§ 1. Загальні положення

Нарівні з охороною прав авторів творів літератури й мистецтва національне законодавство і міжнародні акти охороняють суміжні права.

Існують три різновиди суміжних прав: права виконавців на їх виконання, права виробників фонограм і відеограм на їхні фонограми і відеограми, а також права організацій мовлення на їх радіо- і телевізійні програми. Охорона суміжних прав передбачає захист прав тих, хто допомагає авторам творів довести до відома широкої аудиторії творчий задум автора або іншим способом поширювати його твори.

Авторам потрібні посередники-професіонали, які подають твір у формі, найбільш пристосованій для сприйняття його максималь­но широким колом людей. П'єса пишеться для того, щоб бути по­ставленою на сцені, пісня — для виконання співаком або запису на компакт-диск чи сповіщення в ефір по радіо. Особи, які викорис­товують літературні та художні твори для того, щоб зробити їх до­ступними широкій аудиторії, також потребують захисту проти не­законного використання їх внеску в процес оприлюднення твору.

Як виникла потреба охороняти права творців об'єктів суміжних прав? Якщо створюються драматичні, музичні та інші види творів, призначені для слухового або зорового сприйняття, то вони ставляться на сцені, виконуються або декламуються за допомогою виконавців. У таких випадках самі виконавці зацікав­лені в тому, як використовується їх неповторна інтерпретація від­повідних творів.

Швидкий технічний прогрес поступово висував на передній план проблему інтересів цієї категорії посередників між автором і аудиторією. На початку минулого століття виконання акторів закінчувалося разом із театральною виставою, а робота музиканта-виконавця — із закінченням концерту. З винайденням фонографа, радіо, кінематографа, телебачення, відеомагнітофонів, супутнико-

218

219

Р озділ II. Авторське право і суміжні права

вого зв'язку становище кардинально змінилося. Стали можливи­ми не тільки запис і збереження звуків, а й їх багаторазове тиражу­вання. Із появою відеозапису стало можливим зберігати й образи. Нині результати праці виконавського мистецтва можна записува­ти на матеріальних носіях, зберігати, повторно використовувати і тиражувати.

Прогрес у галузях радіо- і телемовлення суттєво позначився на способах використання творів. Сприйняття літературних або ху­дожніх творів більше не обмежується тими, хто бачив п'єсу, слухав оперу або концерт. Звуки і образи стали доступними для мільйон­них аудиторій, як у країні виконання, так і за її межами.

Прямим результатом технічних досягнень, які дозволяють ти­ражувати результати праці виконавців і використовувати їх без присутності самих виконавців та договірних відносин із ними, ста­ло скорочення кількості виступів у живому виконанні, що зумови­ло технологічне безробіття серед виконавців-професіоналів. Це призвело до необхідності захисту інтересів виконавців.

Швидкий технічний прогрес у галузі виробництва фонограм і відеограм, тиражування потрібної продукції привів до необ­хідності захисту інтересів виробників фонограм і відеограм. Організації мовлення вимагали охорони підготовлених ними програм, включаючи охорону проти їх ретрансляції іншими організаціями радіо- і телемовлення.

Австрійський закон про авторське право 1936 р. уперше регла­ментував суміжні права, яким були присвячені чотири статті розділу VI (статті 66—69). Це стосувалось охорони виконання літе­ратурних і музичних творів (артисти-виконавці), фотографій і зву­козаписів, листів-послань і портретів, найменувань літературних і художніх творів.

У 1934 р. Міжнародна конференція товариств авторів і компо­зиторів підписала угоду з Міжнародною федерацією виробників фонограм, відповідно до якої на наступній конференції з перегля­ду Бернської конвенції мали порушити питання про включення до Конвенції положення про охорону фонограм від недозволеного тиражування та виплату справедливої винагороди за передачу фо­нограм в ефір і використання їх у кінематографії.