§ 9. Право на земельну частку (пай):

поняття, об'єкти, суб'єкти, зміст, набуття, реалізація, припинення (В.В. Носік, д-р юрид. наук, проф., Т.О. Кбваленко, канд. юрид. наук, доц.,

РОЗДІЛ 1 3

ЗЕМЕЛЬНЕ ПРАВО В ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ 3

Поняття та предмет земельного права України 3

Тому своєчасне прийняття законів дозволяє ефективно забезпечу­вати регулювання суспільних відносин, тоді як їхня відсутність, або ж неузгодженість прийнятих у різний час нормативно-правових актів гальмує розвиток правовідносин не лише у сфері використання землі як об'єкта права власності українського народу, а й у будь-якій суспі­льній діяльності. 22

Основні етапи, стан і тенденції розвитку земельного права України 22

Види джерел земельного права України 30

РОЗДІЛ 4 ПРАВА НА ЗЕМЛЮ В УКРАЇНІ 50

Поняття та види прав на землю в Україні 50

Форми права власності на землю 62

РОЗДІЛ 6 ПРАВА НА КОРИСТУВАННЯ ЗЕМЛЕЮ 79

Право на корис­тування чужою зе­мельною ділянкою для сільськогосподар­ських потреб або ж емфітевзис визнача­ється в земельному та цивільному законодавстві як довгострокове, відчужуване, успад­ковуване право особи на користування земельною ділянкою, що на­лежить іншій особі, для сільськогосподарських потреб. 94

Юридичні обов'язки власників землі та землекористувачів за договором й іншими правочинами 113

Тому в Україні мають створюватися такі умови та юри­дичні засоби, за наявності яких особа мала б можливість вільно і безперешкодно реалізувати закріплене за нею право. З огляду на де одним із найголовніших завдань держави в галузі земельного права і законодавства є запровадження системи дієвих юридичних засо­бів забезпечення здійснення земельних прав фізичними і юридич­ними особами, а також захист законних прав громадян та юридич­них осіб на землю. 119

Юридичні гаран­тії здійснення суб'єктивних прав на землю, визначені в чинному земельному законодавстві. Відповідно до п. "ґ" ст. 5 ЗК України дер­жава має створити належні умови здійснення права власності на зе­млю та права землекористування, забезпечити громадянам та юри­дичним особам рівні умови захисту прав власності на землю і права землекористування, визначити правовий режим земель окремих кате­горій, забезпечувати використання й охорону землі як основного наці­онального багатства та об'єкта права власності українського народу. 122

Державне регулювання земельних відносин органом законодавчої влади України 145

Землеустрій: поняття, правові форми, види, порядок здійснення та юридичне значення 164

Державна реєстрація прав на землю: поняття, зміст, порядок ведення, юридичне значення 174

Межування земель: ПОНЯТТЯ, порядок здійснення та юридичне значення 190

Особливості адміністративної відповідальності за порушення земельного законодавства 202

Особливості цивільно-правової та майнової відповідальності за порушення земельного законодавства 205

Одним із видів юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства в ст. 211 ЗК України названо також цивільно-правову. 206

Земельно-правова відповідальність:поняття, підстави, порядок притягнення 208

§ 3. Особливості цивільно-правової та майнової відповідальності за порушення земельного законодавства

(Г.І. Балюк, д-р юрид. наук, проф., М.О. Суярко, асист.) ... 306

§ 4. Земельно-правова відповідальність: поняття, підстави, порядок притягнення^

РОЗДІЛ 1

ЗЕМЕЛЬНЕ ПРАВО В ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ

Поняття та предмет земельного права України

Земельне право Ук­раїни є самостійним, особливим,комплекс­ним соціальним і державно-правовим явищем, яке можна розглядати в бага­тьох аспектах - як природне право особи, колективу і народу, як позитивне право, що виражено в законах та інших джерелах, як система правових норм, що становлять окрему галузь права та один з основних елементів національної правової системи України, а також як наука та навча­льна дисципліна.

