Глава 15. Типологія держави: формаційний підхід 287

3. задоволення загальнолюдських потреб на засадах свободи, гуманізму, справедливості;

4. комбінація приватної (колективної та індивідуальної), дер- жавної і комунальної форм власності;

5. наявність різних соціальних груп, прошарків населення та

зв для їх солідарності і консолідації¹.

На відміну від демократичного казармении соціалізм може бути національним або інтернаціональним. Державою з націо­нальним типом соціалізму була Німеччина 1933-1945 рр. Дер­жава інтернаціонального соціалізму могла бути радянською (СРСР) або народно-демократичною (країни Східної Європи, КНР, КНДР, Куба тощо).

На сьогодні збереглося чотири соціалістичні держави - КНР, КНДР, СРВ, Республіка Куба. Для казарменого соціалізму харак­терна державна власність на засоби виробництва і заперечення головної ролі приватної власності, планова система господарства.

Держава демократичного соціалізму. Демократичному со­ціалізму притаманна низка ознак:

1. У його рамках забезпечується всебічний розвиток особис­ тості кожного члена суспільства з тим обмеженням, що матері­ альні і духовні блага між працівниками, трудовими колектива­ ми та територіальними громадами розподіляються з урахуван­ ням реальних, суспільне визнаних результатів їх праці.

2. Виробництво, засноване на приватній, колективній та загаль­ нодержавній власності. Останнє передається у безстрокове повне господарське ведення трудовим колективам державних підпри-

3. За планомірного регулюючого, головним чином законодав­ чого та економічного, впливу держави, яка гарантує реалізацію загальних і перспективних інтересів суспільства, здійснюється конкурентне товарне виробництво, реальна ефективність якого (так само, як і розмір винагороди за працю) визначається ринком.

4. Загальне життя організується соціально-правовою держа­ вою на засадах розгорнутої політичної демократії, зокрема:

• прийняття рішення більшістю з повагою до інтересів меншості;

• відповідальність держави перед громадянином і громадяни­ на перед державою;

• поділу влади;

• багатопартійної системи.

¹ Олійник А.Ю.. Гусарев С.Д.. Слюсаренко О.Л. Теорія держ посів. - К., 2001. - С. 35.

288 РОЗДІЛ 3. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ

У 1989 році на XVIII конгресі Соціалістичного Інтернаціона­лу принципи демократичного соціалізму значно розширилися в результаті визнання необхідності вирішення глобальних проблем сучасності: забезпечення миру і міжнародної безпеки; поліп­шення відносин між Сходом і Заходом; ліквідації колоніалізму та расизму; створення нового міжнародного економічного по­рядку; збереження навколишнього природного середовища тощо. Особлива увага на конгресі приділялася здійсненню врегульова­ного розвитку економічної демократії з урахуванням специфі­ки тієї чи іншої країни. Крім того, підкреслювалася значна роль «демократичного та соціального контролю» над розвитком еко­номіки, роль якої зростає в умовах глобалізації. При цьому та­кий контроль може здійснювати не тільки держава, а й громад­сько-політичні об'єднання.

На державу та громадські організації покладалася відповідаль­ність за забезпечення захисту соціальних і суспільних інтересів трудящих. Політична ж демократія передбачала реалізацію полі­тичних прав і свобод (свободи слова, думки, освіти, організацій та релігії), а також свободу вибору між різними політичними альте­рнативами тощо. Розвиток демократичного соціалізму передба­чав забезпечення соціальними правами трудового народу, підви­щення його матеріального та культурного рівня.

Ідеї демократичного соціалізму досить ефективно були реа­лізовані в Швеції в рамках так званого «шведського соціаліз­му». Першочерговим завданням даної моделі було обмеження приватного прибутку за допомогою розробленої системи оподат­кування. Це дозволяло владі, з одного боку, значно поліпшити становище в соціальній сфері і, насамперед, у сфері освіти та охорони здоров'я, а з іншого - забезпечити необхідні умови ство­рення для людей однакових стартових можливостей, що не зале­жать від походження та умов життя.

Успіху «шведської моделі» сприяли:

1. політика нейтралітету;

2. відсутність в недалекій історії Швеції руйнівних війн;

4) тривале правління соціал-демократії.

Держава національного соціалізму. Національний соціалізм дещо відрізнявся від інтернаціонального.

Як відомо, національний варіант соціалізму було реалізовано в Німеччині у 1933-45 роках.

Існує, принаймні, три варіанти національного соціалізму. Перший з них озвучив один із перших лідерів НСДАП Г. Штрассер.

