§ 2. Правовий режим основних

та інших фондів державного сільськогосподарського підприємства

1. Майно будь-якого підприємства, незалежно від форми власності, виходячи з його цільового призначення у процесі виробництва і в невиробничій сфері, поділяється на фонди. Це робиться за різними ознаками. Зокрема, майно може по­ділятись на фонд нагромадження і фонд споживання. Такий поділ застосовується при оцінці економічної діяльності під­приємства, ефективності використання доходів та іншого майна, а також у процесі виробництва. З цих позицій майно підприємства поділяється на основні виробничі фонди і ос­новні фонди невиробничого (соціального) призначення, а та­кож на обігові фонди. Формування основних і обігових фон­дів здійснюється за однаковими вимогами в усіх підприєм­ствах. В основі їх — характер виробництва, потреби мате­ріальних ресурсів для виробництва певної продукції, відповідної якості та визначеної кількості. За такими ж на­прямами формуються і обігові фонди. Основні фонди, вира­жені в грошовій формі, називаються основними засобами. Звідси — термін "основні засоби" не вживається для позна­чення майна в натурі. Водночас правовий режим фондів зале­жить від форми власності, до якої належить майно.

Для правового режиму майнових фондів ДСГП вирішаль­не значення має те, що вони формуються за рахунок держав­ної та комунальної власності.

Закріплені за підприємством на праві повного господар­ського відання, основні та обігові засоби утворюють його ста­тутний фонд, розмір якого відображається на самостійному балансі основні та обігові засоби, обчислені за балансовою вартістю, відображаються у бухгалтерському балансі, який складається за звітний період (квартал, рік). Основні засоби показують на балансі в їх початковій вартості, що складається з витрат на їх придбання (спорудження, виготовлення) та до­ставляння.

Тривалість використання основних фондів у виробничому процесі з урахуванням зміни рівня продуктивності праці, за­робітної плати і цін, а також витрат на їх ремонт потребує ви­користання ще одного виду оцінки — відновної вартості ос­новних засобів. Таке обчислення обумовлено необхідністю переоцінки засобів на певну дату. Після переоцінки їх відоб­ражають на балансі за відновною вартістю. Остання встанов­люється, наприклад, при приватизації майна державних під­приємств.

Переоцінка характеризує об'єктивно необхідні кошти для відшкодування витрат на відтворення основних засобів на певному етапі. Остаточна вартість цих засобів визначається вирахуванням од відновної вартості сум встановленого зносу. Баланс основних фондів застосовується для планування і об­ліку, відтворення, оновлення та ефективного використання основних засобів і здійснення економічного аналізу підпри­ємства.

Диференціація майна на окремі фонди викликається практичною доцільністю, обумовленою напрямами і змістом виробничо-господарської діяльності підприємства. Будь-яка і виробничо-господарська діяльність поєднує в собі процес ви­робництва й розподілу товарно-майнових цінностей та благ. Закріплення в законодавчих актах права підприємства са­мостійно вирішувати питання про поновлення й відновлення ЧИ списання основних фондів і обігових засобів створює для керівника підприємства можливості здійснення прав повного господарського відання та ефективного використання майна S процесі виробничої та соціальної діяльності.

2. У виробничому аспекті майно підприємства поділяється на основні фонди та обігові засоби, готову продукцію, грошо­ві кошти, спеціальні фонди. До останніх належать: амортиза­ційний фонд; фонд розвитку виробництва, науки і техніки; фонд оплати праці й матеріального стимулювання; резервний страховий фонд, фонд соціального розвитку. В сільськогосподарському підприємстві утворюються ще й натуральні фонди: насіннєвий і фуражний у розмірі повної потреби; натуральний фонд зерна та іншої продукції для видачі (прода­жу) працівникам у рахунок оплати праці, а також страхові й перехідні фонди — насіннєвий, фуражний, продовольчий то­що. Кожний з них має свою специфіку утворення і викорис­тання, свій правовий режим.

Основні засоби державного сільськогосподарського під­приємства визначаються згідно з Положенням про організа­цію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердже­ним постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р Так до основних фондів належить сукупність матері­ально-речових цінностей, що діють у натуральній формі і протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробни­цтва, так і в невиробничій сфері. До них також відносяться капітальні вкладення в багаторічні насадження, на поліпшен­ня земель (меліоративні, осушувальні та інші роботи) і орен­довані будівлі, споруди, обладнання та інші об'єкти, що нале­жать до основних засобів.

Капітальні вкладення в багаторічні насадження, на поліп­шення земель включаються до складу основних засобів що­річно в сумі затрат, які належать до прийнятих в експлуата­цію площ, незалежно від закінчення всього комплексу робіт.

Основні фонди поділяються на фонди виробничого і соці­ального призначення

З До складу обігових фондів, що обліковуються як засоби в обігу, належать: предмети, зі строком використання менше одного року незалежно від їхньої вартості; предмети вартістю за станом на 1 грудня 1994 р. до 5 млрд крб. за одиницю по ціні придбання незалежно від терміну використання, за ви­нятком сільськогосподарських машин і знарядь, будівельного механізованого інструменту, робочої та продуктивної худоби, які є основними засобами незалежно від їхньої вартості. Гра­нична вартість предметів, що не належать до основних засо­бів, може змінюватися Мінфіном України.

