Глава 11. Міжнародний досвід колективного управління... Також бюлетені про аукціонні продажі, авторські товариства здійснюють жорсткий контроль за продажами.

Агенти товариств відвідують деякі аукціони, особливо ті, які проводяться без каталогів і без реклами. На підставі цієї інфор­мації авторські товариства складають списки творів своїх членів, які виставляються для продажу і підпадають під дію права сліду­вання. Ці списки незадовго до початку аукціону передаються аукціоністу. Аукціоніст проставляє на них ціну продажу кожного твору і разом з винагородою повертає списки до відповідних ав­торських товариств. Ця процедура робить здійснення зборів за право слідування легким і недорогим заходом.

В Угорщині діє також досить проста система, в якій провідну роль відіграє HUNGART (організація колективного управління). Збори винагороди відповідно до права слідування (5 % від ціни пе­репродажу) повинні перераховуватися цій організації, яка після відрахування своїх адміністративних витрат, виплачує їх правово-

лодільцям.

Існують й інші організації колективного управління у сфері ви­користання прав на твори мистецтва. Такими організаціями є VBC в Австрії, DDG BEELDRECHT у Нідерландах, BONUS у Швеції, DACS у Великій Британії.

§ 5. Колективне управління правами на репрографічне репродукування творів Репрографічне репродукування стало першим важливим техно­логічним проривом після паризького перегляду Бернської кон­венції у 1971 p., що серйозно зачепив питання авторського права, відносно якого колективне управління було визнане найкращим вирішенням проблеми.

Перш за все необхідно навести приклад Федеративної Республіки Німеччини, бо ще в Законі про авторське право 1965 р. законодавство цієї країни містило досить деталізовані положення стосовно як самого права на відтворення, так і його обмежень. Хоча ці положення безпосередньо не стосувалися репрографічно-го репродукування, малося на увазі, що вони також застосовні до такого відтворення.

283

Р озділ II. Авторське право і суміжні права

Законодавець врахував рішення Федерального суду 1955 р. із питань фотокопіювання, яке стосувалося відтворення статей із на­укових журналів однією промисловою фірмою для їх використан­ня експертами фірми. Федеральний суд постановив, що зазначена діяльність слугувала комерційним цілям фірми і тому вона не була вільним використанням відповідно до визначення використання в особистих цілях, а порушенням авторського права. Це рішення привело до укладення угоди між Федерацією німецької індустрії та Асоціацією німецьких книготоргівців із питань фотокопіювання ста­тей із періодичних видань для внутрішнього використання.

Закон про авторське право 1965 р. дозволив виготовлення окре­мих копій творів для їх використання в особистих цілях без випла­ти винагороди. Також було дозволено виготовляти або доручати виготовлення окремих копій творів із метою чийогось власного наукового дослідження для їх включення до внутрішніх файлів, а також для будь-якого іншого внутрішнього використання.

Такі дії дозволялися відносно невеликих уривків з опублікованих творів і окремих статей, опублікованих у газетах та інших періодич­них виданнях, а також відносно творів, видання яких припинено, а володілець авторського права може бути знайдений (якщо воло­ділець авторського права може бути знайдений і твір не перевидався протягом трьох років, автор може відмовити в такому відтворенні тільки з вагомих підстав). Закон про авторське право також встано­вив, що в тому разі, якщо відтворення здійснюється з комерційною метою, автору слід виплачувати справедливу винагороду.

На підставі вищезазначених положень товариства ФРН колек­тивного управління авторськими правами уклали ряд ліцензійних угод. Так, у 1982 р. товариство ФРН управління літературними правами (WORT) уклало угоди з міністерствами культури ландтагів стосовно репрографічного репродукування охоронюваних творів у школах, передбачивши в них виплату щорічної одноразової суми. Для того, щоб розподілити ці суми, в деяких школах були прове­дені спеціальні дослідження. WORT збирав також значні суми і за угодами стосовно копіювання з комерційною метою.

Закон від 24 червня 1985 р. вніс певні зміни до цієї системи. За новим законом дозволялося виготовляти або дозволяти виго-

284

Глава 11. Міжнародний досвід колективного управління... товлення копій невеликих творів або окремих статей, опублікова­них в газетах, для особистого користування, а також із метою освіти в некомерційних освітніх установах у кількості, необхідній для одного шкільного класу або для державних іспитів у школах, університетах та інших некомерційних освітніх установах.

Абсолютна заборона на репрографічне відтворення без згоди автора була введена в трьох випадках, а саме: в тих випадках, коли репродукуванню підлягає вся книга або все періодичне видання, у разі репродукування графічного запису музики (ноти), а також у разі репродукування комп'ютерних програм.

Найбільш значна зміна полягає у введенні до закону ліцензії для випадків, які не вимагали згоди автора на відтворення. Зако­нодавець установив, що починаючи з 1985 р. технічний розвиток привів до такого розміру копіювання в особистих цілях, яке стало безпідставно завдавати шкоди законним інтересам авторів. На думку законодавця, ця шкода повинна бути усунена або при­наймні зменшена шляхом введення положень, що зобов'язують виплачувати справедливу винагороду за таке використання. Тому для репрографічного репродукування в особистих цілях до закону були введені ліцензії.

Це законодавство проводить розмежування між домашнім і не домашнім копіюванням. До уваги береться те, що нині у приватно­му користуванні перебуває мало ксерокопіювальних апаратів, тому вони значно рідше використовуються для копіювання охоронюва­них творів, ніж ксерокси, що знаходяться в бібліотеках, освітніх установах та інших подібних місцях, де є охоронювані авторським правом твори, які можна скопіювати у значно більшій кількості. У зв'язку з цим була введена змішана система здійснення зборів¹.

¹ Одним із елементів цієї системи є збори за обладнання, які виплачують виробники або імпортери (розмір зборів був встановлений законом у розмірі від 75 до 600 німецьких марок залежно від потужності копіювального апарату). Цей збір повинен сплачуватися за кожну машину, незалежно від того, чи використовується вона в домашніх або не домашніх умовах, у вигляді паушальної суми, що відповідає обсягу охоронюваного авторським правом ма­теріалу, зазвичай копіювального такою машиною. На додаток до збору за обладнання виплачувався також збір за ксерокопіювання (0,05 німецької марки за кожну сторінку стан­дарту А4 зі шкільного підручника, 0,02 німецької марки за кожну сторінку стандарту А4 з інших творів). При цьому до уваги взятий той факт, що за не домашнього використання копіювальних машин (у школах, університетах, публічних бібліотеках, ксерокопіювальних організаціях тощо) охоронювані твори копіюються у значно більшій кількості.

285

Розділ II. Авторське право і суміжні права