§ 1. Державне сільськогосподарське підприємство як суб'єкт майнових прав

1. Під правовим режимом майна державного сільськогос­подарського підприємства розуміється сукупність правових норм, якими забезпечується поєднання права державної власності з правом повного господарського відання підпри­ємства закріпленим за ним державним майном; права та обов'язки підприємства як юридичної особи, його органів уп­равління і трудового колективу щодо використання майна і розпорядження ним у процесі виробництва і соціальної діяль­ності; майнові відносини з іншими юридичними особами і громадянами, а також встановлені правовими засобами поря­док і умови гарантування права державної власності та май­нових прав ДСГП, захисту права державної власності і май­нових прав та інтересів підприємства, його трудового колек­тиву і працівників.

Право власності в Конституції України розглядається крізь призму права його суб'єктів. У ст. 13 Основного Закону записано, що всі суб'єкти права власності рівні перед зако­ном. Про право державної та комунальної власності йдеться в ст. 40 Конституції, в якій сказано, що громадяни для задово­лення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Згідно з Законом "Про власність" (ст. 31) державна власність в Україні за видами ділиться на загальнодержавну (республі­канську) і комунальну.

Державне сільськогосподарське підприємство є суб'єктом майнових прав у цілому як юридична особа. Підприємство виступає як суб'єкт господарювання, створений власником. Правомочність підприємства як суб'єкта майнових прав у господарській і соціальній діяльності визначається його галу­зевою право- і дієздатністю. Це означає, що підприємство як суб'єкт права, маючи в своєму користуванні й розпорядженні майно, повинно використовувати його виключно на цілі, пе­редбачені статутом господарства, в першу чергу на вироблен­ня сільськогосподарської продукції з метою отримання при­бутків і забезпечення країни продовольством і сировиною для легкої, харчової та інших галузей промисловості. Крім цього, підприємство як самостійний і повновладний суб'єкт речо­вих, майнових прав може вступати в майнові відносини з ін­шими юридичними особами (державними, колективними і громадськими організаціями), а також із громадянами, в тому числі з працівниками і державними органами, мати пов'язані з цим права і обов'язки, відповідати за своїми зобов'язання­ми, вимагати захисту порушених прав. Оскільки майнові від­носини підприємства регулюються не тільки цивільним, а й іншими галузями права, то й правосуб'єктність його як учас­ника майнових відносин грунтується на нормах різних галу­зей права.

2. У нормах цивільного права закріплено основні поло­ження права державної власності та права повного господар­ського відання майном, основні завдання підприємства як виробника товарної сільськогосподарської продукції, основи взаємовідносин із радами, з іншими державними органами і громадянами. Норми цього права дають визначення юридич­ної особи, розкривають зміст і обсяг прав та обов'язків під­приємства як юридичної особи в майнових відносинах, кон­кретизують поняття права державної власності та права пов­ного господарського відання, регулюють взаємовідносини підприємства як юридичної особи з власником, іншими юри­дичними особами і громадянами, встановлюють порядок і правила участі підприємства в господарсько-майнових відно­синах в умовах переходу до ринкової економіки, відповідаль­ність за невиконання зобов'язань, передбачають захист май­нових прав радгоспу у відносинах з іншими юридичними осо­бами і громадянами.

Відносини власності завжди мають об'єктом речі, матері­альні предмети . Ці положення повною мірою стосуються й характеристики об'єкта майнових відносин підприємств, за якими майно закріплено з правом повного господарського відання. Суспільні відносини, об'єктом яких є предмети мате­ріального світу, розуміються як відносини між людьми, юри­дичними особами щодо речей, предметів у зв'язку зі здій­сненням права володіння, користування і розпорядження ними.

До об'єктів права державної власності належать основні засоби виробництва у сільському господарстві, транспорт, а також інше майно, необхідне для здійснення статутних зав­дань підприємства. Майно державного сільськогосподарсько­го підприємства складається з основних фондів і обігових за­собів, а також інших цінностей, вартість яких відповідно до ст. 10 Закону "Про підприємства в Україні" відображається в самостійному балансі підприємства.

