§ 4. Договори щодо виробництва цукру, м'ясо-молочних та інших харчових продуктів

1. Серед цих видів виробничо-господарських договорів провідне місце належить договорам, що їх укладають КСГП, ВСГК, ДСГП, АСГТ та селянські (фермерські) господарства з підприємствами, на яких переробляється сільськогосподар­ська сировина і виготовляються продукти харчування. В пер­шу чергу — це цукрокомбінати і цукрозаводи. Вони виробля­ють цукор як найважливіший продукт харчування для людей, мелясу — для виготовлення різного виду печива та інших ви­робів; жом — корисний вид кормів для великої рогатої худо­би. На м'ясокомбінатах провадиться забій великої рогатої худоби і свиней, виробляються м'ясні продукти для харчуван­ня людей, а також сировина для легкої промисловості. Ви­значне місце серед продуктів харчування належить продукції з молока, а також продукції з овочів та фруктів, винограду та ін. Виробництво цієї продукції є основними напрямами гос­подарювання сільськогосподарських підприємств, воно за­безпечує роботою працівників сільського господарства і пра­цівників переробної промисловості. Виробництво згаданої продукції становить собою економічну основу внутрішньо­господарської діяльності підприємств-товаровиробників у сфері внутрішньогосподарської діяльності, надає їм можли­вість стати товаровиробником і брати участь у ринкових еко­номічних відносинах. Вона забезпечує їхню участь у сфері зовнішніх господарчо-підприємницьких стосунках з перероб­ними підприємствами як другою стороною в системі госпо­дарчо-підприємницьких відносин і таким чином призводить до наповнення розвинутих ринкових економічних відносин в суспільстві в цілому.

Правове забезпечення функціонування зазначених господарчо-підприємницьких відносин здійснюється на основі чинного законодавства, статуту кожного з суб'єктів господар­чо-підприємницької діяльності і цілого ряду аграрно-договірних зобов'язань. Саме договори між товаровиробником і пе­реробним підприємством забезпечують достатньо вичерпне правове регулювання ринкових економічних відносин між ними.

Виробничо-підприємницька діяльність цукропереробних заводів, м'ясокомбінатів, маслозаводів, овочеконсервних, ви­норобних та інших підприємств, їхня організаційно-комер­ційна діяльність щодо збуту (продажу) виробленої продукції провадиться при обов'язковому додержанні законодавства про якість та безпеку харчових продуктів. Відповідні право­мочності з цих питань визначені Законом "Про якість і без­пеку харчових продуктів і продовольчої сировини", прийня­тим Верховною Радою України 23 грудня 1997 р.

2. Аграрно-договірні зобов'язання цукрокомбінатів (цук­розаводів) і сільськогосподарських підприємств, що займа­ються вирощуванням цукрових буряків, визначаються дого­вором про вирощування, збирання і переробку цукрових бу­ряків. Предметом договору є співробітництво сторін по виро­щуванню і збиранню цукрових буряків, яке здійснюється сільськогосподарським підприємством як товаровиробником, що охоплюється відповідним виробничим процесом виділен­ня найбільш придатних для цього земельних площ, посіву, обробітку, боротьби з шкідниками, збирання і зберігання, до­ставки до переробного підприємства — цукрозаводу. Завод як друга сторона приймає сировину, переробляє її і виробляє на­лежну продукцію. Метою договору є досягнення сторонами оптимально можливої прибутковості від цього виробництва. Термін договору — один рік.

Договором визначаються права та обов'язки сторін. Зок­рема, господарство за власний рахунок доставляє буряки на цукровий завод згідно з діючим стандартом і певної кількості. Наприклад, АСГТ "Карапиші" Миронівського району Київ­ської області у 1998 р. поставив на завод 60 тис. кг буряків з площі 400 га. Обсяг цукросировини визначається виходячи з середньопосівної площі та урожайності за останніх 5 років. Договором передбачено обов'язок господарства вибрати рів­номірно належну кількість готової продукції, завершити ви­робництво цукру і жому до 1 квітня, меляси — до 1 травня. Якщо господарство з своєї вини не вибрало належну йому продукцію у зазначений термін, воно передає заводу право її продати по ціні за домовленістю.

