logo
Nosik_Zagalna_chastina

Юридичні обов'язки власників землі та землекористувачів за рішеннями суду

Юридичні обов'я­зки власників земе­льних ділянок і зем­лекористувачів мо­жуть установлювати­ся за рішенням суду. Відповідно до ст. 362 ЦК України в разі продажу частки в праві спільної часткової власності на земельну діля­нку з порушенням переважного права купівлі суд може прийняти рі­шення про переведення прав та обов'язків покупця на співвласника такої ділянки. За ст. 417 зазначеного Кодексу в разі припинення права користування земельною ділянкою, на якій була споруджена будівля (споруда), судовим рішенням може бути зобов'язано власника будівлі (споруди) викупити земельну ділянку, на якій вона розміщена, або власника земельної ділянки - викупити будівлю (споруду) або визначити умови користування земельною ділянкою на новий строк, якщо зне­сення будівлі (споруди), що розміщена на земельній ділянці, заборонено законом або є недоцільним у зв'язку з явним перевищенням вартості будівлі (споруди) порівняно з вартістю земельної ділянки.

Суд установлює обов'язки власників землі та землекористувачів у справах про встановлення порядку спільного використання земельних ділянок, одержаних громадянами внаслідок приватизації земель дер­жавних і комунальних сільськогосподарських підприємств, на яких розташовані та функціонують меліоративні системи (ст. 26 ЗК Украї­ни), про розподіл несільськогосподарських угідь при ліквідації сільсько­господарських підприємств (ст. ЗО ЗК України), про встановлення по­рядку володіння, користування та розпорядження земельною ділян­кою, що перебуває в спільній частковій власності (ст. 88 ЗК України).

Рішення судів можуть бути спрямовані на встановлення додатко­вих обов'язків власників земельних ділянок і землекористувачів, крім тих, які визначені в нормативно-правових актах і земельно-правових договорах. Так, у випадку нанесення шкоди іншим суб'єктам земель­них правовідносин (фізичним чи юридичним особам, державі, тери­торіальним громадам, українському народу) суд може покласти на власника чи користувача земельної ділянки обов'язок відшкодувати завдані збитки або моральну (немайнову) шкоду. Рішенням суду осо­ба, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, може бути зобов'язана знести нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, за власний рахунок, а у випадку істотного відхилення від проек­ту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил може бути зобо­в'язана провести відповідну перебудову. Судовим рішенням може бу­ти встановлений земельний сервітут. Відповідно до ст. 29 Закону України "Про оренду землі" рішенням суду встановлюється обов'язок щодо відшкодування збитків унаслідок зміни стану орендованої земе­льної ділянки в разі недосягнення сторонами згоди про розмір від­шкодування збитків.

Суди покладають обов'язки на власників земельних ділянок і зем­лекористувачів щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Судові рішення можуть бути юридичною підставою про­ведення землеустрою (ст. 22 Закону України "Про землеустрій") та експертної грошової оцінки земельних ділянок (ст. 13 Закону України 'Про оцінку земель"), що породжує виникнення відповідних обов'язків у правозобов'язаних суб'єктів.

Рішення судів можуть бути спрямовані на зміну обов'язків власни­ків земельних ділянок і землекористувачів. Обов'язки суб'єктів земе­льних правовідносин можуть змінюватися шляхом зміни умов дого­вору або іншого правочину. Відповідно до ст. 651 ЦК України договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.

Рішеннями судів можуть припинятися обов'язки власників земель­них ділянок і землекористувачів. Так, земельні обов'язки можуть при­пинятися у випадку визнання судом недійсним земельного правочи­ну, учиненого неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздат­ності без згоди батьків (усиновителів), піклувальників; учиненого фі­зичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності або недієздатною фізичною особою; учиненого в момент, коли фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; учиненого під впливом помилки, обма­ну або насильства; фіктивного правочину тощо.

