Глава зо Оцінка вартості інтелектуальної власності та механізм формування цін

Оцінка майна і майнових прав — процес визначення їх вартості, націлений на відповідну галузь використання її результатів. Оцінку можна розглядати: як інструмент в системі державного регулюван­ня економіки; як діяльність спеціаліста, який має на меті визна­чення ймовірної грошової суми, що реально можна отримати при відчуженні майнових прав за оцінюваний об'єкт за конкретних ринкових умов; як вартість майна, що є мірою того, скільки гіпо­тетичний покупець буде в змозі заплатити за оцінювану власність.

Процес оцінки враховує такі етапи: 1) визначення мети і завдання оцінки; 2) складання плану та програми оцінки; 3) збір та аналіз інформації; 4) узагальнення; 5) складання звіту.

Потреба в оцінці вартості інтелектуальної власності виникає у зв'язку з:

• визначенням бази оподаткування в процесі придбання та продажу об'єктів інтелектуальної власності;

• здійсненням корпоративних операцій, пов'язаних з емісією (ремісією) статутного капіталу господарських товариств;

• визначенням вартості виключних прав, які передаються на підставі договору купівлі-продажу об'єктів інтелектуальної влас­ності чи ліцензійних договорів на право використання таких об'єктів;

• визначенням розміру компенсації (розміру відшкодування), яку потрібно сплатити відповідно до чинного законодавства влас­нику інтелектуальної власності за порушення його виключних прав;

• внесенням об'єктів інтелектуальної власності при здійсненні інноваційних чи інвестиційних проектів;

Глава ЗО. Оцінка вартості інтелектуальної власності та механізм...

• поширенням ринків збуту (шляхом надання франшизи (межі відхилення кількості поставленого товару від зазначеного в дого­ворі) та ін.);

• організацією страхуванням;

• передачею інтелектуальної власності під заставу з метою отримання кредитів;

• визначенням збитків, які отримані неправомірним викорис­танням об'єктів інтелектуальної власності;

• банкрутством підприємства в процесі його ліквідації з метою задоволення позивів кредиторів;

— проведенням приватизації (відчуження) державного майна. За своєю сутністю об'єкти інтелектуальної власності не мають

уречевленої форми, тому їх вартість не визначається з використан­ня традиційних показників, які застосовуються при здійсненні оцінки матеріальних об'єктів. Світовий досвід показує, що питан­ня адекватної ціни складне як у практичному, так і в теоретичному плані. Ймовірність та суб'єктивність у такій оцінці очевидна, що потребує залучення до розрахунку вартості інтелектуальних об'єк­тів більш удосконаленого методичного інструментарію.

При цьому слід зазначити, що розрахунки вартості об'єктів ін­телектуальної власності здійснюються для певних цілей і не мо­жуть бути використані для інших.

Методика оцінки вартості інтелектуальної власності розроб­люється відповідно до об'єкта під конкретного замовника, оскіль­ки потреба у такій оцінці виникає, як правило, у зв'язку з відчу­женням відповідних виключних прав або не виключних прав.

Із прийняттям Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оцінку діяльності в Україні» від 12 липня 2001 р. №2658-111, визначені правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інте­ресів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання їх результатів.

Законом передбачено, що оцінка майна, майнових прав — це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, яка пе-

624

625

Розділ VII. Економіко-правові засади інтелектуальної власності

редбачена в Національних стандартах оцінки майна, що затверджу­ються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших норма­тивно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог Національних стандартів і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.

У Національних стандартах оцінки майна, які сьогодні розроб­ляються, повинні міститися визначення понять, у тому числі по­няття ринкової вартості, принципів оцінки, методичних підходів та особливостей проведення оцінки відповідного майна залежно від мети оцінки, вимог до змісту звіту про оцінку та порядок його рецензування¹.

Майном, яке може оцінюватися, вважаються об'єкти в мате­ріальній формі, у тому числі земельні ділянки, будівлі та споруди (включаючи їх невід'ємні частини), машини, обладнання, транс­портні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, в то­му числі об'єкти права інтелектуальної власності; цілі майнові комплекси всіх форм власності.

Майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від прав власності, у тому числі права, які є складовими права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на проведення діяльності, використання природних ре­сурсів тощо) та права вимоги.

Датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна. Нормативно-право­вими актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту про оцінку майна (акти оцінки майна) від дати оцінки або да­ти її затвердження (погодження) замовником.

Законом передбачено, що професійно-оціночна діяльність — це діяльність оцінювачів (які мають кваліфікаційне свідоцтво оці­нювача) та суб'єктів оціночної діяльності (які мають сертифікат

¹ Прийняті на дату написання розділу стандарти: Національний стандарт № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1440 від 10 вересня 2003 p.; Національний стандарт № 2 «Оцінка нерухомого майна», затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 28 жовтня 2004 р.

626

Глава ЗО. Оцінка вартості інтелектуальної власності та механізм...

суб'єкта оціночної діяльності), яка полягає в організаційному, ме­тодичному та практичному забезпеченні проведення оцінки май­на, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна.

До суб'єктів оціночної діяльності належать суб'єкти господарю­вання — зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідного до означеного Закону.

До суб'єктів оціночної діяльності належать також органи дер­жавної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі вико­нання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі.

Оцінка майна проводиться на підставі договору між суб'єктами оціночної діяльності — суб'єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна.

Договір на проведення оцінки майна укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім.

Істотними умовами договору на проведення оцінки майна є:

• зазначення майна, що підлягає оцінці;

• мета, з якою проводиться оцінка;

• вид вартості майна, що підлягає визначенню;

• дата оцінки;

• строк виконання робіт з оцінки майна;

• розмір і порядок оплати робіт;

• права та обов'язки сторін договору;

• умови забезпечення конфіденційності результатів оцінки, інформації, використаної під час її виконання;

• відповідальність сторін за виконання або неналежне вико­нання умов договору;

• порядок вирішення спорів, які можуть виникнути під час оцінки та прийняття замовником її результатів.

627

Розділ VII. Економіко-правові засади інтелектуальної власності

Законодавством або згодою сторін договору в ньому можуть бу­ти передбачені інші істотні умови.

Не допускається встановлення в договорі розміру оплати робіт як частки вартості майна, що підлягає оцінці.

Звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності — суб'єктом господарювання від­повідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосе­редньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Акт оцінки майна є документом, що містить висновки про вар­тість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності — органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно. Акт оцінки майна підлягає затвердженню керівником органу держав­ної влади або органу місцевого самоврядування.

При здійсненні розрахунків вартості об'єктів інтелектуальної власності світова практика напрацювала низку загальних теоре­тичних підходів, до яких належить доходний, витратний та ринко­вий. Кожний із них має свої методи та методологію.

Доходний підхід передбачає, що ніхто не буде вкладати свій капітал у придбання того чи іншого об'єкта нематеріального характеру, якщо такий же дохід можливо отримати будь-яким іншим способом.

Методологія цього підходу базується на встановленні причин­ного зв'язку між функціональними (фізичними, техніко-еконо-мічними та ін.) якостями об'єкта інтелектуальної власності, який використовується у конкретному об'єкті техніки (технології), та майбутніми доходами від його використання. Головною передумо­вою такого підходу є те, що економічна цінність кожного конкрет­ного об'єкта в цей момент зумовлена очікуванням отримання в майбутньому доходів від його використання.

На практиці в кожному об'єкті техніки (технології), як правило, одночасно використовуються декілька об'єктів інтелектуальної власності (винаходи, ноу-хау та інші рішення) та на кожний об'єкт припадає лише відповідна частка вартості прав на весь об'єкт

Глава ЗО. Оцінка вартості інтелектуальної власності та механізм...

техніки (технології) в цілому. Тому, використовуючи доходний підхід, перш за все необхідно визначити розмір частки участі кож­ного конкретного суб'єкта інтелектуальної вартості в загальному прибутку (доході).

