Учебник по ИС

Глава 11. Міжнародний досвід колективного управління... Також бюлетені про аукціонні продажі, авторські товариства здійснюють жорсткий контроль за продажами.

Агенти товариств відвідують деякі аукціони, особливо ті, які проводяться без каталогів і без реклами. На підставі цієї інформації авторські товариства складають списки творів своїх членів, які виставляються для продажу і підпадають під дію права слідування. Ці списки незадовго до початку аукціону передаються аукціоністу. Аукціоніст проставляє на них ціну продажу кожного твору і разом з винагородою повертає списки до відповідних авторських товариств. Ця процедура робить здійснення зборів за право слідування легким і недорогим заходом.

В Угорщині діє також досить проста система, в якій провідну роль відіграє HUNGART (організація колективного управління). Збори винагороди відповідно до права слідування (5 % від ціни перепродажу) повинні перераховуватися цій організації, яка після відрахування своїх адміністративних витрат, виплачує їх правово-

лодільцям.

Існують й інші організації колективного управління у сфері використання прав на твори мистецтва. Такими організаціями є VBC в Австрії, DDG BEELDRECHT у Нідерландах, BONUS у Швеції, DACS у Великій Британії.

§ 5. Колективне управління правами на репрографічне репродукування творів Репрографічне репродукування стало першим важливим технологічним проривом після паризького перегляду Бернської конвенції у 1971 p., що серйозно зачепив питання авторського права, відносно якого колективне управління було визнане найкращим вирішенням проблеми.

Перш за все необхідно навести приклад Федеративної Республіки Німеччини, бо ще в Законі про авторське право 1965 р. законодавство цієї країни містило досить деталізовані положення стосовно як самого права на відтворення, так і його обмежень. Хоча ці положення безпосередньо не стосувалися репрографічно-го репродукування, малося на увазі, що вони також застосовні до такого відтворення.

283

Р озділ II. Авторське право і суміжні права

Законодавець врахував рішення Федерального суду 1955 р. із питань фотокопіювання, яке стосувалося відтворення статей із наукових журналів однією промисловою фірмою для їх використання експертами фірми. Федеральний суд постановив, що зазначена діяльність слугувала комерційним цілям фірми і тому вона не була вільним використанням відповідно до визначення використання в особистих цілях, а порушенням авторського права. Це рішення привело до укладення угоди між Федерацією німецької індустрії та Асоціацією німецьких книготоргівців із питань фотокопіювання статей із періодичних видань для внутрішнього використання.

Закон про авторське право 1965 р. дозволив виготовлення окремих копій творів для їх використання в особистих цілях без виплати винагороди. Також було дозволено виготовляти або доручати виготовлення окремих копій творів із метою чийогось власного наукового дослідження для їх включення до внутрішніх файлів, а також для будь-якого іншого внутрішнього використання.

Такі дії дозволялися відносно невеликих уривків з опублікованих творів і окремих статей, опублікованих у газетах та інших періодичних виданнях, а також відносно творів, видання яких припинено, а володілець авторського права може бути знайдений (якщо володілець авторського права може бути знайдений і твір не перевидався протягом трьох років, автор може відмовити в такому відтворенні тільки з вагомих підстав). Закон про авторське право також встановив, що в тому разі, якщо відтворення здійснюється з комерційною метою, автору слід виплачувати справедливу винагороду.

На підставі вищезазначених положень товариства ФРН колективного управління авторськими правами уклали ряд ліцензійних угод. Так, у 1982 р. товариство ФРН управління літературними правами (WORT) уклало угоди з міністерствами культури ландтагів стосовно репрографічного репродукування охоронюваних творів у школах, передбачивши в них виплату щорічної одноразової суми. Для того, щоб розподілити ці суми, в деяких школах були проведені спеціальні дослідження. WORT збирав також значні суми і за угодами стосовно копіювання з комерційною метою.

Закон від 24 червня 1985 р. вніс певні зміни до цієї системи. За новим законом дозволялося виготовляти або дозволяти виго-

284

Глава 11. Міжнародний досвід колективного управління... товлення копій невеликих творів або окремих статей, опублікованих в газетах, для особистого користування, а також із метою освіти в некомерційних освітніх установах у кількості, необхідній для одного шкільного класу або для державних іспитів у школах, університетах та інших некомерційних освітніх установах.

Абсолютна заборона на репрографічне відтворення без згоди автора була введена в трьох випадках, а саме: в тих випадках, коли репродукуванню підлягає вся книга або все періодичне видання, у разі репродукування графічного запису музики (ноти), а також у разі репродукування комп'ютерних програм.

Найбільш значна зміна полягає у введенні до закону ліцензії для випадків, які не вимагали згоди автора на відтворення. Законодавець установив, що починаючи з 1985 р. технічний розвиток привів до такого розміру копіювання в особистих цілях, яке стало безпідставно завдавати шкоди законним інтересам авторів. На думку законодавця, ця шкода повинна бути усунена або принаймні зменшена шляхом введення положень, що зобов'язують виплачувати справедливу винагороду за таке використання. Тому для репрографічного репродукування в особистих цілях до закону були введені ліцензії.

Це законодавство проводить розмежування між домашнім і не домашнім копіюванням. До уваги береться те, що нині у приватному користуванні перебуває мало ксерокопіювальних апаратів, тому вони значно рідше використовуються для копіювання охоронюваних творів, ніж ксерокси, що знаходяться в бібліотеках, освітніх установах та інших подібних місцях, де є охоронювані авторським правом твори, які можна скопіювати у значно більшій кількості. У зв'язку з цим була введена змішана система здійснення зборів¹.

¹ Одним із елементів цієї системи є збори за обладнання, які виплачують виробники або імпортери (розмір зборів був встановлений законом у розмірі від 75 до 600 німецьких марок залежно від потужності копіювального апарату). Цей збір повинен сплачуватися за кожну машину, незалежно від того, чи використовується вона в домашніх або не домашніх умовах, у вигляді паушальної суми, що відповідає обсягу охоронюваного авторським правом матеріалу, зазвичай копіювального такою машиною. На додаток до збору за обладнання виплачувався також збір за ксерокопіювання (0,05 німецької марки за кожну сторінку стандарту А4 зі шкільного підручника, 0,02 німецької марки за кожну сторінку стандарту А4 з інших творів). При цьому до уваги взятий той факт, що за не домашнього використання копіювальних машин (у школах, університетах, публічних бібліотеках, ксерокопіювальних організаціях тощо) охоронювані твори копіюються у значно більшій кількості.

285

Розділ II. Авторське право і суміжні права

Содержание