logo
Учебник по ИС

Глава 13. Патентне право: поняття, предмет, принципи, джерела

Паризька конвенція надає державам, що приєдналися до неї, повну волю щодо національних законодавств про охорону про­мислової власності, за винятком низки положень, яких обов'язко­во повинні дотримуватися всі держави-учасниці.

Одне з найважливіших положень Паризької конвенції — прин­цип «національного режиму», згідно з яким кожна держава-учасни-ця зобов'язана надавати громадянам інших держав-учасниць такі самі права з охорони прав на об'єкти промислової власності, які вона надає або коли-небудь буде надавати своїм громадянам. Це стосується і осіб, що проживають або що мають постійне місцез­находження на території держави-учасниці, при цьому згідно з Конвенцією іноземні громадяни зобов'язані вести свої справи за допомогою національних патентних повірених.

Другим найважливішим положенням є принцип конвенційного пріоритету (ст. 4). Він передбачає, що будь-який заявник, що по­дав правильно оформлену заявку на патент на винахід, корисну модель, промисловий зразок в одній країні, може протягом визна­ченого терміну зажадати охорону в усіх державах-учасницях зі збе­реженням пріоритету першої заявки. Для патентів на винаходи і корисні моделі цей термін становить 12 місяців із дати подачі первісної заявки, для промислових зразків — шість місяців.

Право пріоритету означає, що ці наступні заявки в інших дер­жавах будуть розглядатися як подані на дату подачі першої заявки, тобто вони будуть мати пріоритет перед будь-якими заявками, по­даними у цей термін, і їм не будуть протиставлені публікації або інші дії, що відбулися за цей проміжок часу.

Крім того, надається виставковий пріоритет об'єктам промис­лової власності, які демонструвалися на офіційних міжнародних виставках, організованих на території однієї з країн-учасниць Конвенції.

Договір про патентну кооперацію (РСТ) був підписаний у 1970 р. і набрав сили в 1978 р. Станом на 15 квітня 2006 р. учасниками Договору були 130 держав — учасниць Паризької конвенції. Договір передбачає подачу міжнародних заявок на винаходи, а та­кож міжнародне співробітництво (кооперацію) у сфері патентного пошуку. РСТ забезпечує можливість подачі міжнародної (патент-

326

327

Розділ III. Патентне право

ної) заявки, що має у кожній країні — учасниці Договору, визначе­ної заявником, таку ж дію, що і звичайна національна патентна за­явка, яка безпосередньо подана до патентного відомства зазначе­ної країни. Заявка повинна відповідати визначеним вимогам РСТ щодо оформлення та розкриття суті винаходу, викладу пунктів формули. У заяві до міжнародної заявки повинні бути зазначені ті держави — учасниці Договору, у яких заявник згодом буде проси­ти охорони свого винаходу (зазначені держави).

Слід зазначити, що РСТ не передбачає видачі ніякого міжна­родного патенту. Договір не торкається прав держав-учасниць щодо видачі або відмовлення у видачі патенту на винахід.

Процедура патентування відповідно до системи РСТ має такі переваги. Заявник подає до національного патентного відомства одну заявку однією мовою, оформлену відповідним чином, із за­значенням держав — учасниць Договору, в яких він бажає одержа­ти патент. При цьому він звільняється від зайвих витрат на підго­товку заявок на той самий винахід відповідно до вимог різних національних патентних відомств.

Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для патентної процедури був підписаний у 1977 р. На сьогодні до нього приєдналися 37 держав — учасниць Паризь­кої конвенції.

Розробка і прийняття Будапештського договору були пов'язані з бурхливим розвитком мікробіології та труднощами ідентифікації і визначення новизни штамів мікроорганізмів. Практично це мож­на здійснити тільки через порівняння зразків мікроорганізмів, що є (депоновані) у якій-небудь колекції.

Основне положення Договору полягає в тому, що держави-учасниці, які передбачають депонування мікроорганізмів для па­тентної процедури (тобто коли депонування на дату подачі заявки на винахід, що включає мікробіологічний об'єкт, вважається не­обхідним для задоволення вимоги розкриття винаходу), зобов'язу­ються визнавати депонування у будь-якому міжнародному органі із депонування. Статус міжнародного органу з депонування на­дається тільки національним колекціям зразків мікроорганізмів, що відповідають усім технічним умовам і мають гарантії своєї дер-