logo
Nosik_Zagalna_chastina

Принципи земельного права України

Принципи земельного права України, як і його норми, становлять юридичну основу правового регулювання суспільних земельних відносин з метою забезпечення реалізації конституційних прав і свобод на землю, забезпе­чення охорони землі та утвердження правопорядку в цих відносинах.

У загальній теорії права, а також у земельно-правовій науці немає єдиного визначення поняття "принципи права" та "принципи земель­ного права".

Принципи земельного права необхідно розглядати як основополо­жні засади, вихідні ідеї, незаперечні вимоги, загальновизнані в сус­пільстві та утверджені в реальному житті й у правосвідомості імпе­ративи, які узагальнено виражені в нормах законів у вигляді універ­сальних, абстрагованих від конкретних суспільних відносин припи­сів, положень.

У принципах земельного права не закріплюються конкретні права та обов'язки суб'єктів земельних правовідносин. Це прерогатива норм земельного права. Водночас принципи земельного права є позитив­ним зобов'язанням суб'єктів і тому вони визначають соціальну спря­мованість правових норм у механізмі правового регулювання земель­них відносин. Принципи земельного права визначають загальні, пе­реважно орієнтаційні правила поведінки суб'єктів у сфері земельних правовідносин і забезпечують нормативний регулятивний вплив на суспільні земельні відносини.

Юридична природа принципів земельного права України характе­ризується також і тим, що в разі відсутності конкретних правових норм чи законів, прогалин у законодавстві вони виступають основою для розв'язання конкретних земельно-правових проблем, особливо при застосуванні аналогії закону.

Принципи земельного права не можна розглядати як раз і назавж­ди встановлені державою догми, які не підлягають перегляду, зміні чи скасуванню. Формування, а також функціонування чи припинення дії принципів земельного права відбувається у конкретних історич­них, соціальних, природних, екологічних, ідеологічних, політичних, державно-правових, демографічних, економічних, культурних, духо­вних та інших умовах здійснення прав на землю, використання та охорони землі. Так, наприклад, для радянського земельного права ха­рактерними принципами правового регулювання земельних відносин були націоналізація землі, вилучення землі із цивільного обороту, ви­ключність права державної власності на землю, заборона приватної власності на землю, заборона оренди землі, використання землі ви­ключно на праві постійного користування, пріоритет земель сільсько­господарського призначення тощо.

Після проголошення незалежності України та прийняття ВР УРСР постанови "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 р., у п. 1 якої вся земля визнавалася об'єктом земельної реформи, в Україні були від­хилені названі вище постулати регулювання земельних відносин, які базувалися на націоналізації землі та адміністративному обмеженні прав особи, громадянина, народу на здійснення природних прав на землю. Формування земельного права України здійснюється на інших методологічних, науково-теоретичних, юридичних, соціально-еконо­мічних засадах: визнання права власності українського народу на зем­лю, роздержавлення і приватизація землі, закріплення права приват­ної власності на землю, права оренди землі, непорушність права влас­ності на землю, запровадження ринкових земельних відносин тощо.

Безпосередній вплив на визначення відправних засад у норматив­ному регулюванні земельних відносин мають також науково-теоре­тичні висновки і рекомендації, ідеологічні, політичні, економічні, мо­ральні та інші загально-соціальні принципи щодо використання землі. При цьому названі основоположні засади здійснення прав на землю та використання землі стають нормативними принципами регулю­вання земельних відносин лише в тих випадках, коли вони знаходять своє суспільне вираження у правових нормах. З огляду на названі ознаки, які розкривають поняття й особливості юридичної природи та призначення принципів земельного права, останні можуть бути закріплені виключно в Конституції України та законах, а не в підзаконних чи локальних нормативних актах.

В Україні як демократичній, правовій державі, яка володіє найпо­тужнішими у світі запасами чорноземів, формування принципів зе­мельного права має відбуватися на основі визнаних у суспільстві ме­тодологічних засадах, які визнають загальнолюдські цінності, визна­чають свободу, рівність і справедливість у сфері використання землі, а також установлюють соціальні, екологічні та інші вимоги до вико­ристання земель сільськогосподарського і лісогосподарського призна­чення як головного засобу виробництва продовольства і сільськогос­подарської сировини для забезпечення прогресивного економічного і соціального розвитку суспільства.

