§ 5. Адміністративні процедури

Процес доведення факту порушення авторських і суміжних прав є однією із найскладніших у механізмі захисту. Це пов'язане з тим, що незаконне відтворення має, як правило, анонімний харак­тер. Той, хто цим займається, не ставить своє прізвище на контра-фактних примірниках. Таким чином, у правовласника, що став жертвою порушення прав, немає засобів для встановлення особи порушника й доказів факту правопорушення. Крім того, досить легко знищити докази, тому що у цих випадках мова йде про пред­мети, що транспортуються легко, такі як книги, гравюри, диски, касети й інші предмети, і перешкодити закріпленню доказів протиправної дії.

Із метою застосування заходів, що перешкоджають такому ста­новищу, багато країн світу в процесуальних законах і законах про авторське право і суміжні права передбачили можливість застосу­вання засобів примусу.

Відповідно до норм законодавства країн світу можна вимагати застосування заходів примусу до того, як почнеться розгляд спра­ви в суді, і навіть до того, як відбудеться порушення. Ці заходи по­кликані виконати винятково важливу роль, дозволяючи як не до­пустити здійснення незаконного діяння, так і зберегти докази, майно або матеріали справи. У світовій практиці досить нечастим явищем є випадки пред'явлення позовів про порушення авторсь­ких або суміжних прав без попередньої вимоги про застосування заходів примусу (у вигляді проведення попереджувальних або охо­ронних заходів).

Свідченням важливості засобів примусу в сфері авторського права є сам факт їхнього закріплення в Бернській конвенції. Ще Перший акт від 1886 р. (ст. 12) передбачав можливість вимагати конфіскацію будь-якого контрафактного твору відповідно до законодавства кожної країни.