3. Перелік об'єктів майнових прав підприємства спрямо­ваний на забезпечення майновими засобами виконання зав­дань сільськогосподарської діяльності. Це пов'язано з вико­ристанням землі для виробництва сільськогосподарської про­дукції, інших видів діяльності, не забороненої законодав­ством. У законодавчих актах немає переліку майна, яке належало б виключно до об'єктів майна сільськогосподар­ських підприємств.

Проте, виходячи зі статутних цілей і завдань підприємства, можна говорити про його основний перелік. До нього відно­сять будівлі та споруди, зокрема ферми, комори, гаражі, май­стерні, електричні мережі, трактори, комбайни, устаткуван­ня, транспортні засоби, робочу і продуктивну худобу, багато­річні насадження, меліоративні та іригаційні споруди, вироб­лену продукцію, грошові кошти, акції та інші цінні папери, інше майно, закріплене за підприємством або ж придбане ним на законних підставах.

Основним критерієм поділу майнових прав підприємства на відповідні майнові об'єкти є правова оцінка джерел фор­мування майна. Відповідно до п. З ст. 10 вищезгаданого Зако­ну такими джерелами можуть бути:

— грошові кошти і матеріальні внески засновників;

— доходи, одержані від реалізації продукції, робіт, послуг, а також від інших видів господарської діяльності;

— доходи від цінних паперів;

— кредити банків та інших кредиторів;

— капітальні вкладення й дотації з бюджетів;

— безкоштовні чи благодійні внески організацій, підпри­ємств і громадян;

— інші джерела, не заборонені законодавчими актами.

Законодавче закріплення джерел формування майна під­приємства є однією з форм розширення господарської само­стійності ДСГП. Тепер вони самі вирішують питання про ті чи інші види майна, що їх підприємство може придбати з правом повного господарського відання. Причому, виходячи з міркувань розвитку підприємництва, підприємство може вступати в майнові відносини з іншими юридичними особа­ми і громадянами та разом із ними набувати окремі майнові об'єкти. Закон "Про власність" (ст. 3) передбачає, що майно може належати за правом спільної (часткової або сумісної) власності юридичним особам і громадянам.

Це правило стосується і права повного господарського ві­дання в разі, якщо підприємство набуває певне майно спіль­но з іншими державними підприємствами. Дане майно може належати декільком державним підприємствам за правом спільного (часткового або сумісного) повного господарського відання. На таких правових засадах окремий будинок чи інші споруди можуть бути на балансі двох чи трьох підприємств, організацій. На базі об'єднання майна різних форм власності (змішана форма власності) можуть створюватись і функціо­нувати спільні підприємства з участю державних і недержав­них підприємств.

Як суб'єкт права підприємство має право в межах, перед­бачених Законом "Про підприємства в Україні" і своїм стату­том, продавати і передавати іншим підприємствам, організа­ціям і установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати без­коштовно в тимчасове користування чи позичати належні йо­му будови, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також спи­сувати їх з балансу, якщо інше не передбачено законодавчи­ми актами і Статутом радгоспу.

4. Підприємство має право, якщо інше не передбачено його статутом, здавати в оренду громадянам засоби вироб­ництва та інші матеріальні цінності, за винятком тих, які від­повідно до законодавства не можуть бути в їх власності чи ко­ристуванні. Воно може передавати громадянам окремі матері­альні цінності й безкоштовно. Майно може передаватись гро­мадянам, по-перше, — з дозволу власника, а по-друге — у

випадках, не заборонених законодавством. А втім, Декретом Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. "Про управ­ління майном, що є у загально-державній власності" заборо­нено підприємствам, майно яких належить до загальнодер­жавної власності, передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а та­кож громадянам.

