logo search
Учебник по ИС

Глава 24. Право інтелектуальної власності на сорти рослин і породи...

Відповідно до ст. 487 ЦК України майновими правами інтелектуаль­ної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідченими патентом, є:

  1. право на використання сорту рослин, породи тварин, при­датних для поширення в Україні;

  2. виключне право дозволяти використання сорту рослин, по­роди тварин;

  3. виключне право перешкоджати неправомірному викорис­танню сорту рослин, породи тварин, у тому числі забороняти таке використання;

  4. інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Виключне право власника сорту рослин на дозвіл чи заборону використання сорту полягає у тому, що ніхто без його дозволу не може здійснювати щодо матеріалу сорту такі дії:

— зберігання для будь-якої із цілей, зазначених у пунктах «а»—«є» Закону України «Про охорону прав на сорти рослин».

Згідно зі ст. 40 цього Закону встановлено порядок передачі (відчу­ження) майнового права на сорт і передачі права на використання сорту.

Відповідно до даних, занесених до Реєстру сортів або Реєстру патентів на сорти, саме юридична особа — роботодавець повинна виступати заявником і розпорядником сорту, створеного за його дорученням, та набувати майнові права на нього. Але в Україні згідно з нормами Закону остаточно не визначено, хто є фундамен­том створення сортів — творча особа — селекціонер чи відповідна юридична особа — науково-селекційна установа, в якій зазначе­ний селекціонер працює.

Роботодавець, який за рахунок коштів державного бюджету на­давав авторам фінансову підтримку, спрямовану на створення та забезпечення охорони прав на сорт, виділяв у користування робочі приміщення, дослідні ділянки, лабораторне обладнання, робочу

514

515

Розділ V. Інститут прав на інші об'єкти права інтелектуальної власності

силу, пальне, хімікати та технічні засоби, необхідні для здійснення науково-селекційних робіт щодо сорту та одержання його оригіна­льного насіння (садивного матеріалу) у кількості, необхідній для визнання селекційного здобутку новим сортом рослин, фактично є інвестором і виступає замовником створення цього сорту. Але неврегульованість договірних відносин між ним та авторами сорту фактично призводить до неконтрольованого та несанкціоновано­го поширення окремими авторами насіння зареєстрованих сортів. Так, Законом не визначено обов'язковості укладання договору між співавторами сорту, що не дозволяє визначити фактичну участь кожного співавтора у процесі створення сорту, реальну ча­стку винагороди, на одержання якої вони можуть претендувати виходячи з творчого вкладу кожного з них у створення нового сор­ту. Якщо повернутися до норм ст. 7 Закону у редакції 1993 р., то нею робота автора чи авторського колективу щодо створення сор­ту визначалася творчою. Стаття ж 16 Закону у редакції 2002 р. фак­тично позбавила авторів права визначати свою копітку роботу, пов'язану зі створенням нового сорту та пошуком його вихідних форм, як результат розумової діяльності, що вже є дис­кримінаційним відносно особи селекціонера — автора сорту.