logo
Nosik_Zagalna_chastina

Земельно-правова відповідальність:поняття, підстави, порядок притягнення

У земельному праві України земельно- правова відповідальність розглядається як особливий самостійний вид юри­дичної відповідаль­ності за порушення земельного законодавства.

При цьому в земельно-правовій літературі немає єдиного погляду щодо найменування цього виду відповідальності: одні автори розгля­дають її як спеціальний вид юридичної відповідальності, інші пропо­нують усі "новітні" види відповідальності (фінансову, еколого- правову, у вузькому розумінні - земельно-правову) об'єднати під на­звою господарсько-правова відповідальність.

У ретроспективному плані інститут земельно-правової відповідаль­ності був передбачений ще в радянському земельному праві.

Наявність земельно-правової відповідальності за правопорушення земельно-правовою доктриною обґрунтовуються тим, що земля є осо­бливим об'єктом^суспільних відносин, і тому застосування загальної

цивільно-правової відповідальності є недостатнім. Крім того, земля, будучи частиною природи, нерозривно пов'язана з іншими природ­ними об'єктами, тому земельно-правова відповідальність пов'язана зі спеціальною юридичною відповідальністю, що спрямована на охоро­ну цих об'єктів.

У сучасних умовах юридичною основою для визнання земельно-правової відповідальності як самостійного виду юридичної відповіда­льності за порушення земельного законодавства є положення норм ст. 141, 143, 152, 212 ЗК України, відповідно до яких земельно-правова відповідальність застосовується у вигляді таких санкцій: примусового припинення права користування земельною ділянкою; повернення самовільно зайнятих земельних ділянок; усунення будь- яких порушень прав власника на землю; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав.

Підставою земельно-правової відповідальності є наявність право­порушень, які передбачені законом, правовою нормою. Аналіз чинно­го законодавства України дозволяє визначити такі земельні правопо­рушення, за вчинення яких застосовується земельно-правова відпові­дальність: 1) використання земельної ділянки способами, що супере­чать екологічним вимогам; 2) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; 3) систематична несплата земельного подат­ку або орендної плати; 4) неусунення допущених порушень законо­давства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовина­ми, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально- паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних сис­тем, порушення встановленого режиму використання земель, що осо­бливо охороняються, а також використання земель способами, які за­вдають шкоди здоров'ю населення) в терміни, установлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земе­льних ресурсів; 5) самовільне зайняття земель.

Виокремлення серед інших видів земельно-правової відповідально­сті примусового припинення права користування земельною ділян­кою за вчинення земельного правопорушення є доцільним, оскільки КУпАП серед видів адміністративних покарань дану санкцію не пе­редбачає, також не передбачена така санкція і в Кримінальному Ко­дексі України. Щодо норм цивільного законодавства, то ст. 378 ЦК України передбачає припинення права власності на земельну ділянку за рішенням суду, але ця норма носить бланкетний характер і відси­лає до норм земельного законодавства. Крім того, така відповідаль­ність згідно із земельним законодавством не встановлюється за вчи­нення земельних правопорушень.

Диференційований підхід до розгляду змісту ст. 141 і 143 ЗК Укра­їни дає змоіу визначити відповідні правопорушення, за які особи не­суть земельно-правову відповідальності у вигляді примусового при­пинення права користування земельною ділянкою, а саме: викорис­тання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимо­гам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними вода­ми, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослина­ми, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інже­нерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановле­ного режиму використання земель, що особливо охороняються, а та­кож використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в терміни, установлені вказівками спеціально уповнова­жених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів; систе­матична несплата земельного податку або орендної плати. Закон не пов'язує дані випадки з видами та строками права землекористуван­ня, що дозволяє зробити висновок про їхнє поширення як на постій­не, так і тимчасове землекористування.

