостійністю. Якщо на внутрішньо­господарську оренду переходять усі структурні підрозділи гос­подарства, вищим органом управління орендних колективів стають загальні збори орендарів, які для керівництва поточ­ними справами обирають правління (раду).

Внутрішньогосподарські орендні колективи самостійно розробляють і затверджують виробничу програму (з урахуван­ням зобов'язань за договором), визначають чисельність пра­цівників, форми й системи оплати праці, розпорядок робочо­го дня, змінність роботи, в разі необхідності приймають рі­шення про введення підсумованого обліку робочого часу, встановлюють порядок надання вихідних днів і відгулів. Зара­хування до складу орендного колективу нових працівників проводиться тільки з його згоди.

Для впровадження внутрішньогосподарських орендних відносин і контролю за станом даної роботи на підприємстві створюється комісія, яку очолює керівник підприємства або його заступник. До складу комісії входять насамперед керів­ники та спеціалісти планово-економічної, бухгалтерської служби, профкому і підрозділів, які виявили бажання укласти з господарством договір орендного підряду.

Сільськогосподарські підприємства за погодженням із профспілковим комітетом затверджують Положення про внутрішньогосподарський орендний підряд, внутрішньогос­подарські розрахункові ціни й тарифи на продукцію (роботи, послуги), форми обліку матеріальних та інших витрат оренд­ними колективами.

Рішення про перехід на внутрішньогосподарський оренд­ний підряд приймається загальними зборами колективу структурного підрозділу. За їх дорученням керівник підрозді­лу укладає з адміністрацією господарства відповідний договір. Перехід підрозділу на внутрішньогосподарський орендний підряд оформляється наказом директора державного сільсь­когосподарського підприємства, рішенням правління колек­тивного сільськогосподарського підприємства. Одночасно складається і підписується акт, за яким орендному колекти­вові передаються приміщення, обладнання та інше майно, необхідне для господарсько-виробничої діяльності.

5. Важливою формою господарювання і роздержавлення майна є оренда. Відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств і організацій, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо викорис­тання цього майна регулює Закон "Про оренду державного майна". Згідно зі ст. 2 цього Закону орендою є засноване на договорі строкове платне володіння і користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Дія Закону поширюється й на державні сільськогосподар­ські підприємства. Оренда майна інших форм власності регу­люється положеннями цього Закону, якщо інше не передба­чено законодавством України та договором оренди (ст. 1 За­кону). Орендувати майно сільськогосподарських підприємств можуть організації орендарів, створені членами трудового ко­лективу підприємства, його структурних підрозділів, громадя­ни та юридичні особи України.

Рішення трудового колективу про оренду майна вважаєть­ся прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини його членів. При цьому особи, котрі бажають стати орендаря­ми, створюють організацію орендарів, загальні збори (збори уповноважених) які обирають її керівні органи, затверджують положення про організацію орендарів, яке підлягає державній реєстрації у виконавчому комітеті ради народних депутатів за місцем знаходження об'єкта оренди. Одночасно в зазначених органах проводиться державна реєстрація організації оренда­рів, яка з цього моменту набуває прав юридичної особи (пункти 4, 5 ст. 9 названого Закону).

Перехід до орендних відносин в агропромисловому ком­плексі означає повну самостійність орендарів у здійсненні виробничої діяльності (у плануванні, управлінні, організації виробничих процесів, реалізації продукції, використанні доходу).

Основним правовим документом, який регулює відповідні взаємовідносини сторін, є договір оренди. Перелік істотних умов договору оренди міститься у ст. 10 Закону "Про оренду державного майна". У ньому передбачаються: строки оренди; склад і вартість майна, що передається в оренду; розмір орендної плати; розподіл обов'язків сторін щодо повного від­новлення і ремонту майна; обов'язки орендодавця виділити орендареві майно у стані, що відповідає умовам договору; обов'язки орендаря вносити орендну плату і повернути майно орендодавцеві після закінчення строку оренди в обумовлено­му договором стані. До договору оренди можна включати обов'язки орендодавця з матеріально-технічного забезпечен­ня, сприяння розвиткові виробництва, впровадження науко­во-технічних досягнень і передових технологій, технічного переозброєння виробництва, соціального розвитку, підготовки кадрів тощо.

