logo
Учебник по ИС

Глава 21. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення кованого використання неправдивих зазначень; ст. 10ter закріплює положення статей 9 і 10.

Зокрема, ст. 10ter зобов'язує країни Союзу забезпечити грома­дянам інших країн Союзу законні засоби для ефективного припинення всіх дій, зазначених у статтях 9 (знаки, фірмові найменування: арешт при ввезенні продуктів, що незаконно споряджені товарним знаком чи фірмовим найменуванням), 10 (неправильні вказівки: арешт при ввезенні продуктів, споряд­жених неправиль-ною вказівкою про походження продуктів чи про особу виробника тощо), 10bis (недобросовісна конкуренція).

Крім того, вони зобов'язуються передбачити заходи, що доз­воляють союзам, об'єднанням, існування яких не суперечить законам їх країн і які представляють зацікавлених промисловців, виробників чи торговців, діяти через суд чи адміністративні органи з метою припинення дій, передбачених у статтях 9,10, 10bis, тією мірою, якою це дозволяє закон країни, де витребовується охорона, для союзів і об'єднань цієї країни.

Основна перевага охорони, що надається Паризькою конвен­цією щодо зазначень походження, полягає в розширенні тери­торіального охоплення Паризького союзу. З іншого боку, питання про зазначення, що в країнах інших, ніж країна походження, є родовими назвами виробу, не розглядається в Паризькій кон­венції, так що держави — члени Паризького союзу цілком вільні Щодо цього. Санкції, хоча і згадуються спеціально в тексті Паризь­кої конвенції, не в усіх випадках мають обов'язковий характер і застосовуються тільки до неправдивих, а не тих, що вводять в ома­ну, зазначень походження.

Лісабонська угода про охорону найменувань місця походження товарів і їх міжнародної реєстрації (1958 p.). її квінтесенцією є положення, що не дозволяє охоронюваним найменуванням місця походження товарів трансформуватися у видові позначення (що сталося, наприклад, із шампанським і коньяком).

Стаття 2 (1) Лісабонської угоди закладає визначення, відпо­відно до якого найменування місця походження означає «геогра­фічну назву країни, район або місцевість, яка служить для позна-

445

Р озділ IV. Право інтелектуальної власності на правові засоби...

чення товару, що походить із цієї країни, району або місцевості і; якість та особливості якого визначаються виключно або головним* чином географічним середовищем, включаючи природні умови іі людські фактори». Тобто прості зазначення походження товару

(ЯКІ МОЖУТЬ буТИ ВИКОрИСТанІ ДЛЯ ВИробІВ, ОСОблИВОСТІ ЯКИХ НЄ ВИ-і ,

пливають із географічного середовища) виключені з норм закону.-; Із метою одержання охорони відповідно до Лісабонської угоди! найменування місця походження повинно відповідати двом;; умовам:

1) найменування місця походження повинно визнаватися й охоронятися як таке в країні походження. Під країною походжен- ; ня Угода розуміє «країну, назва якої становить найменування? місця походження, яке створило товару його репутацію, або країни, в якій міститься район або місцевість, назви яких дали найменування такого місця походження» (2). При цьому для тієї або іншої країни недостатньо охороняти її найменування місць \ походження звичайним шляхом. Кожне найменування місця по­ходження ще повинно видобути користь із виразної і позитивно застереженої охорони, що випливає зі спеціального офіційного акта (законодавчого або адміністративного положення, або судо­вого рішення, або реєстрації). Такий офіційний акт вимагається тому, що повинні бути визначені специфічні елементи об'єкта охорони (географічний район, законні користувачі найменування місця походження, характер товару). Ці елементи повинні бути зазначені в заявці на міжнародну реєстрацію відповідно до Прави­ла 1 Лісабонської угоди;

2) найменування місця походження повинно реєструватися в Міжнародному бюро ВОІВ. Статті 5 і 7 самої Угоди та Інструкція викладають процедуру міжнародної реєстрації.

Міжнародна реєстрація повинна запитуватися компетентним відомством країни походження і тому не може бути затребувана зацікавленими сторонами. Проте національне відомство запитує міжнародну реєстрацію не від свого власного імені, а від імені «будь-яких фізичних або юридичних осіб, публічних або приват­них», що мають право використати найменування місця похо­дження відповідно до чинного національного законодавства.