Основними методами, які реалізують це методологічне направ­лення, є методи дисконтування та капіталізації.

В основу методу дисконтування покладено один із головних фі­нансових законів, який формулюється так: сучасні гроші мають більшу вартість, ніж завтрашні.

Співвідношення поточної та майбутньої вартості об'єкта інте­лектуальної власності описують шляхом збільшення ставки дис­контування майбутніх грошових потоків за методом складного відсотка, за результатами чого оцінюються майбутні грошові пото­ки, визначається ставка дисконтування і розраховується сумарна побічна вартість майбутніх грошових потоків.

Під капіталізацією взагалі розуміють процес переводу доходів від якого-небудь майна в його вартість. Розрізняють метод прямої капіталізації і метод капіталізації за нормою віддачі.

Метод прямої капіталізації використовується в основному як експрес-метод для розрахунку залишкової вартості оцінюваного об'єкта (іноді для оцінки об'єктів, термін життя яких практично необмежений) і включає: виявлення джерел і розмірів чистого доходу, визначення ставки капіталізації і визначення вартості оцінюваного об'єкта як частки відділення щорічного доходу (чистого прибутку після податків, чистого операційного доходу), який отримано від комерційного використання об'єкта оцінки, на коефіцієнт капіталізації.

Витратний підхід оснований на припущенні, що потенційний покупець, володіючи відповідною інформацією про предмет по­купки, не заплатить за нього більше, ніж вартість іншого об'єкта в складі нематеріальних активів тієї ж корисності. Передбачається визначення витрат на відтворення первісної вартості об'єкта інте­лектуальної власності в складі нематеріальних активів підприємст­ва з урахуванням його наступних покращень чи його заміни за відрахуванням обґрунтованої поправки на суму амортизації за період використання оцінюваного об'єкта з метою встановлення

628

629

Розділ VII. Економіко-правові засади інтелектуальної власності

його реальної вартості. Для об'єктів нематеріального характеру властивий строковий і моральний знос.

Основними методами, які реалізують витратний підхід, є метод визначення початкових витрат, метод вартості заміщення та метод відновленої вартості. Вартість інтелектуальної власності, яка визначається за методом визначення початкових витрат, має назву історичної, оскільки вона перш за все базується на фактично здій­сненних витратах згідно з бухгалтерською звітністю підприємства за декілька років.

При оцінці інтелектуальної власності за методом вартості замі­щення використовують принцип заміщення, згідно з яким макси­мальна вартість власності визначається мінімальною ціною, яку необхідно сплатити при купівлі об'єкта, еквівалентного за функ­ціональними можливостями і варіантами його використання чи який володіє аналогічною споживчою вартістю.

Метод відновлюваної вартості є найбільш прийнятний для роз­рахунку вартості прав на унікальні об'єкти інтелектуальної влас­ності. Відновлювана вартість об'єкта інтелектуальної власності визначається як сума витрат, які потрібні для створення нової точ­ної копії оцінюваного об'єкта на підставі сучасних цін на сирови­ну, матеріали, енергоносії, комплектуючі витрати тощо.

Ринковий підхід до оцінки вартості інтелектуальної вартості пе­редбачає використання методу порівняльних продажів. Суть цього методу полягає в прямому порівнянні оцінюваного об'єкта з інши­ми, аналогічними за якістю, призначенням і користю, які були продані в зіставленому часі на аналогічному ринку.

Основними умовами застосування цього методу є:

— наявність інформації про факти продажу інтелектуальної власності подібного призначення і користі (об'єктів-аналогів);

• вміння оцінити вплив відмінних особливостей таких об'єктів на їх вартість;

• доступність та достовірність інформації про ціни і умови угод по об'єктам-аналогам.

У цьому випадку ринкова вартість оцінюваного об'єкта визна­чається ціною, яку може сплатити покупець типовому продавцю інтелектуальної власності на дату оцінки за аналогічний за якістю,

630

Глава ЗО. Оцінка вартості інтелектуальної власності та механізм...

