§ 8. Колективне управління правами у зв'язку з домашнім перезаписом

Першою країною, яка ввела компенсацію за домашній переза­пис у 1965 p., була ФРН. Другою стала Австрія (1980 p.), третьою — Угорщина (1982 p.), і потім у низці інших країн були зроблені подібні кроки (Франція, Португалія, Іспанія, Швеція).

Країни, які ввели виплату винагороди за домашній перезапис, визнали в принципі, що таку винагороду необхідно виплачувати як за аудіо-, так і за відеозапис. Оскільки необхідно було вирішити питання про об'єкти, з яких сплачується винагорода, Закон про авторське право ФРН у 1965 p., наприклад, установив виплату ви­нагороди із записувального обладнання, а в 1985 р. також і з об'єктів, на які здійснюється перезапис («чисті» стрічки). Порту­галія та Іспанія встановили виплату винагороди також із запису­вального обладнання і з об'єктів, на які здійснюється запис. Інші країни (Фінляндія, Франція, Угорщина) встановили виплату вина­городи тільки з об'єктів, на які здійснюється запис.

В Австрії розподіл за домашній перезапис у сфері звукозапису здійснюється в таких пропорціях: 56 % перераховується авторам (з яких AUSTRO-MECHANA, що управляє правами на ме­ханічний запис свого музичного репертуару, одержує 49 % і LITERAR-MECHANA, що управляє правами на літературні твори, одержує 7 %), 20 % одержують виконавці (через LSG і OSTIG), 17 % — виробники фонограм (через LSG) і 7 % одержують організації мовлення (як володільці авторського права або вироб­ники фонограм).

У разі відеозапису розподіл здійснюється за такими принципа­ми і частково через ті самі організації колективного управління, але в цьому разі організації, що представляють виробників кінема­тографічних творів (VAM), і організації мовлення (VC RUND-FUNK) також одержують порівняно високий відсоток відрахувань (22,8 % і 25,8 % відповідно). Закон містить положення, згідно з яким організації колективного управління зобов'язані виплачува-