Відповідно до ст. 8 Земельного кодексу земля може нада­ватися в короткострокове користупання — до трьох років (для випасання худоби, сінокосіння, городництва, державних та громадських потреб), у довгострокове — до десяти і в оренду — до п'ятдесяти років. Орендодавцями землі є сільські, се­лищні, міські, районні ради народних депутатів та її власни­ки. Умови, строки оренди землі, а також плата за це визнача­ються за угодою сторін і обумовлюються в договорі. Колек­тивні сільськогосподарські підприємства, радгоспи, інші дер­жавні й кооперативні сільськогосподарські підприємства можуть закріплювати землю за окремими працівниками та орендними кооперативами в порядку внутрішньогосподарсько­го землеустрою. Відповідно до ст. 36 Земельного кодексу орендар сплачує за землю орендну плату, розмір якої визна­чається за погодженням сторін. Граничні розміри цієї плати встановлюються Верховною Радою України.

Оренда землі, інших природних об'єктів, підприємств, приміщень, споруд повинна мати, як правило, довгостроко­вий характер — не менше п'яти років. З урахуванням виду майна і цілей оренди договір може бути короткостроковим — до п'яти років. Зміна умов договору оренди, його розірвання або припинення допускаються за згодою сторін. У разі пору­шення якоюсь стороною умов договору він може бути розір­ваний на вимогу іншої сторони за рішенням суду чи арбіт­ражного суду.

Після закінчення строку договору орендар має право на його поновлення. За відсутності заяви однієї зі сторін про припинення чи зміну договору після закінчення його строку він вважається продовженим на той же строк і на тих самих умовах. У разі припинення договору з орендарем-громадянином переважне право на укладення договору оренди мають члени його сім'ї, які спільно з ним проживають і працюють. У разі смерті орендаря його права за договором оренди пере­ходять до одного з членів його сім'ї, які жили й працювали разом із ним (якщо той погоджується стати орендарем). Орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призна­чення мають переважне право на одержання орендованих зе­мельних ділянок у власність — крім випадків, передбачених законом.

5. Таким чином, особливість правового становища підряд­но-орендних колективів у сільському господарстві полягає в тому, що вони формуються на основі договірних відносин із сільськогосподарськими підприємствами і здійснюють свою практичну діяльність як структурні підрозділи останніх із пев­ною господарською самостійністю.

Підрядно-орендні колективи самостійно вирішують усі питання організації та режиму праці, а також відпочинку. При цьому їх трудова діяльність повинна бути планомірною й узгодженою за виробничою технологією, розпорядком робо­чого дня з роботою всього колективу сільськогосподарського підприємства. Організація праці починається з формування підрядних колективів на суто добровільній основі. Цим вони відрізняються від інших виробничих підрозділів (відділень, бригад, цехів, ланок, ферм), котрі, як правило, утворюються за рішенням правління колективного сільськогосподарського підприємства та адміністрації державного сільськогосподар­ського підприємства.

Вступаючи до підрядно-орендного колективу, його пра­цівники мають право на переважне виконання обраної ними постійної роботи (відповідно до їх професії, роду занять). Рів­ночасно, працюючи спільно на кінцевий результат, вони доб­ровільно, в договірному порядку беруть на себе обов'язок ви­конувати також іншу роботу за тимчасово відсутнього праців­ника, якщо цього вимагають інтереси підрядного колективу.

В підрядно-орендних колективах розрізняють постійних і тимчасових працівників (останні можуть запрошуватися в пе­ріоди напружених польових робіт з інших структурних під­розділів і господарств).

Умови праці в сільському господарстві, як відомо, мають певну специфіку, обумовлену сезонністю виробництва, за­лежністю його від клімату, погодних умов. Ця специфіка ви­магає застосування гнучкого режиму робочого часу, при яко­му затрати праці повинні здійснюватись у строки, що їх дик­тують погода, земля, агрономія, досвід і практика рільника. Тому графік роботи і режим робочого часу стосовно до кон­кретних умов виробництва та переробки сільськогосподар­ської продукції можуть розробляти й успішно застосовувати лише самі підрядно-орендні колективи.