Глава 21. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення Міжнародне бюро ВОІВ не має ніякої правомочності проводити експертизу заявки по суті; воно може проводити тільки формаль­ну експертизу. Відповідно до ст. 5 (2) Лісабонської угоди Міжна­родне бюро ВОІВ повідомляє без затримки про реєстрації відомст­ва країн — членів Лісабонської угоди і публікує відомості про реєстрацію у своєму періодичному бюлетені. Зазначалося, що за даними на січень 1997 р. зареєстровано таким чином 730 наймену­вань місць походження відповідно до Лісабонської угоди, 713 із яких ще мали дію на цю дату1.

Охорона, що надається міжнародною реєстрацією, є необме­женою в часі. Стаття 6 Угоди закріплює, що найменування, що користується правовою охороною, не може вважатися родовим поняттям в жодній із договірних держав доти, доки воно охоро­няється як найменування місця походження товару в країні похо­дження. Стаття 7 передбачає, що реєстрація не потребує продов­ження і підлягає оплаті одного збору. Міжнародна реєстрація втра­чає дію тільки в двох випадках: коли зареєстроване найменування стало родовим поняттям у країні походження або коли міжнарод­на реєстрація анульована Міжнародним бюро за клопотанням відомства країни походження.

Мадридська угода про припинення неправдивих або тих, що вводять в оману, зазначень походження на товарах. Угода є спеціальною угодою в межах Паризького союзу. Угода спрямована на припинення не тільки неправдивих, а й тих, що вводять в ома­ну, зазначень походження на товарах.

Стаття 1 (1) Мадридської угоди передбачає, що на будь-який товар, що містить неправдиве або таке, що вводить в оману, зазначення походження, яке прямо або опосередковано вказує на одну з держав — учасниць Мадридської угоди або на місце, що є в цій державі, як на сторону або місце походження товару, повинен бути накладений арешт при ввезенні в будь-яку державу — учасни­цю Мадридської угоди.

Т0^ови інтелектуальної власності. - К.: Юридичне видавництво «Ін Юре», 1999. -С 223-225.

446

447

Розділ IV. Право інтелектуальної власності на правові засоби...

В Угоді про торгові аспекти прав інтелектуальної власності ТРІПС вимагається наявність певної репутації товару щодо місця його походження. Під географічними зазначеннями Угода розуміє такі зазначення, які визначають товар як такий, що походить із терй"орії країни-члена, регіону або району цієї території, коли ця якість, репутація або інші характеристики товару значною мірою пов'язані з його географічним походженням (ст. 22).

Із метою реалізації положень Угоди ТРІПС, яка була погоджена Рішенням (ЄС) 94/800, було визначено необхідність передбачити можливість запобігання незаконному використанню географічних зазначень, захищених третьою державою — членом СОТ.

Що стосується різних форм охорони географічних зазначень на національному рівні, то експерти ВОІВ виділяють три основні сис­теми. Перша система включає охорону, яка не заснована на рішенні, винесеному компетентним органом, що здійснює охорону щодо конкретного географічного зазначення, проте яка є наслідком прямого застосування законодавчих положень або принципів, установлених судовою практикою.

Друга система стосується охорони географічних зазначень шляхом реєстрації колективних знаків (включаючи сільськогос­подарські етикетки) або сертифікаційних знаків (як гарантованих знаків). Третя система включає всі спеціальні види охорони географічних зазначень, яка є результатом рішення, винесеного компетентним органом державної влади, що здійснює охорону. Ця система включає охорону найменувань місць походження, чи то вони є результатом реєстрації у відомстві промислової власності, чи результатом прийняття указів. Ця система також включає охо­рону, здійснювану відповідно до регламентів ЄЕС про вино (Регламент ЄЕС № 823/87 зі змінами відповідно до правил ЄЕС № 2043/89; Регламент ЄЕС № 2398/89) і відповідно до Регламенту ЄЕС № 2081/92 «Про охорону географічних зазначень і найме­нувань місць походження сільськогосподарських продуктів і продовольчих товарів», а також Регламенту (ЄС) № 1493/99 від 17 травня 1999 р. про спільну організацію ринку вина.

Вдалим прикладом регулювання національним законодавством відносин щодо впровадження спеціальних видів охорони геогра-

448