logo
Nosik_Zagalna_chastina

ОсОблИвості кримінальної відповідальності пОрушеНня земельного законодавства

Кримінальна відповідальність є найбільш суворим видом юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства. Вона настає за порушен­ня земельного законодавства в разі вчинення дій, що посягають на встановлений земельний правопорядок і являють собою підвищену суспільну небезпеку.

Особливості кримінальної відповідальності за порушення земельного законодавства такі: 1) підставою її виникнення є винне суспільно не­безпечне діяння, яке порушує нормальний, якісний стан навколишньо­го природного середовища та/або завдає шкоди життю і здоров'ю лю­дини; 2) склад суспільно небезпечного діяння має бути передбачений КК України, відсутність хоча б одного з елементів не дає можливості застосувати відповідну юридичну відповідальність; 3) для встановлен­ня конкретного складу злочину слід звернутися до спеціального земе­льного законодавства (бланкетний характер); 4) притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності не звільняє від відшкодування шкоди; 5) екологічна спрямованість суспільно небезпечного діяння, яке посягає на встановлений земельний правопорядок.

Підстави кримінальної відповідальності встановлено в ст. 2 КК України, а саме: вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого зазначеним Кодексом. Су­спільно небезпечні діяння за порушення земельного законодавства не є винятками.

За об'єктом посягань, що порушує право власності на землю,-ви­значають такі склади злочинів: "Самовільне зайняття земельної ділян­ки та самовільне будівництво" (ст. 197-1 КК України), "Забруднення або псування земель" (ст. 239 КК України) та "Безгосподарне викори­стання земель" (ст. 254 КК України).

Самовільне зайняття землі є найбільш поширеним порушенням зе­мельного законодавства, що зазіхає на права та законні інтереси вла­сників земель, землекористувачів, у тому числі орендарів.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19 червня 2003 р. "самовіль­не зайняття земельних ділянок" - це будь-які дії, що свідчать про фа­ктичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядуван­ня про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними".

Самовільне зайняття земельної ділянки може поєднуватись із само­вільним будівництвом. Відповідно до п. 1 ст. 376 ЦК України будів­ництво вважається самочинним, якщо в діях особи є одна із таких ознак: а) на земельній ділянці збудовано або будується житловий бу­динок, будівля, споруда, інше нерухоме майно; б) земельна ділянка не відведена для будівництва названих об'єктів нерухомості; в) забудова проведена або здійснюється без одержаного в установленому порядку дозволу чи належно затвердженого проекту або з істотними порушен­нями будівельних норм і правил.

Об'єктивна сторона самовільного зайняття земельної ділянки, як правило, убачається в посяганні особи на чужу земельну ділянку і ви­користання її без правових підстав, тобто за відсутності оформленого в установленому порядку права власності чи права користування зе­мельної ділянки та забудови, у випадку самочинного будівництва бу­дівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці.

Із суб'єктивної сторони, самовільне зайняття земель і самочинне будівництво завжди є навмисним порушенням закону, спрямованим на заволодіння земельною ділянкою. Відповідно до цього викорис­тання землі, що не має на меті заволодіння землею, не є самовільним зайняттям (напр., складування відходів, стоянки автомашин, проїзду, що не має на меті заволодіння землею, не є самовільним зайняттям).

Суб'єктами такого злочину можуть фізичні особи.

Відповідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні діля­нки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користу­вання ними. Приведення земельних ділянок у придатний для викори­стання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійс­нюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно за­йняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок проводиться за рішенням суду.

Одним із поширених видів порушення земельного законодавства є псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хі­мічними і радіоактивними речовинами, нафтою і нафтопродуктами, неочищеними стічними водами, виробничими та іншими відходами.

З об'єктивної сторони (ст. 239 КК України), під забрудненням розу­міється внесенім в ґрунт речовин, шкідливих для життя, здоров'я лю­дей або довкілля внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля. Під псу­ванням розуміють незаконне зняття родючого шару ґрунту і ґрунто­вого покриву, що призвело її до непридатного стану, або безконтро­льне використання такого шару, розробка корисних копалин при гео­логорозвідувальних, будівельних та інших роботах, заболочування зе­мель тощо. Суспільно небезпечне діяння як обов'язкова ознака об'єк­тивного боку злочину, передбаченого ст. 239 КК України, полягає в порушенні спеціальних правил поводження із шкідливими для людей

або довкілля речовинами, відходами чи іншими матеріалами. Тому слід зазначити, що диспозиція ст. 239 КК України є бланкетною. У даному випадку для встановлення складу злочину щодо забруднен­ня або псування земель необхідно звернутися до спеціального законо­давства про охорону якісного стану земель.

