logo search
Учебник по ИС

§ 1. Загальна характеристика комерційного найменування

Цивільний кодекс України серед об'єктів інтелектуальної влас­ності зазначає «комерційне найменування». Водночас національ­не законодавство більшості країн світу передбачає охорону «фірмового найменування» або «фірми». Фірмове найменування закріплене у низці міжнародно-правових актів, учасницею яких виступає Україна, у тому числі у Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ст. 2), у Па­ризькій конвенції про охорону промислової власності (статті 1,8). Згідно з останньою фірмове найменування охороняється без обов'язкового подання заявки чи реєстрації.

Слід зазначити, що хоча з положень Конвенції випливає ав­томатичне надання правової охорони найменуванню, у більшості країн надання такої охорони вимагає застосування найменування у комерційній діяльності. Доречно згадати і те, що у 1967 р. Об'єднаним міжнародним бюро з захисту інтелектуальної влас­ності (BIRPI), що пізніше було реорганізоване у ВОІВ, був прий­нятий Модельний закон для країн, що розвиваються, щодо марок, фірмових найменувань та актів недобросовісної конкуренції. За­значений Модельний закон визначав фірмове найменування (trade name) як найменування або зазначення, що ідентифікує підприємство фізичної або юридичної особи. Забороняється ви­користання найменування або зазначення, якщо воно як таке або у зв'язку з використанням суперечить суспільній моралі або публічному порядку та, зокрема, може ввести в оману торговельні кола або публіку щодо суті підприємства, позначеного таким найменуванням'.

1 Model Law for Developing countries on Marks, Trade names, and Acts of Unfair Competition. — B[RPI, Geneva. - 1967.

У Коментарі BIRPI до Модельного закону зазначаються й інші обмеження щодо використання найменування. Зокрема, не до­пускається у найменуванні:

— вказівка на належність іноземного підприємства до іншої

країни;

— зазначення для підприємства іншої правової форми, ніж це є

насправді;

— ідентичність або схожість із найменуванням іншого підприємства, що не використовується на цей час, але відоме

публіці.

Водночас допускається використання фірмових найменувань, що не мають розрізняльної здатності. Вони можуть складатися з поширеного прізвища або опису підприємства. Такі найменування захищаються до або без реєстрації проти будь-яких незаконних дій третьої сторони. Зазначене стосується і фірмового найменування, що використовується третьою стороною як торговельна марка.

У випадку, коли найменування містить прізвище, інша особа, яка має таке саме прізвище, має додати до найменування такі вирізняльні елементи, що виключать введення в оману. Те саме стосується описових найменувань підприємств.

У свою чергу підприємства можуть мати тотожні назви за умови не введення в оману публіки. Зазначене не буде мати місця за віддаленості підприємств одне від іншого, зокрема, якщо вони містяться в різних частинах країни та кожне з них відоме локально. З іншого боку, розташування в одному й тому ж місці головних офісів компаній або розмір компанії може призвести до плутани­ни1.

Відповідно до ст. 489 ЦК правова охорона надається ко­мерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.

Таким чином, основною функцією комерційного найменування є індивідуалізація суб'єктів — учасників цивільного обороту.

1 Право інтелектуальної власності Європейського Союзу та законодавство України / За ред. Ю. M. Капіци: кол. авт.: Ю. М. Капіца, С. К. Ступак, В. П. Воробйов та ін. — К.: Видавни­чий Дім «Слово», 2006. - С 321.

400

401

Р озділ IV. Право інтелектуальної власності на правові засоби...

Доречно звернути увагу, що у главі 43 ЦК, присвяченій праву інтелектуальної власності на комерційне найменування, відсутня відповідь, хто є суб'єктом зазначених прав, а лише в положеннях про юридичні особи зазначається, що юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування (ч. 2 ст. 90 ЦК).

Господарський кодекс України (далі — ГК) закріплює, що комерційне найменування може мати суб'єкт господарювання — юридична особа або громадянин-підприємець. При цьому останній має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім'я. У зв'язку з цим, на наш погляд, у ЦК потрібно закріпити, що суб'єктами прав на комерційне найменування можуть бути юри­дичні і фізичні особи — підприємці.

Отже, комерційні найменування — це найменування, під якими підприємницькі юридичні особи і фізичні особи — підприємці виступа­ють у цивільному обороті і які індивідуалізують цих осіб серед інших його учасників.

На відміну від інших правових засобів індивідуалізації (торго­вельних марок та географічних зазначень), для набуття права інте­лектуальної власності на комерційне найменування не вима­гається виконання формальних дій. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним із моменту пер­шого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і неза­лежно від того, чи є комерційне найменування частиною торго­вельної марки (ч. 2 ст. 489 ЦК).

Легкість набуття прав інтелектуальної власності зазвичай спричиняє складність їх захисту. Про це, зокрема, свідчить практи­ка захисту авторських прав. Так, автор не завжди може довести своє авторство на творчий результат та дату виникнення прав на нього. Аналогічна ситуація з доведенням наявності прав на комерційне найменування. Щоб захистити права, потрібно довести першість у використанні позначення як комерційного найменування. Тому правоволодільцям уже на перших етапах доцільно фіксувати факти використання комерційного позначення доречними способами. Зокрема, на практиці трапляються випадки, коли в статуті поряд із

402