Глава 1. Інтелектуальна діяльність як складова творчого процесу...

недійсним на тій підставі, що продаж запатентованого виробу чи виробу, виготовленого запатентованим способом, підпадає під за­борону чи обмеження, що випливають із національного законо­давства.

Конвенція передбачає певні обмеження і щодо інших об'єктів промислової власності.

Інтернаціоналізація, безперечно, поширилася і на сферу літе­ратурно-мистецької діяльності. У 1886 р. було підписано Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів, якою був за­снований Міжнародний союз про охорону літературних і художніх творів. Слід зауважити, що первинний текст Конвенції неоднора­зово переглядався (у Берліні у 1908 р., Римі —у 1928 р., Брюсселі — у 1948 p., Стокгольмі — у 1967 p., Парижі — у 1971 р.). Бернська конвенція набула чинності на території України 25 жовтня 1995 р.

У Преамбулі Бернської конвенції сформульована мета її прий­няття: охороняти настільки ефективно й однаково, наскільки це можливо, права авторів на їхні літературні та художні твори¹.

Бернська конвенція ґрунтується на трьох принципах:

1) принципі «національного режиму», відповідно до якого ство­ рені в одній із країн — членів цього Союзу твори повинні отриму­ вати в усіх інших країнах — членах Союзу таку саму охорону, яку ця країна надає своїм громадянам;

2. принципі «автоматичної охорони», відповідно до якого національний режим не залежить від будь-яких формальних умов, охорона надається у міру факту створення твору і не зумовлюється реєстрацією, депонуванням тощо;

3. принципі «незалежності охорони», відповідно до якого во­лодіння наданими правами та їх реалізація не залежать від надан­ня охорони в країні походження твору.

У 1952 р. у Женеві була підписана ще одна конвенція — Все­світня конвенція про авторське право. У 1971 р. у Парижі на засі­данні Міжнародної конференції держав — членів ЮНЕСКО була прийнята нова редакція цієї Конвенції, що набула чинності у

Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Париж­ский акт от 24 июля 1971 г., измененный 2 октября 1979 г. — ВОИС. -Женева, 1990.— С. 8.

50

51

Розділ І. Загальні положення про інтелектуальну власність

1974 р. Постановою Верховної Ради України від 23 грудня 1993 р. Україна підтвердила своє членство у Всесвітній конвенції про ав­торське право 1952 р.

Ефективній міжнародній охороні результатів творчої діяльності сприяють багато інших міжнародних угод. Для координації їх діяльності з метою посилення міжнародного співробітництва у сфері інтелектуальної, творчої діяльності в 1967 р. у Стокгольмі бу­ла підписана Конвенція про утворення Всесвітньої організації ін­телектуальної власності (ВОІВ), яка набула чинності з 1970 p., а з 1974 р. одержала статус спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй.

ВОІВ своїми завданнями ставить:

• поліпшення взаєморозуміння і розвиток співробітництва між державами в інтересах їх взаємної користі на основі поваги до су­веренітету і рівності;

• заохочення творчої діяльності, сприяння охороні інтелекту­альної власності в усьому світі;

• модернізацію і підвищення ефективності адміністративної діяльності союзів договорів, створених у сфері охорони промисло­вої власності, а також охорони літературних і художніх творів за умови повної поваги до самостійності кожного із союзів.

Конвенція про утворення ВОІВ у поняття «інтелектуальна власність» включає дві основні сфери прав: 1) промислову влас­ність, що охоплює головним чином винаходи і товарні знаки; 2) авторське право, що стосується літературних, музичних, ху­дожніх і аудіовізуальних творів.

Діяльність ВОІВ в основному ведеться у трьох напрямках: реєстраційна діяльність, забезпечення міжурядового співробіт­ництва з адміністративних питань інтелектуальної власності і про­грамна діяльність. Усі ці види діяльності спрямовані на досягнен­ня основних завдань ВОІВ¹.

Нині членами ВОІВ перебувають 183 держави, у тому числі й Україна².

¹ Основи інтелектуальної власності. — К.: Ін Юре, 1999. — С. 36.

² Офіційний сайт ВОІВ - http://www.wipo.int/