призначенням і користю об'єкт на цьому ринку з урахуванням від­повідних коригувань, які враховують відмінності між оцінюваним об'єктом і його аналогом.

Після аналізу всіх даних щодо інтелектуальної власності, яку потрібно оцінити, і узгодження показників вартості, отриманих із використанням трьох означених підходів, здійснюють завершу-вальний розрахунок вартості оцінюваного об'єкта.

При визначенні ринкової вартості інтелектуальної власності враховують не лише витрати продавця, а й ефект, очікуваний по­купцем від використання об'єкта, що придбається, його конку­рентні характеристики та можливі користувачі.

При цьому важливо врахувати всі правові обмеження, визнача­ючи не тільки ступінь правового захисту (патенти, свідоцтва, ав­торські права) об'єкта оцінки, але і масштаб його використання. Тим паче, що ступінь правової захищеності кожного об'єкта прямо залежить від строку його корисного використання.

Механізм формування ціни (вартості) об'єктів права інтелекту­альної власності (ОІВ) у процесі придбання прав на їх використан­ня пов'язаний із методами оцінки, які залежать від природи похо­дження ОІВ та завдань, які вирішує продавець, виходячи зі своєї стратегії та тактики на ринку. Одночасно слід врахувати «унікаль­ність» самого ОІВ як товару, який пов'язаний залежністю вартості ОІВ з особливостями об'єкта, до якого пристосовується (прив'я­зується) ОІВ (впровадження, використання). Конкретність, ад­ресність використання ОІВ відтворюється в розрахунку вартості

самих ОІВ.

Ця особливість ОІВ не спрощує механізму визначення вартості ОІВ, а вказує на його складність, вибірковість, оригінальність. Ставши товаром, ОІВ набуває не тільки ознаки, властиві товару на ринку, але і правове поле впливу в процесі купівлі-продажу. При цьому слід враховувати ще одну особливість ОІВ, яка відтво­рюється в тому, що вартість ОІВ не може дробитися на окремі ча­стки, тому що це цілісний об'єкт необоротних активів на відміну від окремих матеріальних активів, які надходять дискретно залеж­но від виробничого циклу. Ціна покупця має відповідні обмежен­ня, які пов'язані з загальними витратами і ціною продукції, яка

631

Розділ VII. Економіко-правові засади інтелектуальної власності

продається на ринку. Якщо в ціні продавця фактор впливу вартості продукції при застосуванні ОІВ побічно враховується, то в ціні по­купця ОІВ цей фактор може бути домінуючим. Ще однією особ­ливістю ОІВ, на відміну від звичайних товарів, є можливість нада­вати їх власнику-продавцю додатковий прибуток у вигляді роялті, якими відповідно до податкового законодавства є платежі будь-якого виду, одержані у вигляді винагороди за надання дозволу на використання прав інтелектуальної власності.

Складність проблеми щодо оцінки ОІВ на ринку очевидна, тому що як оцінники від замовників ОІВ, так і оцінники від продавця повинні знайти остаточну ціну угоди, яка в ціні (вартості) враховує інтереси партнерів. В цьому випадку партнери можуть керуватися ринковою базовою оцінкою, тобто ціною на види ОІВ. На практиці найчастіше такого аналізу не існує, бо ОІВ може мати індивідуальні особливості, які не є загальними для їх відповідної групи. У цьому разі йдеться про теоретичну вартість (ціну), яка підкріплюється відповідними варіантними розрахунками.

Механізм визначення ціни ОІВ як товару можна бачити на мал. 3.

Мал. 3. Схема формування ринкової ціни ОІВ як товару

Ціну пропозиції (Ц пропозиції) встановлює продавець ОІВ, ціну попиту (Ц попиту) — покупець. Різниця між двома цими цінами визначає «маржу». Термін «маржа» застосовується на рин­ку ОІВ для оцінки можливого доходу учасників угоди. В середині маржі знаходиться ціна виконання угоди, тобто продажу ОІВ за

632