§ 4. Оподаткування сільськогосподарського товаровиробника

1. Оподаткування сільськогосподарського товаровиробника є засобом поповнення державного бюджету. Внаслідок оподаткування між державою і конкретним товаровиробником на основі закону виникають відповідні грошові відносини. Вони для сільськогосподарського товаровиробника поля­гають у відчуженні певної частки коштів у вигляді податків та зборів, а для держави — у присвоєнні (набутті) права власнос­ті на частину вартості національного продукту. В результаті цих державно-правових дій створюється державний фонд фі­нансових ресурсів.

Основоположні правові нормативи та обов'язки щодо оподаткування закріплені в ст. 67 Конституції України. Згід­но з цією нормою кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законами. Податки і збори сплачуються державі щорічно відповідно до поданих інспекціям за місцем проживання громадян декларацій про їхній майновий стан та доходи за минулий рік у порядку встановленому законом. Доходи громадян становлять суми, одержувані за їхню працю в державних установах, на підпри­ємствах або в організаціях, винагороди внаслідок інтелекту­альної або творчої діяльності. Стосовно громадян, які працю­ють у сфері сільського господарства як члени колективних і кооперативних сільськогосподарських підприємств або акціо­нерних товариств, колишніх державних приватизованих пе­реробних підприємств та інших. Суб'єктами податкового пра­ва є юридичні особи, їхня правосуб'єктність щодо оплати податків і зборів, визначається законом про об'єкт опо­даткування.

2. Безперечно умовою функціонування будь-якої держави є наявність у неї державного бюджету, цілої системи законо­давчих і підзаконних актів, спрямованих на утворення подат­кового законодавства, регулювання податкових відносин, ви­значення об'єктів оподаткування, кола платників податків і зборів — юридичних і фізичних осіб як суб'єктів оподатку­вання. Усі правові норми, які регулюють податкові відноси­ни, взяті у сукупності, становлять податкове право — складо­ву частину фінансового права.

Податкове право України охоплює собою цілий ряд зако­нів, що визначають правовий режим конкретних податків і зборів (обов'язкових платежів) бюджету. Розмежовують бюд­жет на загальнодержавний і місцевий. Серед цих законодав­чих актів особливе значення має Закон "Про систему оподат­кування", прийнятий Верховною Радою України 25 червня 1991 р. з цілим рядом змін і доповнень. Останніми з них є зміни і доповнення від 5 березня 1998 р. Цей Закон визначає принципи побудови системи оподаткування України, подат­ки і збори (обов'язкові платежі) до бюджету та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників. Вміщені в цьому Законі норми по суті є загальною частиною до податкового законодавства України. Свідченням того, що цей Закон є основою серед цих актів про оподатку­вання є те, що будь-які податки і збори (обов'язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Всі інші закони України про оподаткування мають відповідати принципам, закладеним у Законі "Про систему оподаткування". Згідно зі ст. 2 Закону сукупність по­датків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджету та держав­них цільових фондів, які справляються у встановленому зако­нами України порядку становлять систему оподаткування.

3. Науково-практична обгрунтованість системи оподатку­вання, застосовувана в Україні, забезпечується додержанням принципів побудови і призначення системи оподаткування (ст. 3). Згідно з цією правовою нормою ці принципи є такими:

— стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності, введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток вироб­ництва;

— обов'язковість — впровадження норм щодо сплати по­датків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підста­ві достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

— рівнозначність і пропорційність — справляння податків з юридичних осіб здійснюються у певній частці від окремого прибутку і забезпечення плати різних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутків і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) на більші доходи;

— рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації — забезпечення однакового підходу до об'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи не­резидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

— соціальна справедливість — забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом за­провадження економічно обгрунтованого неоподаткованого

мінімуму доходів громадян та застосування диференційовано­го і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі і надвисокі доходи;

— стабільність — забезпечення нестійкості податків і збо­рів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