До кримінальної відповідальності має бути притягнута особа, яка здійснила забруднення або псування земель, коли це створило небез­пеку для життя і здоров'я людей чи довкілля. У цьому зв'язку в поста­нові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у спра­вах про злочини та інші правопорушення проти довкілля" від 10 грудня 2004 р. роз'яснюється, що створення небезпеки для життя і здоров'я людей має місце в разі, коли забруднення навколишнього природного середовища чи вчинення інших протиправних дій могло призвести до загибелі хоча б однієї людини, масових захворювань людей, зараження хоча б однієї людини епідемічним або інфекційним захворюванням, зниження тривалості життя чи імунного захисту лю­дей, відхилень у розвитку дітей тощо.

Із суб'єктивного боку, псування і забруднення земель є, як правило, результатом недбалості, халатності винних осіб, а то й непрямого умислу, обумовленого часом, погонею за одержанням більшого прибу­тку від землі за будь-яку ціну.

У зв'язку з особливостями об'єктивної сторони забруднення земель його суб'єктом може бути особа, яка займається діяльністю, що пов'я­зана з використанням, збереженням, транспортуванням, утилізацією речовин, відходів чи інших матеріалів, шкідливих для людей або до­вкілля, через те, що на них покладено обов'язок діяти відповідно до встановлених правил поводження з такими речовинами, відходами чи іншими матеріалами.

Щоб притягнути особу до кримінальної відповідальності за безгос­подарне використання земель, відповідний злочин повинен мати такі суспільно небезпечні наслідки: тривале зниження родючості, виве­дення земель із сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту, яке може полягати у: 1) викорис­танні земель не за призначенням, без сівозміни, заходів із захисту зе­мель від бур'янів; 2) недбалому ставленні до збереження іригаційних систем; 3) непроведенні протиерозійних, меліоративних заходів; 4) неправильній експлуатації, знищенні або пошкодженні протиеро­зійних гідротехнічних споруд; 5) нездійсненні зняття та зберігання родючого шару ґрунту підприємством при виконанні робіт, пов'яза­них з порушенням ґрунтового покриття; 6) непроведенні своєчасної та повноцінної рекультивації ділянок земель та інше, що стосується обов'язків землевласників та користувачів у сфері охорони земель.

Отже, об'єктивна сторона злочину за ст. 254 КК проявляється в безгосподарному використанні земель, якщо це спричинило тривале зниження родючості, виведення земель із сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту.

Із суб'єктивної сторони, безгосподарне використання землі може здійснюватись як умисно, так і з необережності до наслідків. Винна особа не виконує або неналежним чином виконує покладений на неї правовий обов'язок, передбачений земельним законодавством у сфері охорони земель.

Суб'єктами цього злочину можуть бути землевласники та землеко­ристувачі, на яких покладений відповідний обов'язок. Безгосподарне використання угідь через невиконання або неналежне виконання ними своїх обов'язків призводить до ерозії ґрунтів, заболочення, заро­стання земель чагарником, лісом, через що знижується родючість по­лів і частина земель вибуває із сільськогосподарського обороту.

Безпосереднім об'єктом забруднення або псування земель та його безгосподарного використання виступає природний, нормальний які­сний стан ґрунтового покриву земель, який має відповідати певним " стандартам і нормативам, санітарним вимогам, що є необхідною умовою екологічної безпеки. Враховуючи, що земля є одним із голо­вних елементів довкілля, необхідною умовою існування живих органі­змів на Землі, відносини, що пов'язані з охороною якісного стану зе­мель, мають екологічну спрямованість.

Посадові особи також можуть бути притягнуті до кримінальної від­повідальності за порушення земельного законодавства, за викорис­тання своїх повноважень з корисною чи з іншою особистою зацікав­леністю, якщо їхнім наслідком стало порушення законних прав та ін­тересів громадян. Прикладами таких зловживань є: незаконне при­пинення права власності на земельну ділянку, відведену для житлової забудови; незаконне надання земельної ділянки для будівництва ко­теджів і приватизація цієї земельної ділянки в межах особливо охо­ронних територій та об'єктів чи в межах водоохоронних зон і прибе­режних смуг та ін. Кримінальна відповідальність за такі суспільно не­безпечні діяння буде покладатися на відповідних осіб за посадові зло­чини (ст. 364 "Зловживання владою або службовим становищем", ст. 365 "Перевищення влади або службовим становищем" та ін.).