Глава 1. Інтелектуальна діяльність як складова творчого процесу...

опублікування книги та її продажу діставалися саме йому. Це викликало велику кількість судових спорів між авторами і книго­видавцями, що свідчило про істотну недосконалість Статуту Ан­ни. Судові справи виникали головним чином з приводу співвідношення авторського права із загальним правом і авторсь­кого права із Статутом Анни. У 1774 р. Палата лордів у справі До-нальдсон проти Беккета визнала, що автор має виключне право на надрукування й опублікування своїх книг. Але як тільки книга була опублікована, права на неї регулювалися виключно Стату­том. Лише Закон про авторське право 1911 р. скасував це поло­ження.

Система привілеїв існувала також в інших країнах і за своїм змістом була приблизно такою самою. Велика французька рево­люція скасувала всі привілеї, у тому числі привілеї книговидавців. Конституційна асамблея Франції декретом 1791 р. надала автору право на публічне виконання (будь-яке опублікування твору) про­тягом усього його життя і п'яти років після його смерті спад­коємцям та іншим правонаступникам.

Декретом 1793 р. автору було надано виключне право на відтво­рення його творів протягом усього його життя і 10 років після його смерті спадкоємцям та іншим правонаступникам. Цими двома де­кретами у Франції були закладені засади авторського права. У них уже йшлося про права автора, а не видавців, як це було передбаче­но Статутом Анни.

Права авторів на твори науки, літератури і мистецтва визнава­лися як права власності. Такий підхід у цих країнах зберігся і до цього часу. Німеччина також визнала право власності на літератур­но-мистецькі твори, на що певним чином вплинула філософія Канта.

Сполучені Штати Америки до 1976 p., коли був прийнятий нині чинний Закон про авторське право, для охорони авторських прав використовували положення Статуту Анни. Закон США 1976 p. надавав охорону прав авторам протягом їх життя та 50 років після їх смерті. Проте у цьому Законі збереглася норма зі Статуту Анни, за якою всі твори для одержання охорони підлягають державній реєстрації і депонуванню.

42

43

Розділ І. Загальні положення про інтелектуальну власність

Норма про обов'язкову державну реєстрацію і депонування книг була важливою особливістю Статуту Анни. Опубліковані книги реєструвалися у Центрі книговидань, а їх копії депонували­ся для використання університетами та бібліотеками.

Крім Англії і США, обов'язкової реєстрації опублікованих книг законодавство інших країн не вимагало. Ця принципова засада ав­торського права (необов'язковість спеціальної реєстрації та будь-якої експертизи творів) збереглася в усіх правових системах.

Становлення правової охорони торговельної марки (товарних знаків). Слід відразу підкреслити, що поняття «товарний знак» у сучасному значенні виникло лише у XIX ст. Проте вирізнення ви­робниками своїх виробів (товарів) спеціальними позначеннями має давню історію. Спочатку такі позначення використовувалися як зазначення походження, приналежності виробу тому чи іншому виробникові. Потреба в індивідуалізації своїх виробів, робіт чи по­слуг у людей виникла давно. Історичні джерела наводять багато прикладів стародавнього маркування виробів. Свої вироби марку­вали виробники цегли, шкіри, книг, зброї, кухонного посуду та інших речей ще у давніх культурах. Такі позначення мали форму окремих букв, як правило, першої букви імені виробника або його ініціалів чи інших символічних позначень. Широко застосовува­лося таврування. Але такі позначення ще не виконували функцій сучасного товарного знака.

Для споживачів товарний знак — це візитна картка, символ певного виробника, гільдії, фірми тощо. Товарний знак — це пев­не позначення, яким виробник чи особа, яка надає послуги, по­значає (маркує) свої товари чи послуги з метою вирізнити їх від то­варів і послуг такого самого виду, що виробляються або надаються іншими виробниками чи особами, які надають послуги чи викону­ють певну роботу. Позначення для вирізнення товарів виробників за допомогою певних знаків, якими ці товари позначаться вироб­никами чи купцями, майже завжди були свідченням високої якості товарів, послуг чи робіт. Ця ідея не нова, вона виникла ще у стародавні часи. Уже стародавні римляни, греки і єгиптяни кори­стувалися ярликами ремісників і художників, що служили зазна­ченнями походження чи приналежності товарів певній майстерні