— економічна обгрунтованість — встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвит­ку національної економіки та фінансових можливостей з ура­хуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

— рівномірність плати — встановлення строків сплати по­датків і зборів (обов'язкових платежів), виходячи з необхід­ності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюд­жету для фінансування витрат;

— компенсація — встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюється відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Ав­тономної Республіки Крим і сільськими, районними, міськи­ми радами;

— єдиний підхід — забезпечення єдиного підходу до роз­робки податкових законів з обов'язковим визначенням плат­ника і зборів (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткуван­ня, джерел сплати податку і збору (обов'язкового платежу) податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для на­дання податкових пільг;

— доступність — забезпечення дохідливості норм податко­вого законодавства для платників податків і зборів (обов'яз­кових платежів).

4. Питанню оподаткування прибутку сільськогосподар­ських товаровиробників присвячена ст. 14 цього Закону. Під­приємства, основною діяльністю яких є виробництво сільсь­когосподарської продукції, сплачують податок на прибуток у порядку і розмірах, передбачених цим Законом за підсумками звітного податкового року. При обчисленні суми податку ва­лові доходи і витрати підприємства — виробника сільськогос­подарської продукції, утримані (понесені протягом звітного податкового року), підлягають індексуванню, виходячи з офі­ційного індексу інфляції за період місяця, наступного за місяцем понесений таких витрат (отримання доходів) до кінця звітного податкового року. З метою забезпечення коштів над­ходження до фонду, що створюється внаслідок сплати зе­мельного податку суми нарахованого податку сільськогоспо­дарського виробника зменшуються на суму податку на землю, що використовується у сільськогосподарському виробничому обороті.

У системі оподаткування сільськогосподарських товарови­робників важливе місце належить земельному податку. Цей податок встановлено Земельним кодексом України і Законом "Про плату за землю", прийнятим Верховною Радою України З липня 1992 р. Плата за землю справляється у вигляді зе­мельного податку або орендної плати, що визначається за­лежно від якості та місця знаходження ділянки, виходячи з кадастрової оцінки землі. До системи оподаткування сільсь­когосподарського товаровиробника, що видно нижче із схеми 6.

5. Сільськогосподарські товаровиробники за сучасних умов перебувають у скрутному економічному стані і не мають реальної можливості належним чином скасувати свої подат­кові зобов'язання перед державою. З метою погашення по­даткового тиску на їхню економіку і забезпечення своєчасно­го надходження до державного бюджету податків і зборів (обов'язкових платежів) від КСГП, ДСГП, ВСГК, АСГТ, се­лянських (фермерських) господарств та інших Верховна Рада України 17 грудня 1998 р. прийняла Закон "Про фіксований сільськогосподарський податок". Цей Закон визначає меха­нізм справляння названого податку, передбачає поряд з гро­шовою формою натуральний податок у вигляді поставок сільськогосподарської продукції і головне — встановлює принцип визначення суми податку залежно від кількості і якості земель сільськогосподарського призначення, якими володіє платник податку. Платниками цього податку є лише виробники товарної сільськогосподарської продукції, тобто продукції, призначеної для реалізації. Згідно зі ст. 1 Закону фіксованим сільськогосподарським податком є податок, який не змінюється протягом визначеного цим Законом терміну (тобто 5 років) і справляється з одиниці земельної площі.

Цей закон надає можливість сільськогосподарському това­ровиробникові в разі відсутності грошей сплачувати цей податок у вигляді поставок сільськогосподарської продукції.

Згідно зі ст. 5 поставка зерна в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку здійснюється сільськогоспо­дарськими товаровиробниками у визначені ними за погод­женням з районною державною адміністрацією строки, але не пізніше 15 жовтня — з продукції ранніх зернових культур; до 1 грудня — з продукції пізніх зернових та технічних куль­тур; а поставку продукції тваринництва — щомісяця, але не пізніше останнього дня поточного місяця.

Сплата фіксованого сільськогосподарського податку на­туральною сільськогосподарською продукцією являтиме со­бою важливе джерело надходження сільськогосподарської продукції і продовольства.

