Глава 24. Право інтелектуальної власності на сорти рослин і породи...

сплачується протягом чотирьох останніх місяців поточного кален­дарного року. Збір за підтримання чинності права у першому кален­дарному році, наступному за роком державної реєстрації, може бути сплачено також протягом перших чотирьох місяців цього року.

Відповідно до ч. З ст. 488 ЦК України строк чинності виключ­них майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, по­роду тварин спливає через тридцять років, а щодо дерев та вино­граду — через тридцять п'ять років, що відраховуються з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації цих прав.

Отже, встановлені законодавством строки правової охорони сорту на території України є більшими ніж ті, забезпечення яких вимагається Конвенцією. У разі приведення вітчизняного законо­давства у відповідність до законодавства Європейського Союзу, а також внесення відповідних змін до Цивільного і Господарського кодексів України у разі їх адаптації з європейським законодавст­вом слід визначитися, чи принесе користь вітчизняним суб'єктам селекції та насінництва, державним і суспільним інтересам таке збільшення строку охорони прав на сорти рослин порівняно з мінімальними строками охорони, встановленими Актом 1991 р. Конвенції UPOV, чи взагалі сприятиме така ситуація забезпечен­ню захисту прав вітчизняних селекціонерів, економічних інтересів держави і суспільства.

Загальновідомо, що після завершення строку чинності патенту і засвідчуваного ним права власності на сорт цей сорт стає суспільним надбанням і його насіння (садивний матеріал) може вільно використовувати будь-яка особа для задоволення своїх по­треб у рослинній сировині. Тобто норма, встановлена вітчизняним законодавством, перш за все, захищатиме інтереси не держави і суспільства, а безпосередньо поширюватиметься на права тих власників сортів, на які штучно створюватимуться умови «трива­лого та ефективного» практичного використання. У разі залишен­ня зазначених норм без змін слід навести змістовне обґрунтування Цієї позиції Державної служби з охорони сортів.

Вимоги щодо назви сорту відповідно до ст. 20 Конвенції вста­новлюються національним законодавством, і статтями 13, 28 і 49 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» ці вимоги

520

521

Р озділ V. Інститут прав на інші об'єкти права інтелектуальної власності

повністю сформульовано згідно з вимогами зазначеної статті Кон­венції.

Право власника сорту відповідно до ст. 21 Конвенції може бути визнане недійсним тільки у разі, коли:

• право на сорт надане особі, яка не має на це права;

• умови новизни сорту і його вирізняльності не виконувалися на момент надання права;

• право надане на основі інформації і документів, внесених до експертного органу заявником, а умови однорідності та стабільності сорту фактично не були виконані на момент надання права на сорт.

Умови визнання права власності на сорт рослин недійсним встановлено ст. 52 зазначеного Закону, згідно з якою майнове пра­во власника сорту може бути визнане недійсним повністю або ча­стково у судовому порядку в разі, коли:

а) сорт не був вирізненим на дату, на яку заявка вважається поданою;

б) сорт не був новим на дату, на яку заявка вважається поданою;

в) за умови набуття права власника сорту головним чином на підставі інформації та документів, наданих заявником, сорт не був однорідним чи стабільним на дату, на яку заявка вважається поданою;

г) право власника сорту надано особі, яка не має на це права, за умови, що воно не передається особі, яка має на це право.

Разом із визнанням майнового права власника сорту недійсним визнаються недійсними в тому ж обсязі державна реєстрація цьо­го права та патент, що його засвідчує.