З огляду на закріплені в Конституції України положення щодо утвердження і розбудови України як суверенної, незалежної, демок­ратичної, соціальної, правової держави на основі визнання та дії вер­ховенства права згідно з Конституцією України і прийнятих відпові­дно до неї законів земельне право України має розглядатися як право юридичне, позитивне. У такому об'єктивному значенні юридичну сутність земельного права України необхідно розкривати через зага­льні ознаки права як соціального явища, серед яких у загальній теорії права вирізняють: а) систему правових норм, установлених чи санк­ціонованих державою; б) вираження в нормах права міри свободи, рівності та справедливості; в) нормативність; ґ) формальну визначе­ність; д) системність; е) вольовий характер права, вираження в ньому суспільних, групових та індивідуальних інтересів; є) загальність та обов'язковість права; ж) державну забезпеченість, гарантованість права аж до примусу.

За своїм соціальним призначенням земельно-правові норми покли­кані забезпечувати визнані в суспільстві та законодавчо виражені в Основному законі держави та інших джерелах свободу, відносну рів­ність і справедливість особи, колективу і народу у здійсненні гаранто­ваних у Конституції України прав і виконанні обов'язків щодо вико­ристання землі для задоволення приватних і суспільних потреб та ін­тересів. При цьому земельне право України не виключає можливості реалізації природних прав людини на землю, якщо такі права з тих чи інших причин не були законодавчо закріплені, однак їхнє здійс­нення визнається в суспільстві й не суперечить законам держави та верховенству права. Тому якість та ефективність земельного права значною мірою залежить від того, наскільки повно і своєчасно дер­жава закріплює в правових нормах об'єктивні природні права тих чи інших суб'єктів на землю, створює рівні й справедливі умови для здійснення і захисту таких прав. Земельне право має адекватно відо­бражати суспільні відносини, що виникають у сфері здійснення прав на землю, використання та охорони землі, а також своєчасно відо­бражати нові суспільні явища і процеси у сфері земельних відносин.

У системному виразі Земельне право України є нормативною осно­вою формування, розвитку і функціонування всіх інших елементів пра­вової системи - правотворчості, правозастосування, правовідносин, правосвідомості у сфері здійснення прав на землю, використання землі як об'єкта права власності українського народу та основного національ­ного багатства, що перебуває під особливою охороною держави.

Нормативний характер земельного права України є визначальним для встановлення чи санкціонування державою визнаних у суспільс­тві обов'язкових правил поведінки для всіх суб'єктів суспільних від­носин у сфері здійснення прав на землю і земельні ділянки, раціона­льного використання та охорони землі, застосування органами дер­жавної влади та місцевого самоврядування тих чи інших способів правового регулювання земельних відносин, визначення меж і спосо­бів адміністративного впливу на учасників земельних відносин, вибо­ру форм і способів захисту земельних прав громадян, юридичних осіб, держави, українського народу, утвердження законності й пра­вопорядку в галузі земельних відносин.

Нормативність земельного права України дозволяє забезпечувати однаковий підхід до регулювання земельних відносин на всій терито­рії України, установлювати загальні дозволяння, заборони, обмежен­ня у здійсненні прав на землю, визначати межі та правові обмеження в набутті та реалізації суб'єктивних прав на землю і земельні ділянки, закріплювати основні засади, форми та межі державного і самовряд­ного регулювання земельних відносин тощо.

Нормативний характер земельного права України поєднується з формальною визначеністю його приписів, що виражаються в Кон­ституції України, законах, указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актах ор­ганів державної влади та місцевого самоврядування щодо регулю­вання земельних відносин. У цьому зв'язку в теорії земельного права та в правозастосуванні залишаються не визначеними підходи до можливості застосування судових прецедентів і правових звичаїв до встановлення загальних і обов'язкових правил поведінки суб'єктів земельних правовідносин.