Окремі норми, пов'язані з питаннями оподаткування, які охоплюються Законом "Про фіксований сільськогосподар­ський податок", у більш конкретизованому вигляді викладено зокрема у таких нормативних актах як:

Закон "Про джерела фінансування дорожнього господар­ства України";

Закон "Про плату за землю";

Закон "Про оподаткування прибутку підприємств";

Закон "Про збір на обов'язкове державне пенсійне стра­хування";

Закон "Про формування Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення";

Закон "Про збір на обов'язкове соціальне страхування";

Закон "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів";

Декрет Кабінету Міністрів "Про місцеві податки і збори";

Закон "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" в частині придбання торгового патенту для здійс­нення торговельної діяльності;

пункт 4 розділу II Закону "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування" щодо запровадження загальнодержавного єдиного (фіксованого) податку на тери­торії Глобинського району Полтавської області, Старобешівського району Донецької області та Ужгородського району Закарпатської області;

Закон "Про систему оподаткування" у частині сплати сум податків і зборів (обов'язкових платежів), включених до скла­ду фіксованого сільськогосподарського податку, передбаче­ного цим Законом;

Закон "Про запровадження в порядку експерименту єди­ного (фіксованого) податку для сільськогосподарських това­ровиробників ".

6. Платниками фіксованого сільськогосподарського по­датку є сільськогосподарські підприємства різних організа­ційно-правових форм, передбачених законами України, се­лянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподар­ської продукції, в яких сума одержана від реалізації сільсько­господарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, переви­щує 50 відсотків загальної суми валового доходу підприєм­ства. У разі, коли у звітному періоді валовий доход від опера­цій з реалізації сільськогосподарської продукції власного ви­робництва та продуктів її переробки становить менше як 50 відсотків загального обсягу реалізації, підприємство сплачує податки у наступному звітному періоді на загальних підста­вах. Платниками фіксованого сільськогосподарського подат­ку є також власники земельних ділянок та землекористувачі, в тому числі орендарі, які виробляють товарну сільськогоспо­дарську продукцію, крім власників та землекористувачів зе­мельних ділянок, переданих для ведення особистого підсоб­ного господарства, будівництва та обслуговування жилого бу­динку, господарських будівель (присадибна ділянка), садів­ництва, дачного будівництва, а також наданих для городництва, сінокосіння та випасання худоби.

Законодавство враховує труднощі сільськогосподарських товаровиробників, пов'язані із збутом вироблюваної ними продукції і надає їм можливість сплатити податки натурою. Закон надає їм право вибору форми сплати фіксованого сільськогосподарського податку у грошовій формі або у ви­гляді поставок сільськогосподарської продукції, чи в грошо­вій формі та поставок сільськогосподарської продукції.

7. Новим принципом оподаткування сільськогосподар­ських товаровиробників є визначення оподаткування залеж­но від земельної площі, власником чи користувачем якої є виробник — КСГП, ВСГК, АСГТ, ДСГП, селянин-фермер. Кількість сільськогосподарської продукції з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється на початку року і не підлягає коригуванню залежно від зміни ціни на сіль­ськогосподарську продукцію протягом податкового року.

Обрахування кількості сільськогосподарської продукції з одного гектара сільськогосподарських угідь, що має поставля­тися в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку здійснюється виходячи з еквіваленту — однієї тони пшениці м'якої третього класу за цінами, які щорічно визначаються Кабінетом Міністрів України. При цьому мається на увазі, що кількість сільськогосподарської продукції з одного гектара сільськогосподарських угідь, яка має поставлятися в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку, визначається як співвідношення вартості однієї тони відповідної продукції. Таке співвідношення встановлюється щорічно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами до затвердження відповідного бюджету, але не пізніше 1 січня. Зміна порядку сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) протягом звітного (податкового) року не допускається.

