Глава 13. Патентне право: поняття, предмет, принципи, джерела

Поряд із законами у всіх країнах діють підзаконні нормативно-правові акти, розроблені урядовими органами (головним чином міністерствами — торгівлі, промисловості, економіки) і патентни­ми відомствами: декрети, ордонанси, правила, інструкції, регла­менти тощо.

Підзаконні акти більш докладно регламентують питання, що стосуються патентоздатності винаходів, що заявляються, порядку проходження заявки у патентному відомстві, видачі охоронних до­кументів і низки інших моментів, що стосуються оформлення і правової охорони винаходів.

Найважливішими актами, що видаються патентними відомст­вами, є патентні правила, за допомогою яких докладно регламен­тується діяльність патентного відомства, що стосується процесу одержання прав на винаходи. У США, Англії, Канаді патентні правила є основним актом, що містить докладну регламентацію порядку застосування патентного закону.

Велике значення мають керівництва, інструкції з експертизи за­явок, що регламентують порядок її здійснення. Ці акти формально призначаються для керівництва діяльністю експертів, однак, оскільки в них розглядаються такі питання, як патентоздатність винаходу, вимоги до патентних заявок, вони безсумнівно станов­лять інтерес і для заявників. Підзаконні акти охоплюють широке коло патентно-правових питань і мають велике практичне значен­ня при оформленні патентних прав. З їхньою допомогою виконавчі органи держав через патентні відомства здійснюють патентну політику, що зумовлюється економічним і технічним розвитком країни.

В Україні існує понад 80 підзаконних актів, затверджених по­становами Кабінету Міністрів або наказами відповідних централь­них органів виконавчої влади, зокрема Міністерством освіти і на­уки України, до системи якого входить Державний департамент інтелектуальної власності і, відповідно, Український інститут про­мислової власності (Укрпатент).

Помітне місце у патентному законодавстві багатьох країн (особ­ливо з англосаксонською системою права) посідає судова практи­ка. Пояснюється це тим, що патентне законодавство більшості

322

323

Розділ III. Патентне право

країн характеризується наявністю численних прогалин, неясністю формулювань, достатньою кількістю таких невизначених висловів, як «публічний порядок», «неочевидність», «середній фахівець» й інших, що надає судам широкі правотворчі можливості.

Суди заповнюють прогалини законодавства, дають роз'яснення і тлумачення змісту його норм і порядку їх застосування. Винятко­во велика роль судів у заповненні і тлумаченні патентних законів у тих країнах, де чинне законодавство не охоплює регулюванням де­які важливі відносини зі створення і використання винаходів, а та­кож там, де діють застарілі патентні закони (Аргентина, Бельгія й ін.). У подібних випадках судові рішення є, фактично, єдиними джерелами правового регулювання.

Особливу роль виконує судова практика у Великій Британії, США та інших країнах, що сприйняли англосаксонську систему права, де вона не тільки фактично, але й офіційно є основним дже­релом права взагалі і патентного права зокрема. Тут діє система су­дового прецеденту, відповідно до якої рішення суду обов'язкове при розгляді аналогічних справ судом тієї ж чи нижчої інстанції.

Судова практика відрізняється великою нестійкістю і супереч­ливістю. Різні суди найчастіше займають діаметрально протилежні позиції з того самого питання. Непоодинокі випадки, коли той самий суд неоднаково вирішує аналогічні суперечки. Супереч­ливість судових рішень породжує невизначеність, нестійкість па­тентно-правових відносин, викликає серйозні ускладнення при вирішенні конкретних суперечок. Складність і заплутаність судо­вої практики дають можливість великим промисловим фірмам використовувати патентне законодавство у своїх інтересах, тому що ведення судових процесів вимагає залучення висококваліфіко­ваних юристів, чиї послуги коштують дорого і тому не під силу одинаку чи невеликій фірмі.

Разом із тим, судова формотворчість відіграє і позитивну роль у розвитку патентно-правових норм. Суд є тією інстанцією, що вперше зіштовхується з виниклою життєвою ситуацією: він не може відмовити у рішенні справи через неясність чи неповноту закону і вирішує суперечку за власним переконанням на підставі загальних принципів цієї правової системи.