Земельне право України має вольовий характер, оскільки в його нор­мах виражаються суперечливі за змістом і характером всенародні, дер­жавні, громадські, приватні, колективні, групові потреби та інтереси щодо використання землі. Так, наприклад, за Конституцією України ви­ключно на основі волевиявлення українського народу шляхом прове­дення референдуму може бути змінена територія нашої держави. Без такого всенародного волевиявлення органи державної влади та місце­вого самоврядування не можуть приймати рішення про відчуження зе­мельних ділянок у власність іноземних держав як суб'єктів міжнародно­го публічного права. В умовах розбудови демократичного суспільства земельне право України має стати засобом розв'язання внутрішніх сус­пільних протиріч у сфері земельних відносин, утвердження нових за змістом і юридичною природою земельних відносин на основі органіч­ного поєднання публічних і приватних інтересів у здійсненні прав на землю в межах території України, а також забезпечувати розв'язання земельно-правових проблем між Україною та іншими державами щодо землі як об'єкта права власності українського народу.

Загальна обов'язковість норм земельного права та державна гарантованість і забезпеченість реалізації його норм є однією з передумов стабільності та поступальності в здійсненні земельної реформи, забез­печення рівного доступу всіх суб'єктів до набуття, реалізації й захисту прав на землю, додержання законності та утвердження нового пра­вопорядку у сфері земельних відносин.

Крім розглянутих вище загальних ознак поняття "земельне право України" як галузі національної правової системи, ця юридична кате­горія має також і спеціальні ознаки, які розкривають особливості предмета земельного права України в його статичному виразі, а та­кож у динаміці шляхом реалізації нормативних положень у механізмі

правового регулювання земельних відносин і вирізняють його серед інших галузей права в національній правовій системі України.

Передусім земельне право України є явищем історичним, оскільки його зародження, формування і розвиток детерміновані об'єктивними і суб'єктивними передумовами зміни земельного ладу на рубежі XX- XXI ст., що склалися у зв'язку з розпадом Союзу РСР і реалізацією українським народом права нації на самовизначення та утворення України як самостійної, незалежної, демократичної, правової держа­ви. У становленні земельного права України впродовж останніх 18 років можна вирізнити декілька основних етапів, кожен з яких характеризується особливостями реалізації різних за напрямками, змістом, наслідками юридичних моделей реформування земельних відносин з метою запровадження в Україні нового земельного ладу, який би базувався на ринкових засадах використання землі та демо­кратичних принципах регулювання земельних відносин. Через те, що земельна реформа в Україні не завершена, сучасне земельне право має перехідний характер від радянського земельного права до нового за змістом, основними засадами, функціями, методами земельного права України, яке має гармонізуватися з правом і законодавством Європейського Союзу щодо використання землі та охорони довкілля.

Методологічну основу функціонування земельного права України мають становити вчення національної та зарубіжної філософської, економічної, екологічної, аграрної, біологічної, юридичної та інших доктрин про взаємозв'язок землі, людини, суспільства і природи, а також про використання землі як основи економічного, соціального, державно-правового, демографічного, духовного, культурного роз­витку народу і збереження землі й довкілля поліпшеним для при­йдешніх поколінь.

У взаємозв'язку земля-людина-природа виключна роль належить землі, оскільки особливості землі як об'єкта правового регулювання суспільних відносин зумовлені її об'єктивними фізичними ознаками і функціями, які вона виконує в природі, економіці, суспільстві, а та­кож суб'єктивними юридичними властивостями, які визначають її як об'єкт земельного права.

У багатьох нормах земельного права України використовується те­рмін і поняття "земля", однак поки що ми не маємо закріпленого в нормах національного земельного законодавства єдиного визначення цього поняття як юридичної категорії та об'єкта правового регулю­вання суспільних відносин.

