§ 1. Загальні положення

Загальновідомо, що рослинний та тваринний світ як складова частина біосфери відіграє виняткову роль у житті і діяльності люди­ни. Йому властива велика різноманітність за формами, розмірами, будовою. Так, рослини є першоджерелом органічної маси, що на­громаджується за допомогою сонячної енергії. Рослинна сировина одночасно є найважливішою сировиною для різних сфер суспільного виробництва. Рослини були першою природною апте­кою первісної людини і залишаються «зеленою аптекою» нині.

Справедливо стверджувати, що біологічне різноманіття України є її національним багатством. Його невиснажливе вико­ристання розглядається як один із пріоритетів у сфері природоко­ристування, екологічної безпеки, охорони природи, невід'ємною умовою збалансованого економічного і соціального розвитку дер­жави. Але внаслідок незбалансованого та необгрунтованого госпо­дарювання, яке здійснювалося на теренах України, особливо в останні півтора століття, відбулися значні зміни середовища існу­вання різних видів рослин. Практично знищено степ як природ­ний біом, значних змін зазнали гідрологічні умови території України у зв'язку з будівництвом рівнинних гідроелектростанцій та створенням велетенських штучних морів, осушенням боліт Полісся, обводненням Степу, масовим знищенням лісів у Карпа­тах. Крім того, спостерігається антропогенне забруднення (тобто зумовлене діяльністю людини) значних територій, в тому числі важкими металами, радіонуклідами, стійкими органічними сполуками тощо.

При цьому нашій країні належить понад чверть світових чорно­земів, і у першій половині минулого століття вона займала провідні позиції у виробництві та реалізації елітного і товарного насіння жита, твердих сортів пшениці, льону та деяких інших сільськогос­подарських культур, а також традиційних продуктів переробки їх

494

495

Розділ V. Інститут прав на інші об'єкти права інтелектуальної власності

рослинної сировини. Як свідчать історичні факти, від най­давніших часів (IV—III тисячоліття до н. є.) лісостепова зона сучас­ної України була центром землеробської культури на європейсько­му континенті. Унікальна Трипільська цивілізація існувала на території нинішньої України ще за два з половиною тисячоліття до зародження Грецької цивілізації, за сотні років до виникнення цивілізацій Шумерів і Стародавнього Єгипту¹.

Селекційна діяльність в Росії XVII—XVIII століть підтримува­лася царем Петром І. За його вказівкою та особисто ним до цієї країни було ввезене насіння нових, не відомих раніше рослин. Закладалися перші у державі «аптекарські городи» для штучного виведення лікарських та інших корисних рослин. У 1714 р. було закладено перший у Росії ботанічний сад та організовано перший в Європі інтродукційний розсадник для їх розведення².

Наукові основи селекції (від лат. selectio — добір), тобто теорії і практики створення високопродуктивних сортів і гібридів рослин, порід тварин та штамів мікроорганізмів, фактично заклав Чарльз Дарвін. У своїй науковій праці «Походження видів шляхом при­родного відбору» (1859 р.) він назвав не лише основні фактори, що спричиняють зміни у рослинах і тваринах у процесі еволюції, але й

¹ Взагалі історія такого унікального виду декоративно-прикладного мистецтва, як кераміка, налічує тисячі років, про що свідчать найдавніші викопні гончарні (керамічні) вироби, що знайдені лише на території нинішньої Київщини (Трипільської культури) і яким більше восьми тисяч років. Посуд, пластика із зображенням людей і тварин, знаряддя праці, керамічні моделі храмів і житла та інші вироби, знайдені у шарах Трипільської культури, дозволяють із гордістю оцінити високий рівень її розвитку. Саме в цей час, з метою полег­шення тяжкої роботи землероба, на території Трипільської культури було приручено дикого коня — тарпана, окремі особини якого проіснували у лісостеповій зоні України до середини XIX ст. Цей історичний факт значно вплинув не тільки на подальший розвиток землероб­ства у цьому регіоні, але й на розвиток суспільних відносин та цивілізації європейського континенту. З історичних документів відомо, що землеробську господарську діяльність трипільці здійснювали згідно зі змінами фаз Місяця. За знахідками археологів вважалося, що пращуром свійського коня є дикий кінь азіатського континенту, приручений людиною у IV—III тисячолітті до н. е., від якого походять ахалтекинські та арабські скакуни, що є найдавнішими виведеними людиною породами цих тварин. Але тарпан приручений люди­ною фактично тоді ж, тобто саме у вищезазначений період часу. Історичні факти свідчать про широке застосування коней у суспільному житті (для перевезення вантажів, у воєнній справі, спортивних і культурних заходах тощо), їх значний вплив на розвиток соціально-економічних та господарських відносин. Але коні європейського походження були більш масивними і витривалими, більш пристосованими до виконання землеробських робіт та перевезення важких вантажів на відміну від коней азіатських кровей тендітної конституції, тобто історичні факти свідчать на користь свійського коня, що існував на терені Трипільської культури, стосовно його впливу на розвиток цивілізації. ² Васильєв М. Растения и человек. — М.: Советская Россия. — 1968. — С. 11.