logo
Nosik_Zagalna_chastina

Нормативні акти Конституційного Суду України в системі джерел земельного права України

Відповідно до За­кону України "Про Конституційний Суд України" від 16 жо­втня 1996 р. Кон­ституційний Суд Ук­раїни - єдиний ор­ган конституційної юрисдикції в Україні, до повноважень якого віднесено вирішення пи­тань конституційності законів та інших правових актів ВР України, Президента України, КМ України, ВР АР Крим, у тому числі у сфері регулювання земельних відносин, а також офіційне тлумачення Кон­ституції та законів України, які регулюють земельні відносини. Кон­ституційний Суд України за результатами розгляду справ щодо кон­ституційності законів та інших правових актів приймає рішення, а також дає висновки у справах з питань офіційного тлумачення Кон­ституції України та законів України

Аналіз правової природи рішень і висновків Конституційного Суду України свідчить про їхній нормативний характер. Відповідно до ст. 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" рішення і висновки Конституційного Суду України є обов'язковими до вико­нання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. У разі необхідності Конституційний Суд України може визначити у своєму рішенні, висновку порядок і строки їх виконання, а також по­класти на відповідні державні органи обов'язки щодо забезпечення виконання рішення, додержання висновку. При цьому незалежно від того, чи визначено в рішенні, висновку Конституційного Суду Украї­ни порядок його виконання, відповідні державні органи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що перед­бачені Конституцією та законами України. Дотримання вимог актів органу конституційної юрисдикції забезпечується примусовою силою держави, оскільки невиконання рішень і недодержання висновків Конституційного Суду України тягнуть за собою відповідальність згі­дно із законом. Ці ознаки дають змогу віднести висновки та рішення Конституційного Суду України до джерел земельного права України.

Підставами для прийняття Конституційним Судом України рішен­ня щодо неконституційності земельно-правових актів повністю чи в їхніх окремих частинах може бути їхня невідповідність Конституції України, порушення встановленої Конституцією України процедури їхнього розгляду, ухвалення або набрання ними чинності, переви­щення конституційних повноважень при прийнятті їх. Так, Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції Укра­їни (конституційності) положень ст. 92, п. 6 розд. X "Перехідні поло­ження" Земельного кодексу України (справа про постійне користу­вання земельними ділянками) № 1-17/2005 від 22 вересня 2005 р. бу­ло визнано такими, що не відповідають Конституції України (неконс­титуційними), положення п. 6 розд. X "Перехідні положення" ЗК Укра­їни щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відпові­дного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; п. б постанови ВР України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 р. з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

У 2008 р. Конституційний Суд України Рішенням у справі за кон­ституційним поданням Президента України щодо відповідності Кон­ституції України (конституційності) Постанови КМ України "Про за­твердження Порядку проведення у 2008 році земельних аукціонів" (справа про земельні аукціони) № 1-46/2008 від 11 листопада 2008 р. визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконститу­ційним), положення п. 1 Постанови КМ України "Про затвердження Порядку проведення у 2008 році земельних аукціонів" від 17 квітня 2008 р., якою було врегульовано питання щодо порядку відчуження, набуття і здійснення права власності, права тимчасового користу­вання (оренди), функцій, компетенції органів державної влади і міс­цевого самоврядування, оскільки такі питання мають регулюватися виключно законом.

Значну роль у регулюванні земельних відносин в Україні відіграють висновки Конституційного Суду України у справах з питань офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Зазначені висновки можна поділити на уніфіковані, норми яких поширюються на всі чи більшість суспільних відносин, і диференційовані, норми яких безпосередньо стосуються тлумачення земельно-правових норм або регулюють земельні відносини.

Так, до уніфікованих висновків Конституційного Суду України мо­жна віднести: а) Рішення у справі про набуття чинності Конституцією України № 18/183-97 від 3 жовтня 1997 р., відповідно до якого Кон­ституція України набула чинності в день її прийняття ВР України - 28 червня 1996 р., а моментом набуття чинності Конституцією Украї­ни є момент оголошення результатів голосування за проектом Кон­ституції України в цілому на пленарному засіданні ВР України; б) Рішення у справі про охоронюваний законом інтерес № 1-10/2004 від 1 грудня 2004 р., згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розу­міти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивно­го і прямо не опосередкований в суб'єктивному праві простий легіти­мний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і коле­ктивних потреб, які не суперечать Конституції й законам України, су­спільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам; в) Рішення у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів № 1-7/99 від 9 лютого 1999 р., відповідно до якого положення ч. І ст. 58 Конститу­ції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно сто­сується людини і громадянина (фізичної особи); г) Рішення у справі про тлумачення терміна "законодавство" №17/81-97 від 9 липня 1998 р., за яким термін "законодавство" треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана ВР України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і поста­нови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їхніх повнова­жень і відповідно до Конституції України та законів України.

Диференційовані висновки Конституційного Суду України торка­ються роз'яснення суті земельних законів або законів, які є джерелами інших галузей права, проте суттєво впливають на можливість реаліза­ції та захисту земельних прав. Зокрема, у Рішенні у справі про тлума­чення терміна "передача земельних ділянок" № 1-5/2004 від 5 лютого 2004 р. Конституційний Суд України розтлумачив термін "передача", який вживається в словосполученні "звільняються від оподаткування операції з передачі земельних ділянок, що знаходяться під об'єктами нерухомості, або незабудованої землі" пп. 5.1.17 п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про податок на додану вартість", як набуття (перехід) права на вказані земельні ділянки (права власності, права користування) на підставі відповідних юридичних актів, у тому числі за договорами купівлі-продажу, коли така передача дозволена ЗК України.

Окремі акти Конституційного Суду України стосуються певних ка­тегорій земель. Так, за висновком Конституційного Суду України зо­ною відчуження є територія, що з 26 квітня 1986 р. охоплює ту час­тину радіаційно небезпечних земель, рівень забруднення яких зумо­вив необхідність евакуації населення в 1986 р. на підставі відповід­них актів органів державної влади незалежно від часу прийняття цих актів і проведення евакуації (Рішення у справі про зону відчуження № 1-29/2000 від 25 жовтня 2000 р.).

У Рішенні у справі про адміністративно-територіальний устрій № 1-39/2001 від 13 липня 2001 р. Конституційний Суд України роз'­яснив, що питання територіального устрою України, зокрема визна­чення змісту цього поняття, правового статусу і видів адміністратив­но-територіальних одиниць, повноважень органів щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою України, є питання­ми загальнодержавного значення і врегульовуються лише законом. Окремі повноваження із цих питань можуть бути надані законом органам місцевого самоврядування (ст. 143 Конституції України). При­йняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою не віднесено виключно до повноважень державних органів і може здій­снюватися сільськими, селищними, міськими радами в межах і по­рядку, визначених законами України. Межі таких повноважень місь­ких рад, зокрема щодо утворення і ліквідації районів у місті Києві, законами України чітко не визначені й не віднесені до компетенції будь-яких інших органів. Ці питання, виходячи із спеціального кон­ституційно-правового статусу міста Києва як столиці України, може вирішувати Київська міська рада.