§ 3. Комерційна таємниця у правовій системі України

Вперше термін «комерційна таємниця» був введений у вітчиз­няну правову площину Законом України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991р., у ст. 30 якого під комерційною таєм­ницею підприємства розумілися відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами й іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголо­шення (передача, витік) яких могло завдати шкоди його інтересам.

Крім комерційної таємниці, українське законодавство виокремлює ще кілька видів відомостей, що повинні зберігатися у таємниці, наприклад банківська, адвокатська, лікарська тощо. Крім того, у законодавстві застосовуються такі поняття, як служ­бова таємниця, професійна таємниця. Відносини, у які вступають суб'єкти щодо кожної з таких таємниць, регулюються, як правило, спеціальним законодавством, яке встановлює як право на збере­ження визначених відомостей у таємниці, так і відповідальність осіб, що розголосили їх без санкції правовласника. При цьому у фаховій літературі наголошують на необхідності розвитку і вдос­коналення відповідного галузевого законодавства стосовного кожного виду таємниць із визначенням ознак таємниці, кола суб'єктів прав на таємницю, прав та обов'язків осіб, які мають відношення до певних видів таємниць, порядку захисту прав. Іншим підходом є визначання загальних принципів виникнення довірчих (фідуціарних) відносин між особами, відповідальності за розголошення інформації, що повідомляється під час вказаних відносин, та особливостей захисту для кожного виду таємниць¹.

Комерційна таємниця відрізняється від усіх цих видів таємниць тим, що відомості, які її складають, належать до комерційної діяльності підприємця і мають комерційну цінність².

У чинному законодавстві визначення комерційної таємниці закріплене у ЦК України, де зазначено, що комерційною таємни-

¹ Капіца Ю. М. Проблеми охорони комерційної таємниці, ноу-хау та конфіденційної інфор­ мації в праві України // Огляд законодавства України та його реалізація. — К.: Академія пра­ вових наук України. - 2000. - С 175-199.

² Галянтич М. Правові засади захисту комерційної таємниці // Інтелектуальна власність. — 2003. -№12. - С 27.

555

Розділ V. Інститут прав на інші об'єкти права інтелектуальної власності

цею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в ціло­му чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інфор­мації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам за­ходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію (ч. 1 ст. 505 ЦК України).

Відповідно до ст. 36 ГК України відомості, пов'язані з вироб­ництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяль­ністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта госпо­дарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею.

Оскільки комерційна таємниця становить певну сукупність відомостей, знань, тобто вид інформаційного ресурсу, важливе значення для її регулювання має на сьогодні і Закон України «Про інформацію».

Відповідно до ст. 30 Закону за режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом, яка, у свою чергу, за правовим режимом поділяється на конфіденційну (до неї віднесено відомості, які знаходяться у во­лодінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і які поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов) та таємну (до неї віднесено інформацію, яка містить відомості, що становлять державну та іншу передбаче­ну законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству та державі). Водночас ст. 30 Закону України «Про інформацію» не дає можливості чітко визначити, до якої категорії інформації з обмеженим доступом належить комерційна таємниця.

Виходячи зі змісту ст. 30 Закону України «Про інформацію», конфіденційну інформацію характеризують такі риси:

• це відомості, які перебувають у володінні, користуванні або розпорядженні особи;

• особа самостійно відносить інформацію до категорії конфі­денційної та встановлює для такої інформації систему (способи) захисту;

• ця інформація не порушує передбаченої законом таємниці.