Згідно з договором вироблена продукція із зданих на пере­робку цукрових буряків, крім втрат при їх зберіганні і залише­них в рахунок вартості технічної переробки є власністю гос­подарства. Розрахунки за вартість технічної переробки цукро­вих буряків проводиться на давальницьких умовах: цукром, жомом, мелясою, 31 відсоток — заводові, а 69 відсотків — господарству. При невиконанні зазначених обсягів розрахун­ки проводяться у співвідношенні: 40 відсотків на 60 відсотків — цукром, жомом, мелясою. Відповідно до договору Турбівського цукрового заводу (замовник) і бурякосіючими КСГП Липовецького району Вінницької області, як виробниками цукросировини, однією з його умов є визначення цукристості буряків. Виробники цукросировини зобов'язані доставляти замовникові цукрові буряки за загальною квотою базисної цукристості у 16 відсотків.

Договором між цукрозаводом (Замовником) і виробником цукрових буряків (Господарством) визначаються умови і порядок оплати вартості зданої цукросировини. Так, згідно з договором між ВАТ Томашпільського цукрового заводу і КСГП ім. Котовського с. Комаргород Томашпільського району Вінницької області, на замовника накладається обов'язок оплатити виробникові цукрові буряки, прийняті для вироб­ництва цукру за встановленою ціною в залежності від цук­ристості, але не нижче рівня мінімальної оптової відпускної ціни на цукрові буряки, встановленою міжвідомчою комісією з питань регулювання ринку цукру (84 грн., включаючи ПДВ, за одну тону при базисній цукристості).

Розрахунки з Виробником цукросировини здійснюються по мірі надходження коштів від реалізації цукру на спеціальний рахунок Замовника, з якого 60 відсотків суми одразу перераховується на спеціальний рахунок Виробника цукросировини, а остаточні розрахунки здійснюються не піз­ніше 1-го травня наступного року. В разі неможливості реалізації цукру Замовником, залишки передаються Виробникові цукросировини за його згодою за ціною мінімального рівня (190 грн., включаючи ПДВ, за одну тону) на суму еквівалент­ну вартості зданих буряків.

У зв'язку з фінансовими труднощами, які в цей час за­знають сільськогосподарські підприємства і цукрові заводи, вони змушені застосовувати взаєморозрахунки на даваль­ницьких умовах, наприклад, визначені договором між АСГТ "Карагіиші" Миронівського району Київської області і ВАТ "Лукацукор". Договором між ними передбачено, що розра­хунки за технічну переробку цукрових буряків провадять на давальницьких умовах: цукром, жомом, пелясою у співвідно­шенні 31 відсоток заводові, а 69 відсотків — господарству.

При остаточних взаєморозрахунках замовник повертає то­варовиробнику 50 відсотків вартості доставки бурякосировини на цукровий завод.

Шляхом укладання договорів регулюються взаємовідноси­ни між сільськогосподарським підприємництвом і СФГ, з од­ного боку, молокозаводом, наділеного правомочностями по­купця молокосировини. Предметом таких договорів є види молокосировини, що її виробляє постачальник. Зокрема, мо­локо незбиране, молоко знежирене, вершки тощо. Постачан­ня на завод молокосировини провадиться за графіком, по­годженим між сторонами. Постачальник зобов'язаний поста­чати молокосировину за такою якістю, яка визначається ГОСТом, наприклад, вершки із коров'ячого молока — ТУ 10.02.867-90. Кількість і якість сировини визначається у присутності представника покупця згідно з чинними стандар­тами України.

На покупця покладаються обов'язки вчасно прийняти си­ровину за узгодженим графіком, остаточно визначити кіль­кість і якість у відповідності до вимог стандартів, забезпечити розвантаження, миття та дезинфекцію автомолокоциетерн з відміткою у відповідних документах, а також необхідністю на­давати у разі необхідності транспорт для перевезення сирови­ни. Результати приймання сировини оформляються актом, який своєчасно надсилається постачальником.

