§ 2. Суб'єкти права власності колективного сільськогосподарського підприємства

1. Закономірності функціонування суспільно-економічних відносин власності зумовлюють потребу в правовому визна­ченні й закріпленні кола їхніх учасників, тобто кола суб'єктів права власності. Визначенню кола суб'єктів права власності присвячено ст. З Закону "Про власність", згідно з якою таки­ми суб'єктами визнаються: народ України, громадяни, юри­дичні особи та держава. Відповідно до ст. 24 цього Закону суб'єктом права колективної власності визнається також кожний окремо взятий колгосп.

Закон "Про колективне сільськогосподарське підприєм­ство" (ст. 7) суб'єктом права колективної власності визнає підприємство та його членів як юридичну особу — в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства. Ос­кільки рівноправними видами колективного сільськогосподарського підприємства є переважно КСГП (колишні колгос­пи), спілки селян, пайові товариства, агрофірми, сільськогос­подарські кооперативи, аграрно-виробничі асоціації та інші подібні утворення, то кожний із них, будучи згідно з законом і власним статутом юридичною особою, визнається суб'єктом права колективної власності. Закріплення на рівні закону зближення виробничо-господарської правомочності підпри­ємства як юридичної особи та правомочності юридичної осо­би як суб'єкта права колективної власності сприятиме під­вищенню ролі підприємств у сфері ринкових економічних відносин.

Визнання правовою нормою (ст. 7 Закону "Про колектив­не сільськогосподарське підприємство") члена підприємства суб'єктом права колективної власності, а, отже, його права на пай, як належну йому частку в колективній власності підпри­ємства, розширює коло майна, що є його особистою приват­ною власністю. Таке визнання права на пай є економічним і юридичним засобом забезпечення його права як співвласни­ка колективного господарства. Належне йому право на пай і нараховувані систематично залежно від розміру такого паю дивіденди сприяють динаміці відносин власності у процесі виробничо-підприємницької діяльності підприємства, напов­ненню відносин колективної власності новим соціально-еко­номічним змістом.

2. За існуючими формами організації колективної праці на підприємствах функціонують відповідні виробничо-господар­ські підрозділи. Виходячи з виробничої доцільності та згідно зі статутом, за ними закріплюються, як уже зазначалося, зе­мельні угіддя, необхідні засоби і знаряддя виробництва, ви­робничі приміщення, споруди та інше майно. Ці майнові цін­ності є власністю підприємства. Лише йому належить право розпорядження ними, а також продукцією, виробленою бри­гадами, фермами та іншими підрозділами. Останнім нале­жить право повного господарського відання цим майном, тобто їм надаються відповідні правомочності щодо раціональ­ного використання та розпорядження як засобами, так і про­дукцією виробництва; на них покладаються обов'язки щодо належної їх схоронності. Але як суб'єкти права повного гос­подарського відання, а не права власності, вони не можуть вирішувати питання щодо самостійного розпорядження закріпленим за ними майном або ж виробленою сільськогоспо­дарською продукцією.

4. КСГП, ВСГК, АСГТ як юридична особа є суб'єктом права спільної часткової власності в тому разі, коли воно об'­єднує частину своїх засобів виробництва (наприклад, цегель­ний завод) і коштів при створенні міжгосподарського пере­робного підприємства, агропромислового об'єднання чи ін­шого спеціалізованого підприємства. У таких випадках під­приємство стає співвласником як майнових цінностей, так і тих доходів, що набуваються завдяки виробничо-господар­ській діяльності зазначених агропромислових утворень. Під­приємство може бути співвласником збудованих і функці­онуючих з його участю міжгосподарських санаторіїв, будин­ків відпочинку, культурно-спортивних об'єктів. Частка під­приємства у спільній власності належить йому за правом колективної власності.

5. Право власності є абсолютним правом. Підприємство здійснює його лише через свої органи управління — загальні збори членів підприємства, збори уповноважених, правління, голову правління. В межах, установлених законом і статутом, лише ці органи можуть вирішити, як використовувати майно, засоби і продукти виробництва, кошти.

Абсолютність права власності підприємства полягає в його недоторканності, в недопустимості фактичного усунення суб'єкта цього права від здійснення ним правомочності роз­поряджатися своїми коштами або засобами, переданими йо­му для участі у створенні статутного фонду (міжгосподар­ських організацій або об'єднань). Зокрема, підприємства, які взяли участь у створенні статутного фонду міжгосподарських будівельних організацій, з роками були позбавлені права на частину чистого прибутку, одержуваного цими організаціями, а з утворенням, наприклад, концерну Украгропромбуду, як дсржавно-кооперативного формування, фактично були по­збавлені права власності на свою частку в основних та обіго­вих коштах цього концерну.

Державні органи не можуть втручатися в здійснення КСГП або міжгосподарськими організаціями свого права власності, в цілому, і права розпорядження його окремими об'єктами. Зокрема, Законами "Про власність", "Про колек­тивне сільськогосподарське підприємство" забороняється місцевим органам влади та іншим державним органам і колективним організаціям розпоряджатися майном та проводи­ти вилучення майна, яке належить недержавним підприєм­ствам, розпоряджатися коштами, робочою худобою та про­дукцією, зобов'язувати ці підприємства надавати грошові су­ми і натуральні засоби на потреби, прямо не передбачені за­конами України.