У науці земельного права України вирізняють такі основоположні засади використання землі: а) основним багатством нації й народу є земля з її верхнім родючим шаром ґрунту; б) визнана в суспільстві земельна власність і гарантоване право приватної власності на землю є економічною і юридичною основою свободи; в) прогресивний роз­виток суспільства своє можливим у демократичній, правовій державі, де визнається і гарантується право власності на землю, право на ві­льну господарську діяльність, самостійне виробництво капіталу та йо­го вільну реалізацію; ґ) земля (ґрунт) є багатством нації й має належа­ти народові, а не державі, на праві власності; г) земля має вартість і підлягає оцінці в процесі виробництва, розподілу і перерозподілу ка­піталу; д) власник землі й хлібороб мають поєднуватися в одній особі; е) вироблена на землях сільськогосподарська продукція має належати її виробнику і може бути вільно реалізована ним на внутрішньому і зовнішньому ринках; є) держава не повинна брати на себе роль посе­редника в реалізації вирощеного врожаю; ж) родючість землі постійно знижується, якщо держава позбавляє товаровиробника виробленої ним абсолютної й додаткової ренти; з) родючість ґрунту підвищується і прогресивно зростає виробництво, якщо встановлена в державі сис­тема оподаткування не передбачає ніяких інших податків, крім земе­льної ренти в її грошовому виразі.

Не всі з наведених методологічних засад використання земель ві­дображені сьогодні в нормах земельного законодавства і визнаються як принципи правового регулювання земельних відносин. Так, на­приклад, у ЗК України названо такі принципи земельного законодав­ства: а) поєднання особливостей використання землі як територіаль­ного базису, природного ресурсу та основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юриди­чних осіб, територіальних громад і держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами і територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпоряджен­ня землею, крім випадків, передбачених законом; ґ) забезпечення ра­ціонального використання та охорони земель; г) забезпечення гаран­тій прав на землю; д) пріоритет вимог екологічної безпеки. Однак та­кий перелік принципів земельного законодавства не відтворює всієї палітри основоположних засад нормативного регулювання земельних відносин в сучасних умовах.

У системному виразі принципи земельного права України можна поділити на такі групи: а) загальні; б) спеціальні; в) норми-принципи, закріплені в Конституції України та інших законах.

Загальні принципи мають універсальний нормативно-імператив­ний характер і застосовуються до регулювання суспільних відносин в усіх галузях правової системи, включаючи й земельне. Серед таких принципів можна назвати: а) свободу; б) рівність; ґ) справедливість; г) демократизм; д) верховенство права; е) законність; є) доступ до ін­формації; ж) вільний вибір місця проживання тощо.

Водночас у нормах Основного закону держави вміщені спеціальні принципи, реалізація яких спрямовується на регулювання безпосере­дньо земельних відносин. Зокрема, у нормах Конституції України ві­дображено принципи міжнародного права, відповідно до яких має забезпечуватися державний суверенітет і право власності українсько­го народу на землю, а також охорона землі як державної території та основного національного багатства, а саме: а) територіальної ціліснос­ті й недоторканності; б) непорушності та недоторканності державних кордонів; в) мирного вирішення територіальних спорів та поваги державного суверенітету; д) незастосування сили чи погрози нею; е) договірний режим державних кордонів тощо.

У Конституції Україні закріплені також спеціальні принципи щодо здійснення права власності та інших суб'єктивних прав на землю: а) гарантування права власності на землю (ст. З, 14, 22); б) захист права власності на землю; в) набуття і реалізації права власності на землю виключно відповідно до закону (ст. 14, 41, п. 7. ст. 102); ґ) свобода волевиявлення у здійсненні права власності на землю (ст. 19); г) право на вільний доступ до інформації у сфері земельних відносин (ст. 34, 50).

В Основному законі держави закріплені також вихідні положення, які забезпечують громадянам свободу пересування, вільний вибір мі­сця проживання і надають їм можливість здійснювати і захищати право власності на землю на всій території України (ст. 24, 33); не до­пускають звуження змісту права власності на землю при прийнятті нових законів (ст. 22); передбачають свободу приватного власника володіти, користуватися і розпоряджатися землею (ст. 41); забезпечу­ють непорушність права власності на землю (ст. 41); зобов'язують власників землі використовувати власність на землю і не заподіювати шкоди приватним і суспільним інтересам, природі та не погіршувати природні якості землі (ст. 13,41).

До конституційних принципів захисту права власності на землю можна було б віднести норми-принципи Основного закону держави, у яких передбачається захист державою всіх суб'єктів права власності на землю (ст. 13); кожному надається можливість звертатись до орга­нів державної влади чи місцевого самоврядування щодо набуття, реа­лізації й захисту права власності на землю (ст. 40); забезпечується мо­жливість звернення за захистом права власності до національного та міжнародних судів, а також Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 55); закріплюється право приватного власника на самозахист володіння, користування і розпорядження землею (ст. 55); гарантується відшкодування шкоди за незаконні дії органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб (ст. 56).

Закріплені в Конституції України загальні, спеціальні принципи та норми-принципи можуть бути конкретизовані в спеціальних законах з питань регулювання земельних відносин. Так, наприклад, у ЗК України закріплені спеціальні принципи правового регулювання зе­мельних відносин: використання землі відповідно до основного цільо­вого призначення земель; пріоритет земель сільськогосподарського призначення перед іншими категоріями земель; раціональне викори­стання і охорона земель; державний контроль за використанням і охороною земель; рівність форм власності на землю; переважне право власності держави на землю тощо.