Згідно з договором ціни на сировину формуються в залеж­ності від якості, кількості та періодичності постачання. Поку­пець зобов'язується своєчасно платити за сировину за погод­женими сторонами цінами, оформлені протоколом погод­ження цін. Ціни на сировину відповідно до взаємної домо­вленості можуть змінюватися залежно від сезону, умов ринку, якості і кількості сировини. У випадках, коли сировина пере­возиться транспортом товаровиробника, покупець відшкодо­вує витрати на автотранспорт відповідно до калькуляції, але не вище зазначених розцінок з урахуванням ПДВ.

Сторона, яка заподіяла другій стороні своїми діями збит­ки, зобов'язана відшкодувати їх у повному обсязі.

3. За умов становлення ринкових економічних відносин сільськогосподарські підприємства з метою одержання кре­дитів укладають договори лізингу як новий вид договірних зо­бов'язань. Правове регулювання суспільних відносин при цьому провадиться у відповідності з нормами Закону "Про лі­зинг", який прийнятий Верховною Радою України 16 грудня 1997 р. Цей Закон визначає поняття лізингу як різновиду ци­вільно-правового договору, його економічні і правові засади, правомочності сторін та їхню відповідальність в разі пору­шення умов договору. Лізингове зобов'язання покликане регулювати відносини з приводу підприємницької діяльності, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фі­нансових коштів. Вона полягає в наданні лізингодавцем у ви­ключне користування на визначений строк лізингоодержувачу нерухомого або рухомого майна (сільськогосподар­ських машин, устаткування, обладнання, транспортних засо­бів тощо).

Сільськогосподарське підприємство правомочне укладати з лізингодавцем фінансовий лізинг, тобто договір, в результа­ті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізин­гу на строк, не менший від строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладен­ня договору. При цьому сума відшкодування вартості об'єкту лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фі­нансового лізингу повинна включати не менше 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

При використанні фінансового лізингу строк, на який об'єкт лізингу (майно) передається в тимчасове користуван­ня, передбачає виплату лізингових платежів, які покривають повну вартість амортизації обладнання або більшу частину, додаткові витрати і прибуток лізингодавця. Після завершення строку договору лізингоодержувач може придбати об'єкт до­говору за залишковою вартістю, укласти новий договір на менший термін і за пільговою ставкою, повернути об'єкт уго­ди лізингодавцю. Зазначена правомочність лізингоодержувача передбачена ст. 4 Закону "Про лізинг".

Лізингоодержувач має право придбати майно (об'єкт лі­зингу) у свою власність і як суб'єкт права власності передати його в лізинг іншій стороні. В цьому випадку має місце, так званий зворотній лізинг. Пайовим вважається лізинг в разі здійснення його за участю суб'єктів лізингу на основі укла­дення багатостороннього договору на залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, ін­вестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредито­рами коштів не може становити більше 80 відсотків вартості набутого для лізингу майна.

Виконання договору лізингу охоплює момент передачі об'єкта лізингу лізингодавцем лізингоодержувачу відповідно до строку і умов, визначених договором. Одержане на підставі договору майно зараховується на баланс лізингоодержувача з позначенням, що це майно взято у фінансовий лізинг. При оперативному лізингу майно залишається на балансі лізингодавця із зазначенням, що це майно передано у лізинг. Воно зараховується на позабалансовий рахунок лізингоодержувача також із зазначенням, що це майно одержано в лізинг.

Договором лізингу на лізингоодержувача покладається обов'язок вносити періодичні лізингові платежі. Величина періоду, за який вноситься лізинговий платіж, встановлюєть­ся сторонами за договором лізингу і може бути нерівномір­ною. Розмір платежів становлять суми, по-перше, що сплачу­ються лізингодавцю як відсоток за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу; по-друге, платіж як винагороду за отримане в лізинг майно; по-третє, відшкоду­вання страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем; а також інші витрати лізингодавця. Договором лізингу визначаються розміри, спосіб, форма і строки внесення лізингових платежів та умови їх перегляду.

