Зміст земельних правовідносин

Одним з основних елементів земельних правовідносин є їх зміст, що включає в

себе конкретні пра­ва, обов'язки, пов­новаження учасни­ків цих відносин. Зміст земельних правовідносин визначається з врахуванням правово­го режиму їх об'єктів, правового становища суб'єктів, особливостей реалізації суб'єктивних прав та виконання обов'язків, реалізації фу­нкцій і повноважень органів державної влади та місцевого самовря­дування у сфері регулювання земельних відносин, від виду земель­них правовідносин.

Зміст земельних правовідносин визначається особливостями тих чи інших прав на землю, які реалізуються відповідними суб'єктами. Так, наприклад, ЗК України, ЦК України надають право власнику земель­ної ділянки використовувати для своїх потреб всі корисні властивості землі, що об'єктивно притаманні для тієї чи іншої земельної ділянки. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд усе, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не вста­новлено законом і якщо де не порушує прав інших осіб. Закріплена в законі можливість землевласника вільно використовувати корисні властивості землі ділянки базується на нормах чинного природоресурсного та інших галузей законодавства щодо реалізації права загаль­ного природокористування. Так, наприклад, у ст. 47 ВК України пе­редбачається, що загальне водокористування здійснюється громадя­нами для задоволення їхніх потреб (купання, плавання на човнах, лю­бительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з вод­них об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв і з кри­ниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими осо­бами та без надання відповідних дозволів.

За ЗК України (ст. 90) власники земельних ділянок мають право використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти , а також інші корисні властивості землі. Порядок використання наявних на земельній ділянці природних ре­сурсів урегульований Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червню 1991 р., ЗК України, ЛК України від 21 січня 1994 р., ВК України від 6 червня 1995 р., Кодексом України про надра від 27 липня 1994 р., іншими нормативно-правовими актами.

Закріплене в ЦК України право власника вільно використовувати на свій розсуд усе на земельній ділянці може бути обмежено законом у формі прямої заборони на використання або встановлення спеціа­льних правил користування природними ресурсами на земельних ді­лянках, що перебувають у власності тих чи інших суб'єктів. Так, на­приклад, використання ґрунтів має здійснюватись з додержанням вимог Закону "Про охорону земель". Відповідно до ст. 18 Кодексу України про надра земельні ділянки для користування надрами, крім випадків, передбачених ст. 23 цього Кодексу, надаються користува­чам надр після одержання ними спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами чи гірничих відводів.

Право власника на свій розсуд використовувати корисні властиво­сті земельної ділянки має здійснюватися з огляду на те, щоб таке ко­ристування не порушувало прав інших осіб. Під іншими особами не­обхідно розуміти будь-яку фізичну чи юридичну особу, права якої по­рушуються внаслідок використання власником земельної ділянки.

При цьому закон не визначає, які права особи можуть порушува­тись. Виходячи із цього, можна стверджувати, що власник земельної ділянки може на свій розсуд використовувати корисні властивості землі так, щоб не порушувати конституційних прав і свобод грома­дян та юридичних осіб.

З метою захисту прав сусідніх власників землі й землекористувачів у ЗК України встановлюються правила добросусідства, зміст яких по­лягає в тому, що: власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відпо­відно до їхнього цільового призначення, за яких власникам, землеко­ристувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруд­нення тощо); зобов'язані не використовувати земельні ділянки спосо­бами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх зе­мельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (не­припустимий вплив); співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного із них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур і охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, установлення, зберігання межових знаків тощо); можуть ви­шмагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійс­нення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров'я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та ін.

За ЦК України права та обов'язки власників земельних ділянок і землекористувачів визначаються законом, договором або ж рішенням суду. Основні правомочності суб'єктів права власності на землю за­кріплюються в ЗК України, реалізація яких здійснюється в поєднанні із правами і обов'язками, передбаченими в інших законодавчих ак­тах. Так, наприклад, за ст. 90 ЗК України власники земельних ділянок мають право: а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; б) самостійно го­сподарювати на землі; в) власності на посіви і насадження сільського­сподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копа­лини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; ґ) на відшкодування збитків у випадках, передба­чених законом; д) споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права власників земельних ділянок підля­гають відновленню в порядку, установленому законом.

За ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані: а) за­безпечувати використання їх за цільовим призначанням; б) додержу­ватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно спла­чувати земельний податок; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок і землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрун­тів і зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самовря­дування дані про стан і використання земель та інших природних ре­сурсів у порядку, установленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з установленням земельних сер­вітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем. Законом мо­жуть бути встановлені інші обов'язки власників земельних ділянок.

У чинному законодавстві визначаються також права та обов'язки користувачів земельних ділянок, функції органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері регулювання земельних відносин, повноваження цих органів щодо забезпечення раціонального викори­стання та охорони землі як об'єкта права власності українського на­роду й основного національного багатства, забезпечення законодав­стві та земельного правопорядку.