Глава 24. Право інтелектуальної власності на сорти рослин і породи...

сорти тих родів і видів рослин, що не підлягають державному ви­пробуванню в Україні». Фактично ч. З зазначеної статті Закону стверджує, що кількість видів та родів рослин, на сорти яких в Україні поширюється охорона прав, обмежена. Аналогічно обсяг рослин, на які поширюється охорона прав патентом на сорт, обме­жується переліком рослин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1183 від 19 серпня 2002 р. Тобто положення ст. З, що стосуються поширення цього Закону на сорти усіх видів та родів рослин, норми ст. 32 та зазначеної постанови Кабінету Міністрів України перетворюють у декларацію.

Державна реєстрація сорту, а точніше особистих немайнових та майнових прав на нього, здійснюється на підставі ст. 33 Закону, части­нами 3—5 якої встановлені вимоги до Реєстру сортів і Реєстру патентів, а ч. 1 цієї статті зазначено, що реєстрація сорту і зазначених прав на нього здійснюється за умови сплати відповідного мита чи збору.

Згідно зі ст. 35 Закону протягом місяця після дати державної реєстрації сорту Міністерство аграрної політики повинно видати автору (авторам) за його бажанням свідоцтво про авторство на сорт. Заявнику сорту у цей же строк видається патент на сорт рослин.

Патент на сорт рослин, який не підлягає державному випробу­ванню через відсутність на момент подачі заявки і прийняття рішення про видачу зазначеного охоронного документа методик сортовипробування видів чи родів рослин, до яких віднесено за­значений сорт, видається під відповідальність заявника. Тобто не результати експертної оцінки сорту Держсортслужбою, а саме за­явник повинен підтвердити той факт, що сорт відповідає кри­теріям охороноспроможності, встановленим Законом. У такому патенті зазначається, що він має деклараційний характер, тобто кожний, хто зможе довести переважність його прав на такий сорт, має право опротестувати через суд правомірність видачі зазначе­ного охоронного документа.