logo search
Аграрне_право_Украiни[1]

§ 2. Організаційно-правове забезпечення впровадження господарського розрахунку і рентабельності

1. Головне призначення правосуб'єктності сільськогос­подарського підприємства, акціонерного товариства і се­лянського (фермерського) господарства як підприємців і юридичних осіб полягає в організаційно-правовому управлін­ському забезпеченні розвитку сільського господарства, ефек­тивної їхньої виробничо-господарської (економічної) діяль­ності. Для досягнення цієї мети набувають практичної значу­щості і належного економічного наповнення такі категорії як вартість, собівартість, господарський розрахунок, рентабель­ність, прибутковість. Названі категорії є економічними мето­дами, за допомогою яких можливо здійснювати раціональне і ефективне будь-яке господарювання взагалі, доцільною є са­ма підприємницька діяльність і ведення кожної із галузей сільського господарства.

Виробничо-господарська діяльність сільськогосподар­ських підприємств, акціонерних товариств, селянських (фер­мерських) господарств провадиться на засадах оптимального господарського розрахунку. Останній становить собою еко­номічний метод господарювання, з допомогою якого реалізу­ється раціональне і цільове використання знарядь і засобів сільськогосподарського виробництва, впроваджуються сучас­ні форми організації праці найновіші технології, нові сорти сільськогосподарських культур та племінного тваринництва, забезпечується просте і розширене відтворення. Від рівня гос­подарського розрахунку у господарстві залежать економічний і соціальний стан працівників сільського господарства, їхня матеріальна зацікавленість у подальшому розвитку свого під­приємства і товариства, розміри винагороди за вкладену пра­цю «ленів колективно-кооперативних підприємств ВСГК, се­лянського (фермерського) господарства. В цілому ж стан гос­подарського розрахунку має безпосереднє відношення до рентабельності і прибутковості господарства як мети підпри­ємницької діяльності кожного конкретного господарюючого суб'єкта. Кожний з них самостійно здійснює свою оперативно-господарську діяльність щодо використання коштів і забезпечення самоокупності кожної галузі виробництва, додер­жання оптимально допустимої собівартості виробництва кожного виду вироблюваної сільськогосподарської продукції або ж виду продуктів переробних підприємств.

2. Господарський розрахунок охоплює використання нау­ково-обгрунтованих обсягів робочої сили, раціонального використання спеціалістів, високоврожайних сільськогоспо­дарських культур, високопродуктивного тваринництва. Гос­подарський розрахунок спрямований на забезпечення вико­ристання найсучасніших засобів транспортування сільсько­господарської продукції, засобів її зберігання і схоронності, своєчасного і економічно вигідного збуту виробленої продук­ції, продуктів її перероблення та ін.

Економічна ефективність господарського розрахунку пе­ребуває у прямій залежності вщ собівартості складової части­ни (компонентів) виробництва кожного з видів сільськогос­подарської продукції чи видів продуктів переробки. Поняття собівартості охоплює вартість праці і засобів на одиницю продукції, вона визначається з урахуванням як виробничих затрат, так і затрат, що виникають в результаті її реалізації. При визначенні виробничої собівартості продукції включа­ються всі затрати виробника, пов'язані з виробництвом про­дукції. При цьому використовується поняття калькуляції, як засіб визначення собівартості продукції або одиниці робіт. Залежно від економічної природи затрати об'єднуються в од­норідні групи — статті затрат і розмежовуються на прості і комплексні.

При визначенні собівартості сільськогосподарської про­дукції і продукції вироблюваної колективно-кооперативними і державними підприємствами, акціонерними товариствами і селянськими (фермерськими) господарствами першорядним є питання про таку складову собівартості сільськогосподар­ської продукції як вартість земельних угідь, без яких таке ви­робництво взагалі неможливе. Протягом багатьох років гос­подарювання колгоспів і радгоспів при визначенні вартості вироблюваної ними сільськогосподарської продукції вартість земель не враховувалась, вона не бралась до уваги при визна­ченні ціни на усі види сільськогосподарської продукції, пред­метів її переробки на продукти харчування, а також як сиро­вини для легкої промисловості.