Відповідно до ст. 144 ЗК України припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земель­ного законодавства, здійснюється за умови неусунення факту нена­лежного використання земельної ділянки після накладення адмініст­ративного стягнення у вигляді штрафу. Отже, в разі виявлення по­рушення земельного законодавства державний інспектор з викорис­тання та охорони земель складає протокол про порушення і видає особі, яка допустила порушення, указівку про його усунення в 30- денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного за­конодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного за­конодавства, державний інспектор з використання та охорони земель відповідно до закону накладає на таку особу адміністративне стяг­нення і повторно видає вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк.

У разі неусунення порушення земельного законодавства в 30- денний строк державний інспектор з використання та охорони зе­мель звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу

місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права ко­ристування земельною ділянкою.

Відносини щодо підготовки та внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань з питань до­тримання вимог земельного законодавства регулюються Порядком підготовки та внесення до органів виконавчої влади або органів міс­цевого самоврядування клопотань з питань дотримання вимог земе­льного законодавства (далі Порядок), затвердженим наказом Держа­вного комітету України по земельних ресурсах № 407 від 14 грудня 2004 р., відповідно до п. 2.2.4 якого підставою для внесення клопо­тання є виявлення порушень вимог земельного законодавства, а саме щодо припинення права користування земельною ділянкою відповід­но до закону. Строки внесення клопотання зазначаються в п. 4.2 По­рядку, відповідно до якого таке клопотання вноситься в місячний строк з моменту виявлення правопорушення.

Наступним кроком є прийняття рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користу­вання земельною ділянкою, яке може бути оскаржено землекористува­чем у судовому порядку. Після прийняття рішення про припинення права користування земельною ділянкою орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування направляє до суду заяву про припи­нення права на земельну ділянку, оскільки відповідно до норм земель­ного законодавства примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється в судовому порядку. Після закінчення десятиденного строку з моменту прийняття рішення суду про припинення прав на земельну ділянку орган виконавчої влади або орган місцевого само­врядування, що надавав земельну ділянку, направляє заяву про дер­жавну реєстрацію припинення права на земельну ділянку.

Припинення права користування земельною ділянкою не звільняє осіб, винних у порушенні земельного законодавства, від відшкоду­вання шкоди, нанесеної земельним правопорушенням.

Як приклад земельно-правової відповідальності також виділяють відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки. Самові­льне зайняття є найбільш поширеним порушенням земельного зако­нодавства.

Самовільне зайняття земельних ділянок відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначається як будь-які дії особи, що свідчать про фактичне використання ненаданої їй земельної ділянки чи намір використову­вати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості) до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його дер­жавної реєстрації.

Порядок притягнення до відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки здійснюється шляхом подання власником або кори­стувачем земельної ділянки до суду позовної заяви. Традиційно такі позовні заяви містять вимоги про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом усунення перешкод у користуванні земель­ною ділянкою та приведення ділянки в придатний для використання стан (відновити порушені межові знаки, знести самовільно зведені будівлі, споруди). Після набрання рішенням суду про задоволення по­зовних вимог законної сили в разі відмови відповідача в добровіль­ному порядку виконати судове рішення державна виконавча служба застосовує заходи для примусового виконання рішення суду.

За самовільне зайняття земельної ділянки настає й адміністратив­на відповідальність відповідно до ст. 53-1 Кодексу України про адмі­ністративні правопорушення й кримінальна відповідальність відпові­дно до ст. 197-1 КК України, однак у правовій доктрині розрізняють адміністративну і земельно-правову відповідальність за своєю приро­дою, порядком притягнення, цілями застосування заходів.

Отже, виділення земельно-правової відповідальності як самостій­ного виду юридичної відповідальності за порушення земельного зако­нодавства є обґрунтованим, вагомою підставою чого є закріплення нормами чинного земельного законодавства таких видів земельно- правових санкцій, які не можна віднести до загальновідомих (тради­ційних) видів відповідальності. До того ж традиційні види відповіда­льності передбачають негативні наслідки для правопорушника, зали­шаючи земельну ділянку поза увагою.