15. Типологія держави: формаційний підхід 289

Зокрема, він вважав, що соціалістичні гасла є закликом не до класу пролетарів (робочого класу), а до пролетарських націй, що пригноблюються іншими націями. До таких націй-пролетарів він відносив Німеччину. Другий варіант національного соціаліз­му перекликається з першим. Його озвучив майбутній спадко­ємець А. Гітлера - доктор Й. Геббельс. Він вважав, що соціаліс­тичні гасла слід застосовувати не до всіх німців, а лише до тих, хто мешкає в пролетарських районах півночі Німеччини. Пів­день же Німеччини (у тому числі Баварія, де мешкав А. Гітлер) не є пролетарським, адже там є значним вплив селянських та бюргерських верств населення. Саме тому на півдні Німеччини не слід будувати соціалізм. І, нарешті, третій варіант було озву­чено самим А. Гітлером. Він вважав, що соціалізм означає від­повідальність усієї структури (партії, суспільства, держави) в ці­лому за індивіда, а націоналізм - відданість індивіда цьому ці­лому. У націонал-соціалізмі ж поєднуються обидва елементи¹. Саме гітлерівський варіант було реалізовано в Німеччині.

Ставши рейхсканцлером, А. Гітлер поставив гарантом стабіль­ності державу. Дуже швидко після його приходу до влади від економічного безладу та злидарства в Німеччині залишилися лише спогади. У перші ж роки перебування А. Гітлера при владі безро­біття різко знизилося, стабілізувалася грошова система.

Цілеспрямована політика сприяння материнству і дитинст­ву виражалася в таких заходах, як шлюбна позичка, турбота про вагітних, надання їм кращих санаторіїв у мальовничих куточ­ках Німеччини, створення груп підтримки жінок тощо. Націо­нал-соціалізм у Німеччині вперше в історії людства розпочав масову боротьбу з палінням, адже німецькі лікарі довели шкід­ливі властивості нікотину.

Але за цю ідилію доводилось платити всім, і насамперед -німецькому капіталу, національним королям індустрії, націона­льним олігархам. У Німеччині з'явився аналог радянського Держ-плану чи Вищої ради народного господарства, який називався Генеральною радою німецької економіки і складався із 17 найві-доміших представників провідних економічних галузей.

Гітлер силоміць запровадив класовий мир між працею і ка­піталом, між роботодавцем і робітником. В ім'я всієї нації наці­онал-соціалісти різко обмежили капітал в його економічному егоїзмі та правах і, не вагаючись, підпорядкували його можливості

¹ Про погляди Г. Штрассера, Й. Геббельса та А. Гітлера на проблеми національ­ного соціалізму детальніше див.: Збітнєв Ю. Німецький експеримент // Пере-

290 РОЗДІЛ 3. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ

загальним інтересам суспільства. Натомість вони гарантували капіталістам класовий мир і спокій, а робітникам (за їх сумир­ність, сумління і працю) - високу платню і високі стандарти споживання, медичне обслуговування, соціальний захист та пра­во на безперешкодне здобуття протягом усього життя такої освіти і в такому обсязі (і все це за рахунок держави), якого той чи інший індивід бажав.

В умовах ваціонал-соціалістичної Німеччини було реалізо­вано ідеї як соціалізму {без руйнування основ господарського і культурного життя нації були досягнуті справедливе виробни­цтво і перерозподіл матеріальних благ за допомогою того, що націонал-соціалісти відібрали частину багатств капіталістів на оплату праці робітників і службовців) та націоналізму (партнер­ство всередині нації шляхом співпраці усіх верств на загально­народний інтерес).

Однак агресивна зовнішня політика Німеччини призвела до Другої світової війни, яка закінчилася поразкою національного соціалізму.

Радянська держава. Ради, що з'явилися в 1905 році, сталії тією основою, яка згодом дозволила створити радянську державу.

Республіка Рад являла собою різновид республіки соціаліс­тичного типу, форму багатонаціональної держави, що була орга­нізована на основі принципів соціалістичної федерації.

Найважливішим принципом організації і діяльності рад була неодмінна, постійна і вирішальна участь мас в управлінні спра­вами держави. При цьому ради надавали можливість поєднати елементи парламентаризму (зокрема такої його характерної риси, як представництво) та прямої демократії, поєднати законодавчу діяльність із виконанням законів в особі виборних представни­ків народу. Ради не лише приймали закони, а й безпосередньо проводили їх у життя і контролювали їх виконання. У Радах поєднувалися риси державної і громадської організації, автоно­мія у вирішенні місцевих питань.

Найважливіша риса радянської форми соціалістичної дер­жави полягала в тому, що всі ланки рад народних депутатів (від Верховної Ради СРСР до сільських рад народних депутатів) яв­ляли собою єдину систему органів державної влади. Виконавчі ж органи (від рад міністрів до виконкомів) вважалися не орга­нами державної влади, а органами державного управління. Вони формально формувалися саме радами народних депутатів.

Радянська державна влада будувалася на засадах демокра­тичного централізму.