logo
Учебник по ИС

Глава 9. Правова охорона суміжних прав

надане виключне право в чіткій і зрозумілій формі і без будь-яких спеціальних умов.

Одним із елементів цього положення є включення прямого і не­прямого відтворення. Таке формулювання існує у ст. 10 Римської конвенції щодо прав виробників фонограм. Це положення має на меті показати, що виключне право не можна применшувати тільки через існування певної відстані між місцезнаходженням оригіналу записуваного виконання і місцем виготовлення його примірника. Здійснення запису з ефірного мовлення або з передачі по проводах має таке саме значення, що й обмежений у просторі перезапис з однієї касети на іншу. Будь-яка форма копіювання на відстані, яка стає можливою шляхом сповіщення через мережі комп'ютерного зв'язку між оригіналом і примірником, призначена для регулю­вання в межах цього положення.

Інший елемент положення призначений для уточнення поши­реного тлумачення, відповідно до якого і постійне, і тимчасове відтворення є відтворенням. Результатом відтворення може бути матеріальний, постійний примірник у вигляді фонограми, запису або CD-ROM'y. Це також може бути примірник виконання, запи­саного на жорсткому диску для персонального комп'ютера, або примірник, що міститься в робочій пам'яті комп'ютера. Записане виконання, яке зберігається протягом дуже короткого часу, може бути відтворене або сповіщене далі, а за допомогою відповідного пристрою воно може стати доступним для сприйняття.

Відповідно до ст. 7 Договору ВОІВ про виконання і фонограми виконавці користуються виключним правом дозволяти відтворен­ня «будь-яким способом і в будь-якій формі». Цей елемент свідчить про широкий обсяг цього права. Так, наприклад, збере­ження записаного виконання на будь-якому електронному носії є відтворенням. Відтворення передбачає також такі дії, як заванта­ження і вивантаження записаного виконання з пам'яті комп'юте­ра. Переведення в цифрову форму, тобто перенесення записаного виконання, втіленого на аналоговому носії, на цифровий носій, завжди є актом відтворення.

Вислів «будь-яким способом і в будь-якій формі» фігурує у ст. 9(1) Бернської конвенції щодо права на відтворення, яким

230

231

Розділ II. Авторське право і суміжні права

користуються автори. Воно було включене до ст. 7 Договору ВОІВ про виконання і фонограми з метою пояснення того факту, що між правами виконавців і правами авторів щодо цього не існує жодної різниці.

Право на розповсюдження. До прийняття Договору ВОІВ про ви­конання і фонограми в 1996 р. відповідно до міжнародних угод ви­конавці не мали прав розповсюджувати свої записані виконання.

Під час обговорення, яке привело до появи ст. 8 Договору ВОІВ про виконання і фонограми, присвяченої виключному праву ви­конавців на розповсюдження, було з'ясовано, що принцип загаль­ного права виконавців на розповсюдження, супроводжуваний відповідними положеннями про вичерпання, дістав широке міжнародне визнання. Проте не було досягнуто єдності думок що­до обсягу цього права після першого продажу або іншої передачі права власності на примірник записаного виконання. Національні законодавства з цього погляду відрізняються. Відповідно до біль­шості юрисдикцій щодо примірника записаного виконання право на розповсюдження перестає існувати, тобто вичерпується, після першого продажу такого примірника. Не вирішено питання про те, чи має таке вичерпання відбуватися на національному, регіональному або міжнародному рівні.

Відповідно до ст. 8 Договору ВОІВ про виконання і фонограми:

«(1) Виконавці користуються виключним правом дозволяти до­ведення до загального відома оригіналу і примірників своїх вико­нань, записаних у вигляді фонограми, шляхом продажу або іншої передачі права власності.

(2) Ніщо в цьому Договорі не впливає на свободу Договірних Сторін визначати або не визначати умови, на яких вичерпання права, згаданого в пункті (1), застосовується після першого прода­жу або іншої передачі права власності на оригінал або примірник записаного виконання з дозволу виконавця»1.

Зазначена стаття допускає міжнародне вичерпання права. Договірні Сторони у своєму національному законодавстві можуть передбачати, що право на розповсюдження не застосовується до