logo
Учебник по ИС

§ 1. Гносеологічні аспекти становлення

та розвитку системи правової охорони

інтелектуальної власності в Україні

Після проголошення України незалежною суверенною держа­вою перед народом України, її Парламентом та Урядом постало питання про створення законодавчих та організаційних засад, які б забезпечували життєздатність нової держави. Ці процеси охопи­ли всі сфери діяльності і не оминули сферу захисту прав інтелекту­альної власності.

Міжнародний досвід функціонування систем охорони інтелек­туальної власності нараховує декілька сторіч. Наприклад, прий­нято вважати, що в Англії система охорони інтелектуальної влас­ності почала діяти з 1709 р., у Сполучених Штатах Америки — з 1790 р., у Франції (яка на відміну від більшості країн має кодифіковане законодавство у сфері інтелектуальної власності) — з 1791р.

Державна система охорони інтелектуальної власності в Україні, порівняно з іншими державами, є досить молодою, оскільки утво­рена лише на початку 90-х років XX ст. Водночас історичний екскурс дозволяє зробити висновок, що в Україні питання право­вої охорони об'єктів права інтелектуальної власності були на по­рядку дещо раніше, щонайменше — у часи створення незалежної

88

89

Р озділ І. Загальні положення про інтелектуальну власність

української держави часів республіки та гетьманщини на початку XX ст.1.

Так, у 1918 р. у складі Народного міністерства торгу і промисло­вості, що було складовою уряду Української народної республіки, входило 10 департаментів, серед яких були Департамент винаходів та Департамент з охорони промисловості.

В Українській Державі часів діяльності уряду Скоропадського замість вищезазначеного міністерства діяло Міністерство торгу і промисловості, до якого входив Департамент фабрично-заводсь­кий. У складі цього департаменту працював відділ винаходів, який «завідував справами по виданню патентів на винаходи, реєстрував товарні знаки, фабричні рисунки і зразки». Для проведення екс­пертизи, яка мала відношення «до видачі патентів і регістрації товарних знаків, фабричних рисунків і зразків», при відділі було утворено Експертний комітет. Зазначений комітет складався зі штатних урядовців організаційно-технічного відділу цього депар­таменту та фахівців окремих галузей, представлених зацікавлени­ми міністерствами, зокрема Військового, Внутрішніх справ, Морського, Шляхів, Праці, Фінансів та Земських Справ. Началь­ник відділу міг залучати до Експертного комітету по вільному найму осіб для попереднього розгляду заяв, з правом вирішально­го голосу. Кількість членів комітету встановлював міністр торгу і промисловості. При відділі винаходів діяли також канцелярія, бібліотека, архів патентних списків і альбомів, зареєстрованих ма­рок, зразків фабричних рисунків.

Особи, які бажали отримати охоронний документ на винахід, товарний знак чи фабричний зразок, повинні були написати заяву за встановленим зразком (на спеціальному друкарському бланку відділу винаходів), до якої необхідно було додати квиток Держав­ної скарбниці про сплату «на депозит відділу винаходів за привілею» 30 крб., два примірники опису винаходу та два малюн­ки. Урядовою постановою від 13 листопада 1918 р. сплата за роз-

1 Тут і далі по тексту шодо історичних аспектів становлення системи правової охорони інте­лектуальної власності дані взяті зі статті: Дало В., Ферчук А. До історії становлення держав­ної системи охорони промислової власності України // Винахідник і раціоналізатор. — 2006.-№ 5.-С 21-24.