У теоретичному і практичному відношенні при вирішенні питання про собівартість сільськогосподарської продукції не має значення форма власності і право власності на земельні ділянки, що належали і належать нині КСГП, ДСГП, ВСГК, АСГТ, селянським (фермерським) господарством і власникам приватних підсобних господарств. У цьому зв'язку є безпідс­тавним твердження про те, що включення вартості земельних угідь при визначенні вартості сільськогосподарської продукції є неможливим без визнання землі товаром, тобто об'єктом права купівлі-продажу і права закладу при одержанні кредиту. При застосуванні господарського розрахунку і використанні економічної категорії собівартості і рентабельності є реально можливим, доцільним і суспільне необхідним використання вартості землі як засобу сільськогосподарського виробництва. Лише за цієї умови господарський розрахунок стане повним і-неформальним.

У виробничо-господарській діяльності сільськогосподар­ських підприємств значне місце належить м'ясо-молочному тваринництву. Протягом багатьох років воно забезпечувало потреби країни у цих продуктах харчування. Йому належить важлива роль у господарському розрахунку підприємства, у визначенні собівартості цього виду продукції, рентабельності тваринницьких ферм. Як і в попередні роки, а особливо за су­часних умов наведені питання є надзвичайно складними як для кожного підприємства, так і для всієї тваринницької га­лузі. Перш за все звертає на себе увагу невідповідність між со­бівартістю виробництва молока і м'яса і цінами, за якими КСГП, ВСГК, ДСГТ, ДСГП реалізують ці продукти; невідпо­відність між цінами, за якими господарства закуповують ком­бікорми; виходячи із сучасних цін на пально-мастильні мате­ріали для господарства є значними витрати на виробництво власних кормів для худоби. Внаслідок таких обставин у знач­ній частині господарств тваринницька галузь є збитковою, про її рентабельність, а тим більше про прибутковість і гово­рити не доводиться.

Негативний вплив на реалізацію господарського розрахун­ку, собівартість вироблюваної сільськогосподарської продук­ції мають ціни на мінеральні добрива, отрутохімікати, пести­циди, вартість агрохімічного і ремонтно-технічного обслуго­вування підприємств.

Сучасне скрутне економічне становище сільськогосподар­ських підприємств призвело до порушення вимог аграрного законодавства стосовно оплати праці членів КСГП, як тих, що існують з часу колективізації, так і тих, що створені на базі радгоспів. У переважній більшості КСГП оплата праці є низькою, видається не регулярно, з великою затримкою. Рі­вень винагороди є довільним, нормативи Положення про оп­лату праці не дотримуються. Наведене є також однією з істот­них причин недодержання і неможливості дотримуватися господарського розрахунку у підприємстві і рентабельності галузей сільського господарства і підприємства в цілому.

3. У значній частині колгоспів України ще в роки, що пе­редували проголошенню її незалежності, був поширений про­гресивний досвід внутрішньобригадного господарського роз­рахунку. За цих умов виробничо-господарський структурний - підрозділ користувався майном на засадах права повного гос­подарського відання, мав відповідний склад працівників, які, будучи членами колективного підприємства, становили осо­бовий склад цього підрозділу, їм належали відповідні права органу самоврядування. Між виробничими структурними підрозділами відбувались відповідні виробничо-господарські стосунки, застосовувалась система розрахунків чеками.

На відміну від самих суб'єктів підприємництва (колектив­них сільськогосподарських підприємств, спілок селян, акціо­нерних товариств, державних сільськогосподарських підпри­ємств тощо) як юридичних осіб, що діють на засадах повного госпрозрахунку, їхні структурні виробничі підрозділи госпо­дарюють на принципах внутрішньогосподарського розрахун­ку. Вони використовують різні його форми, правове закріп­лення яких залежить від юридичного статусу госпрозрахунко­вої ланки. В основі останнього лежать повноваження правосуб'єктності, яка характеризує госпрозрахункову ланку у сфері виробничо-господарських відносин. Структурні вироб­ничі підрозділи господарюють на принципах внутрішньогос­подарського розрахунку, який доповнює повний госпрозраху­нок. Він об'єднує планування та облік, оперативний конт­роль і аналіз, матеріальну заінтересованість і відповідальність за певну ділянку роботи. Його впровадження забезпечує орга­нізаційно-господарську самостійність при виробництві про­дукції, підвищенні її якості та зниженні собівартості, розподі­лі доходів, використанні внутрішніх резервів виробництва, порівнянні затрат і результатів виробництва, створенні для всіх госпрозрахункових ланок однакових економічних умов.

