logo
Учебник по ИС

Глава 23. Права на раціоналізаторські пропозиції

Для всіх провідних компаній характерним є принцип «не зали­шати жодної пропозиції, навіть незначної, без відповіді». З цією ме­тою на фірмі «Тойота» ведеться щомісячний облік пропозицій, які розглядаються на різних рівнях (цеховому, заводському, загаль-нофірмовому), залежно від її цінності. Результати розгляду пропо­зицій публікуються у газеті компанії. Якщо ідея відхиляється, то її автор одержує листа з поясненнями. Такий підхід дає можливість працівникам всіх рівнів постійно відчувати причетність до справ фірми, важливість своєї роботи і увагу з боку адміністрації. Це сприяє підвищенню творчої активності працівників.

Наприклад, у компанії «Тойота» щороку подають близько міль­йона пропозицій (десять на одного працівника), більшість із яких (понад 90 %) відразу ж впроваджуються. На думку самих праців­ників, активна участь у таких програмах дає їм можливість підви­щити особисті доходи, зробити свою роботу більш осмисленою і цікавою, поліпшити умови праці на робочому місці.

Чинне законодавство і положення, що визначають порядок ви­сування пропозицій і виплат винагороди раціоналізаторам та їх інші права, у цілому поки що перебувають на етапі становлення. В одних країнах на цю сферу була поширена дія законодавства про винаходи, в інших — прийняті спеціальні закони і постанови. Так, у Республіці Молдова діє Закон № 138-XV про раціоналізаторську діяльність (прийнятий 10 травня 2001 p., набув чинності з 20 лип­ня 2001 р.), в Республіці Білорусь — Типове положення про раціо­налізаторську діяльність, затверджене Кабінетом Міністрів за № 417 від 24 червня 1996 р.

У Німеччині так звані «прості» пропозиції регулюються колек­тивною угодою, а «складні» (від використання яких підприємець має такий самий зиск, як і від винаходу) — законом 1957 р. про ви­находи працівників. Технічними раціоналізаторськими пропози­ціями у визначенні § 3 цього Закону є пропозиції про інші технічні інновації, які не можуть бути предметом патенту або охоронятися як корисна модель. Відповідно до § 20 Закону у випадку викорис­тання технічних раціоналізаторських пропозицій, що надають ро­ботодавцю перевагу, подібну до переваги, отриманої від права на використання промислової власності, працівник має право на

476

477

Р озділ V. Інститут прав на інші об'єкти права інтелектуальної власності

прийнятну компенсацію від свого роботодавця, якщо останній ви­користовує пропозицію. У всіх інших випадках технічні раціоналі­заторські пропозиції регулюються колективними або індивідуаль­ними договорами.

У Польщі правовідносини з впровадження раціоналізаторських пропозицій врегульовані Законом «Право промислової власності» від ЗО червня 2000 р. Відповідно до ст. 7 цього Закону: «1. Під­приємці можуть передбачати прийняття раціоналізаторських про­ектів на умовах, окреслених у встановленому ними регламенті раціоналізації.

2. Підприємець може визнати раціоналізаторським проектом, в розумінні Закону, кожне рішення, що надається до використання, яке не є винаходом, промисловим зразком чи топографією інтег­ ральної мікросхеми.

3. Щонайменше, що обумовлює підприємець у регламенті, це — яке рішення і ким здійснене визнається на підприємстві раціоналізаторським проектом, а також спосіб вирішення подібних проектів і засади винагороди творців цих проектів».

У статті 8 цього Закону зазначено: «2. Творець раціоналіза­торського проекту, прийнятого підприємцем до впровадження, має право на винагороду, обумовлену в регламенті».

Іноді виникають конфлікти з приводу того, хто має право вису­вати свої пропозиції. На одних підприємствах це право дається всім, включаючи учнів, на інших — його позбавлені керівники і керівництво, на третіх — усі представники адміністрації.

Найчастіше у колективних угодах обумовлено, що висування таких пропозиції не повинно бути частиною звичайних обов'язків працівників. (Водночас у Японії бували випадки, коли працівни­ків деяких підприємств практично штрафували за творчу пасивність). Звідси випливає, що винагорода не виплачується особам, до обов'язків яких входить впровадження прогресивних технологій, підвищення продуктивності, поліпшення техніки безпеки тощо. Однак це правило не діє у разі, якщо висунуті ними пропозиції виходять за межі їхніх звичайних обов'язків.

Розмір винагороди зазвичай визначається як твердий або змінюваний відсоток від одержуваного прибутку чи досягнутої