logo
Nosik_Zagalna_chastina

Право на загальне користування землею: поняття, об'єкти, суб'єкти, зміст, набуття, реалізація, припинення

За ст. 13 Консти­туції України кож­ний громадянин має право користувати­ся природними об'­єктами права влас­ності народу відпо­відно до закону. Се­ред таких об'єктів в Основному законі держави названа земля. Одні­єю із форм такого користування є право на загальне користування землею або ж право загального землекористування.

Право на загальне користування землею земельним законодавством України прямо не передбачено. У ЗК України (ст. 83, 84) містяться лише окремі вказівки на існування такого права в частині земель загального користування. При цьому право на загальне користування землею має поширюватися на всі категорії земель і здійснюватися у визначених за­коном правових межах з додержанням правових обмежень. Зважаючи на це, до відносин загального землекористування застосовуються зага­льні положення ч. 2 ст. 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", за якою законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рек­реаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком об­межень, передбачених законодавством України.

Поняття права загального користування землею в чинному земель­ному законодавстві не дається. У науці земельного права України право загального землекористування розглядається як природне пра­во і визначається як установлена законом і забезпечена обов'язками інших осіб можливість вільного, без закріплення за окремими особами та без надання відповідних дозволів, безоплатного, найбільш зручного використання земель для задоволення життєво необхідних потреб {ес­тетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо), а також звернення до компетентних органів з метою захисту порушеного пра­ва)

Об'єктом права загального користування є всі землі України, за винятком обмежень, установлених законом. Такі обмеження передба­чені законодавством України про природно-заповідний фонд, оборо­ну, про державний кордон, транспорт, телекомунікації тощо. Напри­клад, відповідно до ст. 16 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" на території природного заповідника забороняється "прохід сторонніх осіб", що виключає територію природного заповід­ника з переліку об'єктів права загального користування землею.

Усі інші землі є об'єктом права загального землекористування. На­самперед це землі, спеціально призначені для здійснення права зага­льного землекористування: землі загального користування населених пунктів (вулиці, площі, сквери, парки, набережні, проїзди тощо), спе­ціально визначені земельні ділянки у складі території природно- заповідного фонду (напр., зони стаціонарної рекреації національних природних парків - ст. 21 Закону України "Про природний заповід­ний фонд України") тощо.

Об'єктом права загального землекористування можуть бути й інші землі, проте можливість здійснення права загального користування ними істотно обмежується обов'язком не порушувати прав інших осіб. Наприклад, не можна здійснювати право загального користу­вання на територіях, зайнятих посівами деяких сільськогосподарсь­ких культур - витоптування рослин порушить право власника на них; не можна вдиратися на присадибну ділянку - це порушить право го­сподаря на повагу до приватного життя тощо.

Суб'єктами права загального землекористування є громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які за загаль­ним правилом користуються в Україні тими ж правами, що й грома­дяни України (ст. 26 Конституції України).

Зміст права загального землекористування включає лише право­мочність користування земельними ділянками. Слід окремо наголоси­ти, що право загального користування не передбачає можливості во­лодіння та користування земельними ділянками на окремому юриди­чному титулі. Здійснення і захист такого права базується на Консти­туції України та згаданих вище законах.

Право загального користування набувається з народженням люди­ни і припиняється з її смертю та "за визначенням" особливого оформ­лення не потребує. Це право є невідчужуваним, розпорядитися ним неможливо, його можна лише здійснювати (реалізовувати), фактично користуючись земельною ділянкою. У деяких чітко визначених зако­ном випадках реалізація права загального користування допускаєть­ся лише за згодою власників земельних ділянок. Так, наприклад, у ч. 1 ст. 17 Закону України "Про фермерське господарство" передба­чено, що дії щодо загального землекористування дозволяються лише за згодою власників земельних ділянок, або в ч. 2 ст. 19-1 Закону України "Про електроенергетику" зазначається, що доступ до забо­ронних і контрольованих зон гідроелектротехнічних споруд сторонніх осіб можливий лише в порядку, установленому власником гідроелект­ротехнічних споруд або уповноваженим ним органом.

Здійснення права загального користування може обумовлюватися відповідно до закону виконанням деяких умов. Наприклад, саме та­ким є режим здійснення права загального користування землею на території зон регульованої рекреації національних природних парків (ст. 21 Закону України "Про природно-заповідний фонд України").