Об'єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди. Ставка фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара сільськогосподарських угідь вста­новлюється у відсотках до їх грошової оцінки, яка проводить­ся відповідно до методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України, у таких розмірах:

для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,5;

для багаторічних насаджень — 0,3.

Грошова оцінка сільськогосподарських угідь в разі необ­хідності може уточнюватися згідно із законодавством.

Цей Закон містить в собі правові норми стосовно порядку зарахування і строків сплати названого податку, про порядок його зарахування до бюджетів і державних цільових фондів. Платники податку перераховують у визначений строк кошти на окремий рахунок відділень Державного казначейства Ук­раїни у районах. Останні наступного дня після надходження коштів перераховують суми фіксованого сільськогосподар­ського податку у таких розмірах: до місцевого бюджету — ЗО відсотків, на обов'язкове державне пенсійне страхування — 68 відсотків, на обов'язкове соціальне страхування — 2 від­сотки. Про ці надходження своєчасно повідомляється у від­повідний орган державної податкової служби про загальну су­му податку та її розмежування.

Контроль за своєчасним і повним надходженням фіксова­ного сільськогосподарського податку здійснюють органи дер­жавної податкової служби.

8. Визначна суспільна сутність фіксованого сільськогоспо­дарського податку полягає у його спрямованості на фінансову податкову підтримку сільськогосподарського товаровиробни­ка. Він сприятиме стабілізації сільськогосподарського вироб­ництва. Цим Законом звільняються з 1 січня 1999 р. до 1 січ­ня 2001 р. від сплати фіксованого сільськогосподарського по­датку сільськогосподарські товаровиробники, які відповідно до норм цього Закону є платниками вказаного податку.

Від сплати фіксованого сільськогосподарського податку звільняються вітчизняні дослідні господарства науково-дос­лідних установ і навчальних закладів, професійно-технічних училищ сільськогосподарського профілю та сортово-випро­бувальні станції (дільниці). Незначні пільги встановлено і для інших платників цього податку.

9. На виконання вимог статей 2 і 9 Закону "Про фіксова­ний сільськогосподарський податок" Кабінет Міністрів України прийняв постанову, якою затвердив Положення про порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподар­ського податку від 23 квітня 1999 р. Цією постановою (п. 2) визначено ціну однієї тони пшениці м'якої III класу як еквівалент для обчислення кількості сільськогосподарської продукції з одного гектара сільськогосподарських угідь, що має поставлятися в рахунок фіксованого сільськогосподар­ського податку з урахуванням податку на додану вартість. На 1999 р. ця ціна дорівнює 220 гривням.

Назване Положення містить в собі визначення валового доходу. Валовий дохід становитиме собою загальну суму до­ходу платника податку від усіх видів його діяльності, отрима­ного (нараховоного) протягом звітного періоду у грошовій, матеріальній або нематеріальних формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. У валовий дохід від реалізації сільськогосподарської продукції власного вироб­ництва включаються:

вартість реалізованої продукції рослинництва і тваринни­цтва власного виробництва;

вартість реалізованої сільськогосподарської продукції,

виробленої із сільськогосподарської сировини власного виробництва на власних переробних підприємствах;

вартість реалізованої продукції, виробленої з власної сиро­вини на давальницьких умовах, незалежно від територіаль­ного розміщення переробного підприємства;

вартість наданих послуг (послуги машинно-тракторного парку, будівельних і ремонтних бригад, інші послуги), пов'я­заних із сільськогосподарським виробництвом;

Відповідно до п. 4 Положення сума фіксованого сільсько­господарського податку на поточний рік визначається плат­ником податку, виходячи з площі сільськогосподарських угідь та їх грошової оцінки, проведеної станом на 1 липня 1995 p., Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. та ставки фіксованого сільськогосподарського подат­ку. Розрахунок фіксованого сільськогосподарського податку здійснюється за формою, затвердженою Державною податко­вою адміністрацією і подається органу державної податкової служби за місцем знаходження платника щороку до 1 лютого поточного року.