Результативність таких правовідносин пов'язана із здій­сненням певних юридичних дій, зокрема, укладенням лізин­гового договору, договору купівлі-продажу об'єкта лізингу, складання акту про прийняття об'єкта лізингу в експлуата­цію, укладення договору на технічне обслуговування переда­ного на підставі договору лізингу майна, укладення договору на страхування об'єкта лізингу.

Виконання зазначених операцій безпосередньо пов'язане з використанням об'єкта лізингу. Сюди входить відображен­ня лізингових операцій в бухгалтерському обліку і звітності. На цьому етапі провадиться виплата лізингодавцю лізингових платежів, а після закінчення строку лізингу вирішується пи­тання щодо подальшого використання об'єкта лізингу.

4. В системі аграрно-договірних зобов'язань сільськогос­подарських товаровиробників визначне місце належить їхнім договорам з м'ясокомбінатами. Згідно з договором товарови­робник (господарство) доставляє на м'ясокомбінат заздале­гідь підготовлену для здачі партію худоби, яку супроводжує для здачі спеціальний представник. Здавана в обумовлені строки худоба, птиця і м'ясо, мають відповідати за якістю діючим стандартам, технічним умовам, ветеринарним вимо­гам для забійних тварин. Ціни на здавану живу худобу визна­чаються за домовленістю між сторонами.

Заготівельник дотримується правил щодо прийняття худо­би на забій і переробки худоби не пізніше однієї доби після закінчення п'ятигодинного передзабійного витримування, необхідного для проведення ветеринарного контролю. М'ясо­комбінат розраховується за прийняту худобу згідно з її вагою та якістю м'яса, одержаного після забою, не пізніше 10 днів після переробки і оформлення приймально-здавальних доку­ментів. Переробне підприємство зобов'язане продати товаро­виробникові м'ясопродукти за оптово-відпускними цінами в межах 10 відсотків від вартості проданої худоби.

За порушення договірного зобов'язання сторони несуть певну відповідальність. За невиконання зобов'язання по прийманню худоби, передбаченого договором, заготівельник сплачує товаровиробникові неустойку в розмірі вартості неприйнятої продукції за цінами, визначеними в договорі. При невиконанні обсягів, зазначених у договорі товаровиробник сплачує м'ясокомбінату неустойку в розмірі вартості недопоставленої продукції, за цінами, обумовленими у договорі.

В умовах економічних негараздів сільськогосподарські підприємства реалізовують вироблену ними продукцію тва­ринництва шляхом її обміну на пальне і мастильні матеріали, запасні частини до сільськогосподарських машин, в порядку плати за проведений ремонт техніки, автопокришки та інші подібні потреби. Так, між Вознесенською продовольчою ком­панією Миколаївської області і колективним сільськогоспо­дарським підприємством у с. Воронівка Вознесенського ра­йону була укладена угода, згідно з якою продовольча компа­нія брала на себе зобов'язання поставити КСГП дизельне па­ливо в кількості 18205 літрів за ціною 43 коп. за один літр, включаючи ПДВ. КСГП с. Воронівка розраховується за ди­зельне паливо м'ясом свиней у живій вазі П-ї і ІН-Ї категорії за ціною 2,75 грн. за 1 кг, включаючи ПДВ. Всього вага м'яса 2847 кг. У разі невиконання договору сторони несуть майнову відповідальність згідно з чинним законодавством.

5. Впровадження ринкових економічних відносин взагалі, а в сільському господарстві зокрема, є можливим при відпо­відному розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, певному стані економіки сільськогосподарського товарови­робника, належному рівневі рентабельності і прибутковості. Відсутність цих критеріїв у переважній частині сільськогос­подарських підприємств (КСГП, ДСГП, ВСГК, АСГТ) та се­лянських (фермерських) господарств змусили цих товарови­робників у своїх економічних відносинах застосовувати дого­вір міни (так званий бартер). Ці відносини за своєю юри­дичною сутністю є цивільно-правовими відносинами і регулюються нормами Цивільного кодексу України (ст. 241). Згідно з цією нормою за договором міни проводиться обмін одного майна на інше. Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і по­купцем майна, яке він одержує. У системі АПК внаслідок за­стосування міни майно переходить у власність від однієї сто­рони до другої. У разі, коли суб'єктом договору міни є дер­жавне підприємство, майно переходить в його розпоряджен­ня на праві повного господарського відання. За договором міни кожна із сторін взаємно стає власником майна, одержа­ного нею в обмін.