Водночас у науці земельного, аграрного, екологічного права загаль­новизнаними є теоретичні висновки і положення про те, що правовий режим землі як об'єкта суспільних відносин має визначатися з ураху­ванням фізичних ознак, які об'єктивно притаманні землі як природ­ному об'єкту в біосфері й серед яких можна назвати найбільш істотні властивості: а) розташована над надрами поверхневий шар земної кори, що має ґрунтовий покрив з усім його біогеоценозом, зайнятий лісами, водними об'єктами; б) є основою природних ландшафтів; в) має родючий шар ґрунту; г) як територія - обмежена кордонами чи зовнішніми межами; д) вона не може бути фізично створена людиною заново чи розширена або ж зменшена; е) вона є абсолютно нерухо­мим природним і матеріальним об'єктом, який не може бути перемі­щений людиною з одного місця в інше; є) має певне географічне по­ложення з повітряним простором, а також природними та створени­ми людиною умовами і ресурсами; ж) є національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Названі вище ознаки землі як об'єкта правового регулювання 'до­зволяють визначити основні функції, які виконує земля в природі, економіці, суспільстві, а саме вона є: а) матеріальною і територіаль­ною основою навколишнього природного середовища і місцем, умо­вами, засобом життя і діяльності людини та існування всіх живих ор­ганізмів; б) просторовим і територіальним операційним базисом для місць розселення людей, їхньої виробничої, соціальної та іншої діяль­ності; в) із верхнім родючим шаром ґрунту виступає як головний засіб виробництва в сільському і лісовому господарстві; г) є інвестиційним потенціалом (капіталом) для економічного і соціального розвитку те­риторій на місцевому, регіональному і національному рівнях.

Як об'єкт правового регулювання земля характеризується юридични­ми ознаками, які дозволяють визначати загальний і спеціальний право­вий режим землі в межах державної території, окремих категорій зе­мель, земель у межах адміністративно-територіальних утворень, окре­мих земельних ділянок. Такі ознаки закріплені в нормах Конституції України та інших законах, які закріплюють правовий режим землі в Україні, зокрема: а) це територія в межах державного кордону як осно­ва державного суверенітету і національної безпеки; б) у межах території України є об'єктом права власності українського народу; в) є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною дер­жави; ґ) просторова основа для адміністративно-територіального поділу; д) за основним цільовим призначенням може поділятися на визначені законом категорії із спеціальним правовим режимом використання;

е) може використовуватися відповідно до закону на різних правових титулах (право власності, право оренди, право постійного користуван­ня, право довічного спадкового володіння) тощо.

У земельному праві України самостійним об'єктом правового регу­лювання визнаються також земельні ділянки, які характеризуються певними фізичними і юридичними ознаками, завдяки яким устано­влюється їхній правовий режим, закріплюються допустимі правові титули їхнього використання, вирішуються інші організаційно-правові питання у сфері земельних відносин. У земельному законо­давстві поняття земельної ділянки розкривається через такі ознаки, як індивідуально визначена на місцевості за місцезнаходженням, розмірами, конфігурацією, якістю ґрунтового покриву, цільовим призначенням і функціональним використанням територія, що може використовуватися відповідними суб'єктами на передбачених зако­ном правових титулах для задоволення приватних, громадських чи суспільних потреб та інтересів.

До об'єктів земельного права можна відносити і права на земельні ділянки в тих випадках, коли в нормах права встановлюються, зміню­ються чи припиняються ті чи інші юридичні титули щодо використан­ня землі, тобто коли йдеться про об'єктивні права на землю. Так, на­приклад, у радянському земельному праві було заборонено право при­ватної власності на землю. З проголошенням незалежності України в нормах ЗК України 1992 р. було закріплено не лише право приватної, а й колективної та державної власності на землю. Водночас із цього за­кону без будь-яких аргументів було вилучено право довічного спадко­вого володіння землями сільськогосподарського призначення. Рефор­мування земельних відносин призвело до виникнення такого права, як право на земельну частку (пай) на сільськогосподарські угіддя колек­тивних сільськогосподарських підприємств. До 2007 р. в нормах земе­льного законодавства не були закріплені право забудови земельної ді­лянки, право використання чужої земельної ділянки для сільськогоспо­дарських потреб тощо. Права на землю можуть бути самостійними об'­єктами земельного права в разі здійснення закріплених у правових но­рмах суб'єктивних прав на земельні ділянки, зокрема при набутті пра­ва власності чи права оренди земельної ділянки на конкурентних заса­дах, передачі землі в іпотеку, при заставі землі тощо.

У нормах земельного права визначаються не лише об'єкти правово­го регулювання, а й суб'єкти та їхній правовий статус у сфері земель­них відносин, які виникають у зв'язку з реалізацією ними суб'єктив­них прав і виконанням обов'язків щодо землі. За законами України суб'єктами земельного права визнаються український народ, держава Україна, територіальні громади, громадяни і юридичні особи України, органи державної влади та місцевого самоврядування, АР Крим та інші адміністративно-територіальні утворення, особи без громадянст­ва, іноземні фізичні та юридичні особи, іноземні держави та міжна­родні організації, уповноважені особи.

