logo
Учебник по ИС

Глава 26. Комерційна таємниця як об'єкт інтелектуальної власності

Підприємства зобов'язані подавати перелічені відомості орга­нам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохорон­ним органам, іншим особам відповідно до чинного законодавства, на їх вимогу. Слід зауважити, що цей перелік є далеко не безспірним. І це є однією з наявних підстав врегулювання право­вого режиму комерційної таємниці на рівні спеціального закону.

По-третє, особливістю комерційної таємниці є те, що вона, ви­ступаючи як об'єкт інтелектуальної власності, не вимагає при цьо­му офіційного визнання її охороноздатності, державної реєстрації або виконання яких-небудь інших формальностей, пов'язаних із визначенням правового статусу та закріпленням правоможності суб'єкта, що має права на комерційну таємницю.

Чинне законодавство закріплює три основні вимоги до комер­ційної таємниці:

1. Інформація повинна мати дійсну або потенційну ко­мерційну цінність у зв'язку з її невідомістю третім особам. Відповідно до цього критерію з числа відомостей, що становлять комерційну таємницю, виключаються ті, які не мають жодного інтересу для оточуючих, які не можуть бути використані третіми особами для досягнення їх завдань, які ніхто не придбав би, якби вони були запропоновані до продажу. Крім того, ті відомості, що мають дійсну або потенційну цінність, повинні бути невідомі

третім особам.

Під третіми особами в цьому випадку розуміються ті особи, для яких ці відомості становлять комерційний інтерес. Ними можуть бути інші підприємці, що конкурують із власником комерційної

558

559

Р озділ V. Інститут прав на інші об'єкти права інтелектуальної власності \

таємниці, його контрагенти з господарських зобов'язань, спожи­вачі його продукції, робіт і послуг тощо.

2. До інформації, що становить комерційну таємницю, не по­ винно бути вільного доступу на законній підставі. Якщо відповід­ на інформація може бути отримана законним шляхом будь-якою зацікавленою особою, наприклад шляхом вивчення відкритих да­ них, аналізу зразків продукції, що випускається, знайомства з публікаціями тощо, вона комерційною таємницею не визнається.

3. Щоб інформація вважалася комерційною таємницею, потрібно, щоб власник інформації вживав заходів для охорони її конфіденційності. Спектр цих заходів досить широкий. До них можуть бути віднесені різноманітні заходи технічного, організа­ ційного і юридичного характеру, що спрямовані на те, щоб захис­ тити інформацію від несанкціонованого доступу третіх осіб. При цьому, звичайно, не потрібно, щоб власник інформації вживав усіх можливих заходів для її охорони. Важливо, щоб із його конкрет­ них дій явно випливало бажання зберегти визначені відомості в таємниці від третіх осіб1.

Поряд із терміном «комерційна таємниця» у законодавстві і на практиці широко використовуються такі терміни, як «секрети ви­робництва», «ноу-хау», «торговельні секрети», «конфіденційна ін­формація» тощо. Хоча кожний із названих термінів має властиві лише йому ознаки і застосовується, як правило, у конкретних си­туаціях, усі вони пов'язані з поняттям комерційної таємниці у її розумінні, закріпленому ЦК України.

Так, поняття «ноу-хау» отримало законодавче закріплення в ро­зумінні об'єкта інтелектуальної власності у недавно прийнятому Законі України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» від 14 вересня 2006 р. У Законі під ноу-хау розуміється інформація, що отримана завдяки досвіду та випробу­ванням, яка: не є загальновідомою чи легкодоступною на день укла­дення договору про трансфер технологій; є істотною, тобто важли­вою та корисною для виробництва продукції та/або надання послуг;