Глава 35 Розвиток освіти у сфері інтелектуальної власності в Україні

Організація патентної освіти і підвищення патентної культури є актуальною державною проблемою. Від рівня організації винахід­ницької та раціоналізаторської діяльності в Україні значною мірою залежить ефективність роботи організацій і підприємств зі створення нової техніки і вдосконалення виробництва. Як галузь знань патентознавство виникло на стику управління, права, техніки, економіки, психології, інформатики. У патентознавстві як самостійній науковій дисципліні різноманітність об'єктів науково-технічної і художньої творчості зумовила створення таких розділів: винахідницького і патентного права, патентної інфор­мації, патентної експертизи, патентних досліджень, міжнародної торгівлі ліцензіями, методології винахідницької творчості, еко­номіки винахідництва.

Система підготовки кадрів у галузі винахідництва і патенто-знавства передбачає навчання таких категорій слухачів:

— керівних працівників міністерств, відомств, підприємств, організацій;

• працівників органів із винахідництва і раціоналізації;

• патентних повірених;

• методистів та організаторів винахідницької творчості;

• винахідників, раціоналізаторів, новаторів виробництва;

• студентів вузів і технікумів, учнів професійно-технічних та педагогічних училищ, школярів.

Виходячи з цієї класифікації категорій слухачів повинні бути передбачені різні форми організації навчання, характер яких відо-

670

671

Розділ VIII. Освіта у галузі інтелектуальної власності

бражає конкретні завдання, що стоять перед галуззю виробництва, науковою або виробничою ланкою, а також умовами діяльності окремих груп.

В Україні склалася система навчання спеціалістів цього напрям­ку, що включала два канали: державний і громадський. До держав­ного входили спеціалізовані навчальні заклади (інститути і курси підвищення кваліфікації), вузи, технікуми, СПТУ, школи. До гро­мадського — інститути технічної творчості і патентознавства Това­риства винахідників і раціоналізаторів України, університети і школи технічної творчості Спілки інженерних і наукових товариств України, курси та семінари, що проводить Товариство «Знання» України, школи молодого раціоналізатора на підприємствах та ін.

Створенню єдиної державно-громадської системи навчання науково-технічної творчості в Україні сприяло введення у 1979 р. Міносвітою УРСР факультативного курсу «Основи винахідниць­кої та раціоналізаторської роботи» для учнів загальноосвітніх шкіл і міжшкільних навчально-виробничих комбінатів, введення Мінвузом України навчального курсу «Основи технічної твор­чості» для студентів вузів (56 годин) і технікумів (16 годин), а та­кож рішення Держпрофтехосвіти СРСР ЦР ВТВР про введення факультативного курсу «Творчість у моїй професії» (40 годин) для учнів професійно-технічних училищ. Було здійснено випуск на­вчальних посібників зі згаданих курсів. У колишньому СРСР на державному рівні спеціалізовану підготовку здійснювали Цент­ральний інститут підвищення кваліфікації керівних працівників і спеціалістів народного господарства в галузі патентної роботи (ЦІПК) і Вищі державні курси підвищення кваліфікації з питань патентознавства і винахідництва (ВДКПВ).

Центральний інститут підвищення кваліфікації був єдиним в СРСР навчальним закладом із підготовки патентознавців з кола спеціалістів з вищою освітою. Навчання: з відривом від вироб­ництва (денна форма) — строком до 6 міс; без відриву від вироб­ництва (вечірня форма) — 1,5 роки; заочне навчання — до 2 років.

На шести кафедрах по загальній програмі обсягом 1020 на­вчальних годин викладалися такі дисципліни: науково-технічна експертиза, винахідницьке і патентне право, патентна інформація

672

Глава 35. Розвиток освіти у сфері інтелектуальної власності в Україні і патентна документація, патентні дослідження, методологія ви­нахідницької творчості, економіка і організація винахідництва, патентування і ліцензії. Слухачі спеціалізувалися з п'яти основних напрямків: патентознавець, патентознавець-дослідник, патентоз-навець-експерт, патентознавець-інформатор, методист-організа-тор винахідницької творчості. Для патентних працівників, що навчалися на заочному відділенні, було створено навчально-кон­сультаційний пункт у Харкові. Слухачі, що успішно завершили навчання і захистили дипломну роботу, отримували другу вищу патентно-інноваційну освіту і кваліфікацію «патентознавець». При інституті діяла аспірантура і докторантура, спеціалізована вчена рада з присудження ступеня кандидата і доктора наук (юри­дична, економічна і соціологічна спеціальність).

На ВДКПВ на навчання з відривом від виробництва (на строк навчання до 2 міс.) і без відриву (на 6 міс.) приймалися особи, що мали вищу, середню спеціальну або загальну середню освіту з кола керівників підприємств і організацій, їх заступників, начальників відділів, секторів, лабораторій, цехів і інших структурних під­розділів, інженерно-технічних і наукових працівників, новаторів виробництва. Філіали ВДКПВ діяли в Києві, Харкові, Дніпропет­ровську, Донецьку, Запоріжжі, Львові. Головне завдання курсів:

• організація і здійснення очного, вечірнього і заочного на­вчання;

• організація навчального процесу згідно з затвердженими на­вчальними програмами, що включають вивчення питань винахід­ницького і патентного права, патентної інформації, експертизи за­явок на новизну і корисність, експертизи об'єктів техніки на патентну чистоту, патентування винаходів за кордоном і торгівлі ліцензіями, організації винахідницької і патентно-ліцензійної діяльності; економіки; навчання методам винахідницької творчості;

• організація лекцій і консультацій на підприємствах, в організаціях і установах з окремих питань винахідницької і патент­но-ліцензійної діяльності;

• розробка методичних вказівок і завдань із вивчення про­грам, підготовка пропозицій видання навчальних і наочних посібників;

673

Розділ VIII. Освіта у галузі інтелектуальної власності