Учебник по ИС

Глава 11. Міжнародний досвід колективного управління...

Розмір збору за ксерокопіювання встановлюється на основі вибіркового методу. У низці спеціально відібраних і найбільш показових у своїй галузі організацій було вивчено, в якому відсотковому відношенні перебуває копіювання охоронюваних творів відносно всього копійованого цією організацією матеріалу. Ці дані застосовуються, коли йдеться про встановлення розміру збору за фотокопіювання у зіставлюваних організаціях. Закон встановлює, що право збору винагороди за фотокопіювання може бути реалізоване тільки через організації колективного управління.

Хоча ця система і може здаватися простою, проте є свідчення того, що важко визначити кількість копій, за які необхідно сплатити збір. У зв'язку з цим WORT вибрало метод укладення з різними організаціями, що використовують копіювальні апарати, угод, в яких узгоджується паушальна сума, належна виплаті. Ця сума визначається на основі статистичних досліджень, що відображають обсяг і структуру репрографічного репродукування охоронюваних творів. WORT після відрахування коштів на покриття своїх адміністративних витрат 70 % зібраної винагороди розподіляє серед авторів літературно-художніх творів і 50 % — серед авторів наукових творів. Решта сум, зібраних за репродукування цих категорій творів, розподіляється серед видавців. У тому разі, якщо контракт між автором і видавцем передбачав інший розподіл, вони повинні перерозподілити плату між собою.

Приклад Нідерландів, які також були серед перших країн, що врегулювали на законодавчому рівні питання про репрографічне репродукування, засвідчує, яке важливе значення має добре функ-ціонована система колективного управління для сприятливого вирішення проблеми в цій галузі.

Перші положення про репрографічне репродукування з'явилися в 1972—1974 роках, але вони не зачепили обмеження права на відтворення, відповідно до яких, як правило, дозволялося вільне відтворення кількох копій творів для особистого користування. У цьому відношенні Закон про авторське право навіть більш сприятливий стосовно урядових установ, бібліотек, освітніх установ та інших державних організацій. Цим установам дозволялося виготовляти для своїх внутрішніх потреб навіть більше ніж декілька копій.

286

Врешті-решт таке право було надане і комерційним організаціям. Інакше кажучи, вони могли виготовляти копії в такій кількості, яка була б «у розумних межах». Проте ця велика кількість виготівників копій зобо'язана виплачувати справедливу

винагороду.

Винагорода, виплачувана урядовими установами, бібліотеками, освітніми установами та іншими державними організаціями, була встановлена в розмірі 0,25 гульдена за копії однієї сторінки з творів ненаукового характеру. Бібліотеки могли робити окремі копії статей для користувачів і для міжбібліотечного обміну без виплати винагороди.

Фонд REPRORECHT — нідерландська організація колективного управління, яка представляє інтереси авторів і видавців, створена для збору винагороди за фотокопіювання, тривалий час боролася з труднощами при виконанні цього завдання, бо не мала спеціального статусу за законом, а її членство не було досить широким. Через це виготівники копій відмовилися мати справу з REPRORECHT, і тільки урядові організації платили певні суми товариству, щоб тільки підтримати систему, яку вони й самі

створили.

Вийти з цього безнадійного становища допоміг Указ від 23 серпня 1985 р., за яким винагорода за репрографічне відтворення повинна виплачуватися товариству колективного управління, призначеному Міністерством юстиції. При цьому не тільки інші товариства, а й самі правоволодільці не мали права збирати зазначену винагороду. 19 січня 1986 p. REPRORECHT був призначений як ексклюзивний уповноважений орган зі збору винагороди за репрографічне репродукування.

Законодавством про авторське право країн Північної Європи передбачена сильна правова позиція товариств колективного управління правами, що є типовою рисою регулювання питань репрографічного репродукування.

Закони про авторське право країн Північної Європи визнають виключне право автора здійснювати контроль за відтворенням і розповсюдженням своїх творів. У всіх законах передбачені й обмеження права на відтворення для особистого використання. З цією

287

Розділ II. Авторське право і суміжні права

метою твори, які вже були розповсюджені серед публіки, можуть бути відтворені в «єдиному» примірнику («кількох» примірниках).

У країнах Північної Європи існують спеціальні положення, які дозволяють бібліотекам і архівам робити копії для своїх власних потреб (таких як збереження їх колекцій, виготовлення копій документів і книг для видачі в тих випадках, коли оригінали перебувають у поганому стані та дуже дорогі тощо). Таким установам також дозволяється робити єдину копію зі статті, вміщеної в складеному творі, газеті або журналі, або з частини якого іншого опублікованого твору для читачів, які навчаються або займаються науковою роботою (замість видачі оригіналів).

Спільною рисою законодавства країн Північної Європи в галузі репрографічного репродукування є система так званої «поширеної колективної ліцензії», яка застосовується в угодах, укладених між товариствами колективного управління правами і компетентними державними та муніципальними органами, які займаються питаннями фотокопіювання в школах і університетах.

Відповідно до цієї системи вчителі та професори шкіл і університетів, які одержали дозвіл на копіювання від асоціації, що об'єднує більшість національних авторів певної категорії творів, мають право виготовляти копії тієї ж категорії творів, автори яких (включаючи іноземних) не є членами цієї асоціації. Автори, які не є членами асоціації, чиї твори репродукуються таким чином, користуються, наприклад, відносно виплати винагороди таким самим режимом, як і члени асоціації, що уклала договір. Вони мають також право індивідуально вимагати виплатити їм винагороду за відтворення їх творів, якщо організація, що уклала договір, вирішить використати зібрану винагороду в колективних цілях. Для авторів, які не є членами асоціації, діє своєрідна примусова ліцензія.

Існують й інші гарантії захисту прав авторів, що не є членами організації. У Швеції, наприклад, не можна здійснювати відтворення твору на підставі угоди, якщо автор надіслав заяву про заборону відтворення свого твору будь-якою з договірних сторін. У законах також міститься положення для тих можливих випадків, коли користувачі й організації зі збору винагороди не можуть досягти зго-

Содержание