Відповідно до ст. 403 ЦК України особа, яка користується сервіту­том, може бути звільнена від обов'язку вносити плату за користування майном за рішенням суду. За ст. 153 ЗК України колишній власник земельної ділянки, яка викуплена для суспільних потреб, має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсним чи розірвання договору викупу земельної ділянки та відшкодування збитків, пов'яза­них з викупом, якщо після викупу земельної ділянки буде встановлено, що земельна ділянка використовується не для суспільних потреб.

Судові рішення можуть містити роз'яснення обов'язків власників земельних ділянок та землекористувачів. Так, відповідно до ст. 213 ЦК України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення тер­мінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст установлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

За своїм юридичним значенням судові рішення можуть підтвер­джувати обов'язки власників земельних ділянок та землекористува­чів, які виникають на підставі договорів або інших правочинів. Зок­рема, відповідно до ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд мо­же визнати такий договір дійсним. За ст. 224, 226 зазначеного Коде­ксу на вимогу заінтересованої особи земельний правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування, може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідає інтересам фізич­ної особи, над якою встановлено опіку або піклування. На вимогу опі­куна земельний правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь недієздатної фізичної особи.

У випадку невиконання обов'язків суд може зобов'язати правозобов'язану особу до вчинення (утримання від вчинення) певних дій, пе­редбачених нормативно-правовими актами чи земельно-правовими договорами. Так, відповідно до ст. 13 ЦК України суд може зобов'язати власника земельної ділянки чи землекористувача припинити зловжи­вання своїми правами, якщо така особа порушує права інших осіб, за­вдає шкоди довкіллю або культурній спадщині, порушує моральні за­сади суспільства. Власник земельної ділянки, який має підстави перед­бачати можливість порушення свого права власності органом держав­ної влади чи місцевого самоврядування, іншою фізичною чи юридич­ною особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинен­ня такою особою дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

РОЗДІЛ 8 ЮРИДИЧНІ ГАРАНТІЇ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВ НА ЗЕМЛЮ В УКРАЇНІ

ПОНЯТТЯ Та ВИДИ юридичних гарантій здійснення прав на землю

Відповідно до Конституції України здійснення суб'єктивних прав на землю гарантується державою.

Тому в Україні мають створюватися такі умови та юри­дичні засоби, за наявності яких особа мала б можливість вільно і безперешкодно реалізувати закріплене за нею право. З огляду на де одним із найголовніших завдань держави в галузі земельного права і законодавства є запровадження системи дієвих юридичних засо­бів забезпечення здійснення земельних прав фізичними і юридич­ними особами, а також захист законних прав громадян та юридич­них осіб на землю.

Виходячи з положень ст. 13 і 14 Конституції України, гарантування здійснення прав на землю необхідно розглядати як один з основних принципів правового регулювання земельних відносин.

У земельному праві України юридичні гарантії здійснення прав на землю розглядаються як визначена законодавством сукупність умов, засобів і способів, що забезпечують у повному обсязі здійснення та всебічну охорону прав та обов'язків суб'єктів земельних правовідно­син. Саме такі гарантії охоплюють усю сукупність об'єктивних і су­б'єктивних чинників, спрямованих на практичну реалізацію і захист прав та обов'язків громадян, територіальних громад, громадськості, юридичних осіб у галузі раціонального використання, відтворення та охорони земель, на усунення можливих перешкод в їхньому повному і належному здійсненні.

Гарантування державою здійснення суб'єктивних прав на землю забезпечується широким спектром закріплених у законодавстві зага­льних і спеціальних засобів, способі, прийомів впливу на суб'єктів зе­мельних правовідносин. Тому система юридичних гарантій набуття і реалізації прав на землю включає в себе загальні й спеціальні гаран­тії, реалізація яких спрямована на утвердження законності та право­порядку у сфері земельних відносин.