До обігових фондів належать знаряддя лову риби (тропи, неводи, сіті та ін.) незалежно від їхньої вартості й терміну ви­користання; бензомоторні пилки, тимчасові будівлі в лісі тер­міном експлуатації до двох років; спеціальні інструменти і спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільна білиз­на незалежно від їх вартості й терміну служби; тимчасові (не­титульні) споруди, пристосування і пристрої; тара для збері­гання товарно-матеріальних цінностей на складах; молодняк тварин і тварин на відгодівлі, птиця, кролі, хутрові звірі, сім'ї бджіл, а також піддослідні тварини; багаторічні насадження, що вирощуються в розсадниках як посадковий матеріал.

До важливих об'єктів основних виробничих фондів належать будови і споруди, передавальні механізми, верстати, ма­шини, устаткування, транспортні засоби, робоча і продуктив­на худоба, багаторічні насадження тощо. До їх числа входять ті предмети виробничого і господарського інвентарю та інст­рументу, вартість яких перевищує встановлену на даний пе­ріод ціну незалежно від строку використання.

До основних фондів соціального призначення в підприєм­ствах відносять житлові будинки, належні їм пансіонати, лікувальні заклади, а також об'єкти соціально-культурного, оздоровчого, фізкультурного та іншого соціального при­значення.

Обігові виробничі фонди поділяються на виробничі запаси і незавершене виробництво, а також на власні й позичені кошти. Товарна частина виробленої продукції, яка підлягає реалізації за договорами на виконання державних замовлень чи на умовах ринкової торгівлі з метою одержання прибутків, належить до готової продукції. Разом із грішми готова про­дукція утворює фонди обігу, які є складовою обігових засобів. Вироблена підприємством продукція, потрібна для внутріш­ньогосподарського споживання в процесі виробництва (кор­ми, насіння, молодняк тварин і птиці тощо), не належить до готової продукції. Вона може бути віднесена або до виробни­чих запасів, або до незавершеного виробництва.

Основні виробничі фонди закріплюються, як правило, за внутрішніми структурними підрозділами підприємства (бри­гадами, фермами, дільницями, цехами тощо). І якщо основні фонди свою вартість на готовий продукт, виконані роботи, надані послуги переносять частинами, то обігові — повністю споживаються в кожному циклі виробничого процесу і втра­чають свою натурально-речову форму, їхня вартість включа­ється повністю в затрати виробництва.

Виступаючи як особлива економіко-правова категорія для забезпечення фінансування, обліку і контролю, аналізу і оцінки господарської діяльності підприємства, обігові засоби одночасно не утворюють самостійного фонду в його майні. Вкладені в запаси сировини, матеріалів, незавершеного ви­робництва, готової продукції, осідаючи на рахунках у банках, вони підпорядковуються правовому режимові обігових ви­робничих фондів чи фондів обігу залежно від стадії обертан­ня, в якій вони в даний час перебувають. Обігові засоби поді­ляються на власні та позичені. Власні кошти формуються за рахунок прибутку підприємства, а позичені — за рахунок кре­дитів банку, авансів заготівельників чи фінансової допомоги державних органів.

В умовах переходу до ринкової економіки, приватизації підприємств поділ майна на основні та обігові фонди посту­пово втрачає своє правове значення і залишається як еконо­мічна категорія. Для майнових відносин у нинішніх умовах більшого правового значення набуває поділ майна на статут­ний фонд, рухоме і нерухоме майно. Це дозволяє повніше та обгрунтованіше вирішувати питання про захист майнових прав власника чи державної організації, за якою державне майно закріплене на праві повного господарського відання, забезпечити цілісність і неподільність майна, потрібного для нормального виробництва.

4. Статутний фонд — це сукупність вкладу (у грошовому вираженні) власника в майно ДСГП при його створенні для забезпечення діяльності останнього в розмірах, визначених установчими документами.

Державне сільськогосподарське підприємство, якщо це передбачено статутом, створює з прибутку резервний фонд для покриття непередбачених втрат і збитків. Залишки неви­користаних коштів цього фонду переходять на наступний рік.

Здійснюючи право повного господарського відання, під­приємство самостійно вирішує питання про основні напрями використання наявного у нього майна, капітальних вкладень, поділу майна за фондами, поділу його на фонди нагрома­дження і споживання.

У фонди нагромадження спрямовуються майно і кошти, що використовуються на розширене відтворення виробницт­ва, розвиток науки і техніки, капітальне будівництво виробни­чого і соціального призначення, спорудження пансіонатів, фіз­культурно-оздоровчих закладів тощо.

Впровадження в господарську практику на рівні підпри­ємств фондів споживання обумовлено необхідністю впливу держави на стан обігу і стабілізацію інфляційних процесів. Під коштами фонду споживання розуміють сукупність пря­мих і непрямих грошових сум, витрата яких має індивідуальний характер. Вони включають усі види витрат на оплату пра­ці працівників, у тому числі нештатних. До цього фонду включаються трудові й соціальні пільги, надані грішми чи на­туральною продукцією, доходи (дивіденди), що виплачуються по акціях і вкладах трудового колективу. З уведенням в обіг фондів споживання з'явилася можливість забезпечити регу­лювання витрат на оплату праці та на інші витрати спожив­чого характеру.