4. Правове регулювання госпрозрахунку здійснюється від­повідно до спеціального Положення про внутрішній господарський розрахунок, затвердженого загальними зборами членів колективного сільськогосподарського підприємства (зборами його уповноважених), директором радгоспу або керівником іншого сільськогосподарського підприємства. Це положення за своїм змістом належить до локальних правових актів.

Основою господарської діяльності структурних виробни­чих підрозділів сільськогосподарських підприємств є річні госпрозрахункові виробничі завдання, які розробляються од­ночасно з річними поточними планами їх економічного і со­ціального розвитку. Правління колективних сільськогоспо­дарських підприємств або керівники інших сільськогосподар­ських підприємств на договірних засадах забезпечують їх не­обхідними матеріально-технічними засобами, закріплюють за ними земельні ділянки, трактори, іншу сільськогосподарську техніку, робочу і продуктивну худобу тощо.

Розрахункові операції між учасниками внутрішньогоспо­дарських відносин рекомендується здійснювати за допомогою розрахункових чеків. Суть цих відносин полягає в тому, що надання послуг одним госпрозрахунковим структурним ви­робничим підрозділом іншому, в тому числі передавання ви­робленої продукції та інших матеріалів з підрозділу в підроз­діл або правлінню колективного сільськогосподарського під­приємства здійснюється за допомогою розрахункових чеків, в яких зазначається, кому, за що і на яку суму їх видано. Чеки призначені для оперативного обліку затрат на продукцію і ви­конання робіт. Не виключається можливість застосування за­мість внутрішньогосподарських розрахункових чеків розра­хункових знаків — своєрідних внутрішньогосподарських гро­шей. Останні, як і чеки, використовують як засіб плати при внутрішньогосподарському обігу матеріальних засобів і кош­тів. Така практика забезпечує формування у трудового колек­тиву в цілому і в кожного працівника окремо почуття повно­владного господаря колективного надбання.

Виробничі структурні госпрозрахункові підрозділи мають

змогу в межах підприємства самостійно розпоряджатися не

Тільки засобами виробництва, а й одержуваною продукцією.

В окремих випадках господарство може на договірних засадах

передавати таким трудовим колективам право самостійно

реалізовувати вироблену ними продукцію (роботи, послуги),

використовувати одержані прибутки, у тому числі для оплати

праці, сплати податків і відрахувань до державного фонду со­ціального страхування, а також відкривати рахунки в устано­вах банків чи фінансово-розрахункових центрах,

Впровадження внутрішньогосподарського розрахунку пе­редбачає матеріальне заохочення працівників виробничих підрозділів відповідно до результатів їхньої прані. Одночасно вони несуть матеріальну відповідальність за порушення тех­нології та збільшення собівартості продукції. Саме тому ши­роке впровадження внутрішньогосподарського розрахунку сприяє значному підвищенню ефективності аграрного вироб­ництва та матеріальної заінтересованості членів підприємств, учасників і працівників акціонерних товариств (підприємств) у результатах своєї праці.

Складниками повного госпрозрахунку сільськогосподар­ського підприємства є самоокупність та самофінансування. Економічні закони вимагають, щоб виробничо-господарська діяльність здійснювалася на засадах не тільки покриття затрат власними доходами, а й одержання коштів, необхідних для забезпечення розширеного відтворення цього підприємства. Це необхідна умова конструювання ринкових відносин, все­бічного застосування засад підприємництва, здійснення ви­робничо-господарської діяльності таким чином, щоб кожна галузь була прибутковою і лише від цього залежала матеріаль­на заінтересованість працівників.