До взаємовідносин, що складаються внаслідок міни майна застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає із змісту відносин сторін.

У сучасних скрутних економічних умовах сільськогоспо­дарські підприємства, якщо в них немає коштів, змушені за­стосовувати обмін своєї продукції на необхідні для них виро­би промисловості (запасні частини, автопокришки, пальне і мастильні матеріали та ін.). Ці взаємовідносини оформляють­ся відповідним договором.

Наведемо приклад такого договору. Між Вознесенською продовольчою компанією (постачальник) і КСГП "Дружба" (підприємець) було укладено договір про те, що постачальник надає господарству дизельне паливо, а господарство за це розраховується таким чином: за 1 кг яловичини І категорії — 5,5 кг палива; за 1 кг яловичини II категорії — 4,9 кг палива; у грошовому виразі 1 кг яловичини І категорії оцінюється у

2,863 грн.; 1 кг яловичини II категорії — у 2,55 грн.; 1 кг яло­вичини худої — 1,3 грн.

У виробничо-підприємницькій практиці трапляються ви­падки придбання сільськогосподарської продукції також шляхом обміну. Так, АСГТ "Карапиші" Миронівського райо­ну Київської області 20 листопада 1998 р. уклало договір міни з ДП "Ера". Згідно з договором ДП "Ера" реалізує покуп­цеві комбайн "Рось-2", а покупець надає за цей комбайн 14,5 тис. кг цукру.

Ще один приклад. У 1997 р. ПВФ "Елен-96" уклало дого­вір міни з СФГ "Скіф", згідно з яким останнє передає своєму контрагенту сільськогосподарську продукцію в обмін на наф­топродукти. Нафтопродукти повинні відповідати вимогам ГОСТу. Господарство по факту одержання нафтопродуктів передає до 1 жовтня 1998 р., у співвідношенні: за 1 т дизель­ного палива 2,1 т насіння соняшнику. Господарство здійснює оплату за навантаження насіння соняшнику.

З метою ліквідації заборгованості між підприємством-боржником і підприємством-кредитором укладаються відпо­відні угоди. Так, Українсько-югославсько-ліванське спільне підприємство "Хортиця-Агро" і ВАТ "Родіна" Василівського району Запорізької області уклали додаткову угоду про лікві­дацію заборгованості з боку ВАТ "Родіна". Останнє бере на себе зобов'язання поставляти сільськогосподарську продук­цію на переробні підприємства в межах Запорізької області. Господарство "Родіна" за свій рахунок доставляє насіння со­няшнику і самостійно здає його на рахунок (картку) "Хорти­ця-Агро". Якість здаваного насіння соняшнику повинна від­повідати вимогам ГОСТу на відповідну продукцію.

Розмір заборгованості, що переходить на 1998 р., фіксуєть­ся в акті звірки, який підписується сторонами за результатами розрахунків у 1997 р. Заборгованість становить 47,23 т насін­ня соняшнику. Покриття заборгованості в 1998 р. прова­диться в розмірі заборгованості за 1997 р., збільшеної в 1,5 ра-за, що становитиме 70,845 т насіння соняшнику на суму 22320 грн., у тому числі ПДВ в сумі 3720 грн. по ціні 315,08 грн. за 1 тону. Згідно з договором, в першу чергу опла­чуються штрафні санкції, а після цього — основний борг.

Із змісту цієї угоди стосовно санкції в розмірі 50 відсотків необхідно зробити висновок, що спільне українсько-югославсько-ліванське підприємство "Хортиця-Агро" по-хижацькому обирає ВАТ "Родіну", що в цьому районі панує байдуже ставлення до стану сільського господарства в цілому і захисту майнових прав та інтересів сільськогосподарських товарови­робників та їх працівників, відсутня елементарна юридична грамотність керівників ВАТ та таке необхідне при подібного роду укладанні договорів юридичне обслуговування акціонер­них товариств.