Глава 32. Механізм комерціалізації інтелектуальної власності

В умовах господарської діяльності підприємство для створення інтелектуального продукту насамперед авансує кошти (інвестиції) для придбання (використання) необхідних факторів виробництва, тобто елементів постійного та змінного капіталу. Капітал (або інвестиції) тут виступають як виробничий капітал, функцією якого є створення інтелектуального продукту і додаткової вартості. Для одержання вартості і додаткової вартості у грошовій формі треба продати продукт капіталу. При цьому капітал набуває форми то­варного капіталу, головною функцією якого є реалізація інтелек­туального продукту й одержання додаткової вартості у грошовій формі. Таким чином, інтелектуальний продукт проходить три стадії капіталу — грошову, виробничу і товарну. Такий послідовний рух називається кругообігом інтелектуального капіталу.

З означених позицій в чистому вигляді інтелектуальний капітал — це створений або придбаний інтелектуальний продукт, який має вартісну оцінку, об'єктивований та ідентифікований (відо­кремлений від підприємства), утримується підприємством (суб'єктом господарювання) з метою ймовірності одержання при­бутку (додатковоївартості). Вартість інтелектуального продукту (товару), що створений за умов застосування найманої праці, як су­ма постійного, змінного капіталу та додаткової вартості. Вартісна оцінка інтелектуальної власності є інтелектуальний капітал, який об'єктивований та ідентифікований із позиції створеного або придбаного інтелектуального продукту, який набув право інтелек­туальної власності.

При використанні створеного інтелектуального продукту безпосередньо на самому підприємстві додаткова вартість скла­дається з двох частин, а саме: з частини додаткової вартості, яка входить до складу інтелектуального капіталу, отриманого в чисто­му вигляді, і з решти додаткової вартості, яка отримана при реалі­зації продукції з використанням інтелектуального капіталу в чистому вигляді, тобто на умовах використання вже оновлених або удосконалених засобів і предметів праці, найманої робочої сили.

Комерціалізація інтелектуальної власності виникає при вико­ристанні результатів інтелектуальної діяльності на умовах укла­дання договорів, наприклад: між співавторами патенту; між

642

643

Розділ VII. Економіко-правові засади інтелектуальної власності

власниками патенту й авторами у зв'язку з виплатою винагороди за використання об'єкта промислової власності; між власниками патенту під час комерційної реалізації інтелектуального продукту. Договори про передачу права власності, як зазначено чинним за­конодавством України, потрібно здійснювати у письмовій формі і реєструвати у чинному порядку.

Відповідно до чинного законодавства України про охорону прав інтелектуальної власності комерційну реалізацію прав на ре­зультати інтелектуальної діяльності в повному обсязі або частково власник охоронного документа здійснює шляхом передачі прав власності або видачі дозволу на його використання шляхом укла­дення ліцензійного договору.

За ліцензійним договором власник, наприклад, патенту (ліцен-зіар) надає своєму контрагенту (ліцензіату) право на використан­ня патенту в зазначених межах своїх прав. Залежно від обсягу переданих прав розрізняють договір виключної і невиключної ліцензії.

При наданні виключних прав застосовується тріада правочинно-стей «володіння, користування і розпорядження». Враховуючи не­матеріальний характер результатів інтелектуальної власності, деякі спеціалісти розглядають власність на об'єкти творчої діяльності не як класичну тріаду правочинностей власника, а в інших виключ­них правочинностях — «забороняти» і «дозволяти». В такому разі буде присутня тільки правочинність лише з використання (розпо­рядження). Особливо це важливо враховувати, коли право на інте­лектуальну власність є внеском до статутного капіталу в обмін на корпоративні права.

Із позиції правочинності власників виключних прав відносно промислової власності можна з позиції юриста віднести:

правочинності володіння:

• визначення власника патенту;

• хто з власників вирішує питання про підтримку чинності па­тенту (питання вирішують спільно або за більшістю голосів, якщо співвласників декілька);

• порядок сплати мита (одним зі співвласників або кожним почергово);