Як самостійна галузь земельне право характеризується особливос­тями його змісту, який становлять формально виражені в законах та інших нормативних джерелах матеріальні й процесуальні норми, у яких установлюються правила поведінки, закріплюються положення, що забезпечують реалізацію свободи у використанні землі шляхом на­буття і реалізації суб'єктивних прав і виконання обов'язків у земель­них правовідносинах, визначають роль і місце держави і територіа­льних громад у регулюванні земельних відносин, установлюють мож­ливі й допустимі способи правового регулювання земельних відносин, передбачають механізм реалізації конституційних гарантій здійснен­ня і захисту земельних прав усіх суб'єктів земельних відносин, забез­печують раціональне та ефективне використання і охорону землі, а також законність і правовий порядок у сфері використання землі в межах території України.

Об'єкти, суб'єкти, зміст земельного права України визначають його особливий, неповторний предмет правового регулювання, який ста­новлять суспільні відносини, що виникають між їхніми учасниками у зв'язку з реалізацією формально визначених у Конституції України, законах та інших джерелах правових імперативів і положень щодо використання землі як об'єкта права власності українського народу та основного національного багатства, яке перебуває під особливою охороною держави, а також у сфері здійснення суб'єктивних прав на землю, реформування земельних відносин, раціонального використання та охорони землі, діяльності органів державної влади і місце­вого самоврядування в галузі регулювання земельних відносин, за­хисту земельних прав тощо. Земельні правовідносини можуть кла­сифікуватися за різними критеріями, поділятися на види, групи. Однак при цьому за об'єктним і суб'єктним складом, змістом вони завжди будуть однорідними, оскільки основу їхнього формування, розвитку та функціонування становить земля як особливий і само­стійний об'єкт правового регулювання.

Істотними ознаками, які розкривають поняття земельного права України як окремої галузі права, є також закріплені в нормах законо­давства методи правового регулювання земельних відносин. У зв'язку

з реформуванням земельних відносин з виключно публічних (у межах яких забезпечувалися лише державні потреби та інтереси у викорис­танні землі) на публічно-приватні (у межах яких має забезпечуватися баланс публічних і приватних інтересів у здійсненні прав на землю та реалізації соціальної функції права власності на землю) розширюють­ся можливості щодо застосування різних правових способів регулю­вання земельних відносин. У цьому зв'язку для земельного права України характерним є застосування не лише загально-правових ме­тодів регулювання суспільних земельних відносин, а й спеціальних способів впливу на учасників земельних правовідносин з огляду на особливості землі як об'єкта земельного права.

Юридична природа земельного права України характеризується такими специфічними ознаками: а) об'єктами цього права є земля, земельні ділянки та права на них; б) суб'єктами такого права є украї­нський народ, держава Україна, територіальні громади, громадяни та юридичні особи України, особи без громадянства, іноземні фізичні та юридичні особи, іноземні держави та міжнародні організації; в) його зміст становлять норми матеріального і процесуального права, у яких закріплені об'єктивні й суб'єктивні права та обов'язки суб'єктів щодо землі, форми, способи та механізм здійснення і захисту конституцій­них прав і свобод і виконання обов'язків у земельних правовідносинах, визначається правовий режим землі в межах державного кордо­ну, а також правовий режим окремих категорій земель і земельних ділянок, нормативні приписи, що встановлюють інституційно-функціональне забезпечення у сфері використання та охорони землі як ос­новного національного багатства українського народу; ґ) у земельному праві допускається можливість застосування не лише загально-правових методів регулювання суспільних земельних відносин, а й спеціальних способів впливу на учасників земельних правовідносин з огляду на особливості землі як об'єкта земельного права; д) як соціально-правове явище воно має особливе функціональне призначення в суспільстві й у державі; г) є нормативним регулятором комплексу які­сно однорідних суспільних земельних відносин, що мають публічно-приватний характер і в сукупності своїй становлять предмет земель­но-правового регулювання.