§ 2. Правове забезпечення організації охорони праці у сільськогосподарських та інших підприємствах апк

1. Реалізація вищеназваних принципів державної політики у галузі охорони праці в значній мірі залежатиме від належно­го правового забезпечення організації заходів щодо створення здорових і безпечних умов праці у сільськогосподарських та інших підприємствах АПК незалежно від їх форм власності і господарювання. Організація охорони праці у сільському гос­подарстві і АПК включає в себе комплекс заходів щодо дер­жавного регулювання охорони здоров'я працівників АПК, за­безпечення виконання основних вимог законодавства з охо­рони праці безпосередньо на підприємствах, додержання кожним працівником правил і норм з охорони праці. Так, на­приклад, держава в особі уповноважених нею органів вста­новлює рівні вимог, необхідних для забезпечення безпеки праці на виробництві, шляхом розробки й прийняття науково обгрунтованих стандартів, правил і норм, а також розробляє і фінансує державні цільові програми щодо запобігання вироб­ничому травматизму, професійним захворюванням і конт­ролює їх виконання.

2. Відповідно до п. 2 ст. 26 Закону України "Про підпри­ємства в Україні" від 27 березня 1991 р. (з наступними зміна­ми та доповненнями), підприємство зобов'язане забезпечити для всіх працюючих на підприємстві безпечні та нешкідливі умови праці і несе відповідальність у встановленому законо­давством порядку за шкоду, заподіяну їх здоров'ю та праце­здатності. Ця норма закону є обов'язковою для всіх підпри­ємств АПК незалежно від форм власності. Аналогічні поло­ження названого закону містяться у законах України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про се­лянське (фермерське) господарство".

3. Чинним законодавством України про, охорону праці пе­редбачається, що власник або уповноважений ним орган, який утворив нове підприємство, зобов'язаний одержати від органів державного нагляду за охороною праці дозвіл на по­чаток його роботи. Порядок одержання такого дозволу регу­люється відповідним Положенням, затвердженим постано­вою Кабінету Міністрів України № 831 від 6 жовтня 1993 р. Дозвіл на початок роботи підприємства є офіційним доку­ментом, який дозволяє експлуатацію підприємства у робочих режимах. Він видається органами Держнаглядохоронпраці за наявності позитивних висновків органів державного пожеж­ного нагляду, санітарно-епідеміологічної служби, а в разі по­треби — органів нагляду з ядерної та радіаційної безпеки про готовність підприємства до роботи. Дозвіл на початок роботи підприємства базисною кошторисною вартістю будівництва (основних фондів) у цінах 1992 р. понад 25 млн карбованців видається безпосередньо Держнаглядохоронпраці, а до 25 млн карбованців включно — його територіальними органами. Якщо характер робіт на підприємстві незалежно від його кошторисної вартості має підвищену небезпеку, дозвіл на по­чаток роботи видається Держнаглядохоронпраці або за його дорученням — територіальним органом державного нагляду за охороною праці.

4. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про охорону пра­ці" власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці згідно з вимогами нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону пра­ці. З цією метою власник забезпечує функціонування системи управління охороною праці, для чого:

створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідаль­ність за виконання покладених на них функцій;

розробляє за участю профспілок і реалізує комплексні за­ходи для досягнення встановлених нормативів з охорони пра­ці, впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки тощо;

забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань і виконання профілак­тичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслі­дування цих причин;

організовує проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці;

розробляє і затверджує положення, інструкції, інші норма­тивні акти про охорону праці, що. діють у межах підприємств та встановлюють правила виконання робіт і поведінки пра­цівників на території підприємства, у виробничих приміщен­нях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про

охорону праці;

здійснює постійний контроль за додержанням працівниками технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог щодо охорони.

праці тощо.

5. Організація роботи по охороні праці у сільськогосподар­ських підприємствах здійснюється відповідно до ст. 23 Закону України "Про охорону праці" та Типового положення про службу охорони праці, затвердженого наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 3 серпня 1993 р. Структура та чисельність служби охорони праці ви­значається згідно з відповідними Рекомендаціями від 3 серп­ня 1993 р.

Служба охорони праці створюється власником або упов­новаженим ним органом на підприємствах, установах, органі­заціях незалежно від форм власності та видів їх діяльності з числом працюючих 50 і більше чоловік для організації вико­нання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієніч­них, соціально-економічних і лікувально-профілактичних за­ходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, про­фесійним захворюванням і аваріям у процесі праці. На під­приємстві виробничої сфери з кількістю працюючих не менше 50 чоловік, функції цієї служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо ке­рівникові підприємства і прирівнюється до основних вироб­ничо-технічних служб.

Спеціалісти з охорони праці мають право видавати керів­никам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одер­жувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці, вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструкта­жу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують нормативів з охорони праці; зупиняти ро­боту виробництв, дільниць, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих; надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до відповідаль­ності працівників, які порушують вимоги щодо охорони пра­ці. Припис спеціалістів з охорони праці може скасувати лише керівник підприємства.

Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у ра­зі ліквідації підприємства.

Проведення всієї роботи з охорони праці оформляється як план заходів по охороні праці, що включається в колективні договори, які щорічно укладаються у сільськогосподарських підприємствах (у колгоспах — угоди з соціальних питань і охорони праці). Проекти заходів по забезпеченню здорових і безпечних умов праці попередньо повинні обговорюватись на зборах працівників структурних підрозділів, профспілки і всього колективу.

Відповідно до ст.26 Закону України "Про охорону праці", на підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше чоловік рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці, як консультативно-дорадчий орган трудового колективу та власника. До складу комісії, крім представника трудового колективу та власника, можуть бути включені також представники профспілок, спеціалістів з без­пеки, гігієни праці і представників інших служб підприєм­ства. Порядок організації та діяльності названої комісії ви­значається у Типовому положенні про службу охорони праці від 3 серпня 1993 р.

Включені до плану по охороні праці заходи мають бути за­безпечені технічною документацією, кошторисом витрат, джерелами фінансування і матеріальними ресурсами. Відпо­відно до ст. 21 Закону України "Про охорону праці", кожне Підприємство щорічно виділяє на охорону праці необхідні кошти в обсязі, що визначається колективним договором. Працівники підприємств не несуть будь-яких додаткових ви­трат на ці цілі. Підприємство вправі створювати фонди по охороні праці за рахунок прибутку (доходів) від їх господар­ської, комерційної, зовнішньоекономічної та іншої діяльнос­ті, а також інших джерел. Прибуток, що направляється у фонд оплати праці, не підлягає оподаткуванню при умові йо­го використання виключно з метою охорони праці.

Підприємство зобов'язане здійснювати підготовку кадрів для роботи по забезпеченню здорових та безпечних умов пра­ці у процесі сільськогосподарського виробництва.