Серед загальних гарантій в теорії права вирізняють передусім зако­нодавчо забезпечену систему засобів, за допомогою яких впроваджу­ється законність. Гарантії законності у сфері земельних відносин ви­значають сучасний соціально-економічний стан, політичну ситуацію, відповідну державну ідеологічну політику, здатну забезпечити паритет публічних (загальносуспільних) та приватних інтересів щодо землі як до об'єкта національного надбання, об'єкта права власності українського народу, об'єкта права власності та користування, управління та охоро­ни. Суто юридичними гарантіями законності можуть виступати перед­бачені законом спеціальні засоби впровадження, охорони і відновлен­ня законності у сфері земельного правопорядку.

За суб'єктами застосування юридичні гарантії здійснення прав на землю можуть бути парламентськими, президентськими ініціатива­ми щодо вдосконалення земельного законодавства, судовою діяльні­стю із застосування його норм, прокурорським наглядом за дотри­манням вимог земельно-правових норм, муніципальними, адмініст­ративними заходами щодо ефективної реалізації земельно-правових положень, виконання земельно-правових приписів, забезпеченням контролю в цій сфері.

За характером юридичної діяльності загальні гарантії можна класи­фікувати на правотворчі, правороз'яснювальні та правореалізаційні.

За онтологічним статусом у правовій системі - це норми-гарантії, нормативно-правові акти загального характеру, інтерпретаційні юридичні документи, індивідуально-правові документи, які забезпе­чують регулювання земельних відносин у сфері здійснення суб'єктив­них прав на землю.

За найближчими цілями гарантії здійснення прав на землю можуть бути поділені на превентивні (запобіжні), відновлювальні, каральні (штрафні) засоби, які можуть застосовуватися в регулятивних та охо­ронних, земельних правовідносинах.

До загальних юридичних гарантій здійснення прав на землю нале­жать також гарантії застосування норм права, під якими розуміють систему умов і засобів, що забезпечують реалізацію правових нормідповідно до цілей, які вони декларують. Загальні "Гарантії застосу­вання норм земельного права багато в чому збігаються із загальносоціальними гарантіями законності, оскільки розкривають адекватність нормативно-правових актів об'єктивному праву, підтверджують або спростовують ефективність системи органів державної влади у сфері земельних відносин, їхню спроможність виконувати свої функції, по­літичну волю до застосування земельно-правових вимог з урахуван­ням існуючої суспільної правосвідомості й юридичної культури поса­дових осіб, які за характером своєї професійної діяльності застосову­ють земельно-правові норми. Спеціальні гарантії застосування норм права характеризуються досконалістю структури земельно-правової норми з урахуванням існування її складових: гіпотези, диспозиції та санкції; існуванням процедурного механізму застосування; досконалі­стю підзаконних нормативно-правових актів, у яких визначаються повноваження правозастосовчих органів і організацій; системою ви­дів відповідальності посадових осіб цих органів та організацій за не­виконання ними своїх обов'язків щодо правозастосування.

У системі загальних юридичних гарантій здійснення прав на зем­лю розрізняють також правові гарантії, під якими розуміють вста­новлені законом засоби забезпечення використання, виконання, до­держання та застосування норм права. У загальній теорії права такі гарантії поділяються на нормативно-правові та організаційно- правові. У межах цієї групи гарантій особи, які наділяються норма­ми права відповідними юридичними можливостями, реалізують свої повноваження шляхом використання своїх законних прав, дотри­мання встановлених нормами права вимог, виконання покладених на них правовими нормами обов'язків і застосовують норми права у випадках, визначених законом.

Правові гарантії здійснення земельних прав можна визначити як сукупність різноманітних способів, які забезпечують охорону і захист суб'єктивних земельних прав конкретних фізичних та юридичних осіб (власників земельних ділянок і землекористувачів).

У земельному праві спеціальні юридичні гарантії здійснення прав на землю поділяють на такі групи: а) набуття та реалізації суб'єктив­них прав на землю; б) захисту прав на землю; в) відшкодування збит­ків власникам землі та землекористувачам; г) гарантії, пов'язані із розв'язанням земельних спорів тощо.

За формою законодавчого вираження названі юридичні гарантії здійснення прав на землю умовно можна поділити на дві великі гру­пи: а) конституційні; б) законодавчі.