За певних умов майнові відносини можуть складатись між підприємствам і його трудовим колективом. Це специфічна форма таких відносин. Як відомо, трудовий колектив не є юридичною особою, а тому за загальними правилами само­стійно не може вступати в майнові відносини, мати певні права і нести відповідальність. Але законодавчі акти передба­чають винятки. Перший із них, коли відповідно до п. З ст. 18 Закону "Про підприємства в Україні" у випадках, передбаче­них статутом, частина чистого прибутку може передаватись у власність трудового колективу. Другий: відповідно до ст. 37 Закону "Про власність" колектив державного підприємства має право вимагати передачі підприємства в оренду або ж пе­ретворення його в інше підприємство, засноване на колек­тивній власності, у разі прийняття рішення державним орга­ном, уповноваженим управляти державним майном, або ж якщо державне підприємство буде визнане неплатоспромож­ним (банкрутом) за умови прийняття на себе боргів банкрута і згоди кредиторів. При задоволенні вимог трудового колек­тиву він проводить організаційні заходи щодо створення но­вого підприємства, яке буде функціонувати на праві колек­тивної власності. Третій випадок: за часткового викупу майна підприємства його колектив відповідно до п. З ст. 15 вищезга­даного Закону набуває права співвласника, а підприємство — статус спільного власника. У цьому разі змінюється структура органів управління підприємством та їх компетенція по уп­равлінню майном.

Одним із важливих напрямів розширення прав і самостій­ності підприємства як державного є його право на випуск цінних паперів, а також на залучення додаткових грошових коштів інших підприємств і громадян з метою розширення і вдосконалення виробництва та соціального розвитку трудо­вого колективу.

5. Підприємство реалізує свою продукцію за цінами і тари­фами, які встановлюються самостійно чи на договірній основі. Державні ціни і тарифи застосовується лише у випадках, передбачених законодавчими актами, наприклад, у разі реалі­зації окремих видів продукції державі на виконання держав­ного замовлення.

В умовах ринкової економіки підприємство здійснює ма­теріально-технічне забезпечення власного виробництва і ка­пітального будівництва через систему прямих угод (контрак­тів) або ж через товарні біржі та інші посередницькі організа­ції. Матеріальними ресурсами централізовано воно забезпе­чується в обсягах і номенклатурі, потрібних для виконання державного замовлення.

Розподіл одержаних доходів та порядок їх використання встановлюється власником або ж уповноваженим органом відповідно до статуту підприємства. Державний вплив на ви­бір напрямів і обсягів використання прибутків здійснюється через податки, податкові пільги, а також економічні санкції. Трудовий колектив самостійно розпоряджається лише тією частиною прибутку, яка у випадках, передбачених статутом, передається в його власність. Порядок розподілу і викорис­тання її вирішується радою чи зборами (конференцією) ко­лективу підприємства.

9. Правовий режим майна підприємства визначається пра­вилами, якими регулюються його майнові відносини з пра­цівниками і, насамперед, із питань оплати праці та розподілу між ними частини прибутку. В умовах розширення господар­ських прав підприємства і трудового колективу підприємство самостійно встановлює фонд оплати праці без обмеження йо­го зростання з боку державних органів.

При переході до ринкової економіки складаються майнові відносини також у процесі зовнішньоекономічних зв'язків підприємства. Його права і з цих питань значно розширені. Такі відносини здійснюються згідно із спеціальними законо­давчими актами, зокрема Законом "Про зовнішньоекономіч­ну діяльність", прийнятим Верховною Радою України 16 квітня 1991 р. Одними з основних принципів майнових від­носин підприємства є: принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, принцип сво­боди зовнішньоекономічного підприємництва, принцип юридичної рівності й недискримінації всіх учасників зовнішньоекономічних зв'язків та принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при вивезенні товарів. Для правового режиму майна підприємства важливе значення мають та­кі вимоги Закону, як виключне право власності суб'єктів та­кої діяльності на всі одержані ними результати діяльності та забезпечення рівного захисту всіх суб'єктів зовнішньоеконо­мічної діяльності. Одним із засобів захисту майнових прав підприємства є правило, за яким валютна виручка зарахову­ється на його валютний балансовий рахунок і використову­ється ним самостійно.